Постанова № 35771039, 02.12.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа№ 5011-35/4003-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Ігнатенко М.В., довіреність № б/н від 22.03.2013;

від відповідача - Ковальов Ю.Ю., довіреність № 86/17 від 25.09.2013,

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 у справі № 5011-35/4003-2012 (колегія суддів у складі: Літвінова М.Є. - головуючий суддя, судді - Полякова К.В., Сташків Р.Б.) за позовом публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення 5 054 362, 09 євро (еквівалент 53 828 314 грн. 35 коп.)

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "ОТП Банк" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення 5 054 362, 09 євро (еквівалент 53 828 314 грн. 35 коп.), з яких: заборгованість за кредитом - 2 991 507,94 євро, заборгованість по відсотках - 715 646,10 євро, пеня за прострочення повернення кредиту - 1 334 085,01 євро та пеня за прострочення сплати відсотків - 13 123,04 євро (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.09.2013 у справі № 5011-35/4003-2012 позов публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитом у розмірі 2 991 507,94 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 1 євро = 10,48442) становить 31 364 225,68 грн., заборгованість по відсотках - 715 646,10 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 1 євро = 10,48442) становить 7 503 134,28 грн., пеню за прострочення повернення кредиту - 466 047,11 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 1 євро = 10,48442) становить 4 886 233,64 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При ухваленні рішення по даній справі в частині задоволення вимог про стягнення заборгованості за кредитом та відсотками, а також пені за прострочення повернення кредиту суд першої інстанції дійшовши висновку про невиконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, задовольнив позовні вимоги.

Відмовляючи у задоволені пені за прострочення сплати відсотків суд виходив з пропуску позивачем строку позовної давності по пред'явленню зазначених вимог.

Крім цього, місцевим господарським судом позовні вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту було задоволено частково за період з 26.03.2011 по 26.03.2012 (рік до моменту пред'явлення позову) в сумі 466 047, 11 євро, в решті відмовлено, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 у справі № 5011-35/4003-2012 скасувати та прийняти нове, яким у задоволені позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована, зокрема, неправильним розрахунком заявлених вимог та тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення невірно визначено суму пені, що підлягає стягненню з відповідача.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 02.12.2013 надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні 02.12.2013 проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту з прийняттям нового рішення у цій частині про відмову у задоволенні даної позовної вимоги, з наступних підстав.

Між Акціонерним комерційним банком "Райффайзен Банк Україна" (правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "ОТП Банк"), як позикодавцем та закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" (після зміни найменування організаційно-правової форми - приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ"), як позичальником 18.09.2006 укладено Договір про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2.

Предметом даного договору є правовідносини, за якими Банк надає Позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у кредитному договорі (п. 1.1 договору в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006).

Пунктом п. 1.1.2 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006) передбачено, що кожного разу, при наданні позичальником банку кредитної заяви, банк перераховує заборго ваність позичальника перед банком за цим договором, використовуючи для цього валютний курс НБУ на дати надання кожної кредитної заявки та/або дати надання кожного траншу. При цьому, у випадку, якщо за результатами такого перерахування загальна сума заборгованості позичальника перед банком за цим договором перевищить ліміт фінансування або еквівалент цієї суми в іншій (их) валюті(ах), банк має право не приймати до виконання таку кредитну заявку.

Відповідно до п. 1.4 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006), позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату від суми кредиту, а саме проценти за кредит в євро розраховуються банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі (EURIBOR + 9.5)% річних з розрахунку 360 днів на рік. При цьому за обставини, що згідно з положеннями п. 1.4.2 (з підпунктами) цього договору відбулося збільшення процентної ставки, то з дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього договору проценти за кредит в євро розраховуються банком від суми кредиту в євро на підставі процентної ставки в розмірі (EURIBOR + 11.5)% річних із розрахунку 360 днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджено сторонами. Розмір EURIBOR фіксується банком у перший банківський день місяця, в якому було надано перший транш в євро, і застосовується при розрахунку процентів за кредит в євро протягом періоду до першого банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому було надано перший транш в євро.

Першого банківського дня місяця, що є наступним за місяцем, в якому бу ло надано перший транш в євро, а також першого банківського дня кожного наступного місяця протягом строку дії цього договору, розмір процентної ставки підлягає коригуванню, а саме: розмір EURIBOR фіксується банком у перший банківський день відповідного місяця і застосовується при розрахунку процентної ставки протягом періоду до першого банківського дня місяця, що є наступ ним за таким відповідним місяцем.

Положеннями пункту 1.4.2 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006) передбачено, що за обставин невиконання та/або неналежного виконання позичальником будь-якого із своїх зобов'язань, процентна ставка, встановлена п. 1.4.1 цього договору, збільшується на 2% річних.

Відповідно п. 1.4.5 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006), проценти, що передбачені пп. 1.4.1-1.4.2 цього договору, нараховуються 20 числа кожного календарного місяця та повинні сплачуватися позичальником банку щомісячно протягом 3 банківських днів наступних за таким 20 числом кожного календарного місяця.

За обставини, що позичальником не було здійснено повернення траншу в строк, встановлений положеннями цього договору, проценти від суми такого траншу розраховуються в порядку, передбаченому п.1.4.1 цього договору, та підлягають сплаті одночасно (на дату здійснення) з поверненням такого траншу (п. 1.4.7 договору в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006).

Положеннями пункту 4.2.1 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006) передбачено, що за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту, та/або сплаті процентів за кредит в обумовлені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами та нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань позичальником.

До даного Кредитного договору сторонами вносились зміни шляхом укладення наступних договорів: № 1 від 06.08.2008 року, № 2 від 19.05.2009, № 3 від 11.06.2009, № 4 від 19.06.2009, № 5 від 19.06.2009, № 6 від 16.10.2009 та № 7 від 12.04.2010.

З метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Договором про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 між сторонами були укладені наступні договори застави: договір застави товарів в обороті № PL/2003-146 від 25.06.2003, договір застави основних засобів виробництва № PL/2002-094 від 30.05.2002 та договір застави №PL 09-134/28-2 від 19.06.2009.

Позивач свої зобов'язання за Договором про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 в частині надання позичальнику кредиту виконав в повному обсязі, перерахувавши на рахунок останнього грошові кредитні кошти на загальну суму 3 000 000,00 євро, що підтверджується меморіальними ордерами (т.1, а.с. 38-58).

Позичальником зобов'язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування не виконувались належним чином, у зв'язку з чим у останнього утворилась заборгованість по кредиту в сумі 2 991 507,94 євро та по відсоткам за користування кредитною лінією в сумі 715 646,10 євро.

З метою повернення вказаної заборгованості позивачем на адресу відповідача направлялась вимога (т.1, а.с. 189-190), яка залишена позичальником без відповіді та задоволення.

Враховуючи невиконання відповідачем зобов'язань за Договором про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 в частині своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою договір № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006 з урахуванням додаткових угод до нього, є кредитним договором, згідно якого, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно ст. ст. 43, 33 Господарського процесуального кодексу України сторони повинні довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач доказів належного виконання зобов'язань за кредитним договором не надав.

Враховуючи не виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по кредиту в сумі 2 991 507,94 євро та по відсоткам за користування кредитною лінією в сумі 715 646,10 євро.

Крім суми боргу по кредиту та заборгованості по відсоткам за користування кредитною лінією позивачем заявлено до стягнення пеню за прострочення повернення кредиту за період з 12.03.2009 по 27.09.2012 в розмірі 1 334 085,01 євро та пеню за прострочення сплати відсотків за період з 25.03.2009 по 24.01.2011 у розмірі 13 123,04 євро.

Розрахунки вказаних сум додані до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 22.01.2013, а також до клопотання від 22.03.2013, до якого додано розрахунок пені за кожним траншем (т. 3, а.с. 114-117).

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення сплати відсотків за весь період нарахування з 25.03.2009 по 24.01.2011 у розмірі 13 123,04 євро, у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності про застосування якого було заявлено відповідачем.

З наведеним висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України спеціальна позовна давність в один рік встановлена, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

З вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 у справі № 3-27гс12.

З вимогою про стягнення пені за прострочення сплати відсотків за період з 25.03.2009 по 24.01.2011 в сумі 13 123,04 євро позивач звернувся (відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду) 26.03.2012, тобто після спливу строку позовної давності.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні даної позовної вимоги.

Разом з тим, місцевим господарським судом було невірно задоволено вимогу про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 466 047, 11 євро за період з 26.03.2011 по 26.03.2012, з наступних підстав.

Пеня за прострочення повернення кредиту в сумі 1 334 085,01 євро розрахована позивачем за наступні періоди згідно розрахунку за кожним траншем:

- за першим траншем - з 16.11.2009 по 27.09.2012;

- за другим траншем - з 16.12.2009 по 27.09.2012;

- за третім траншем - з 18.01.2010 по 27.09.2012;

- за четвертим траншем - з 17.02.2010 по 27.09.2012;

- за п'ятим траншем - з 16.03.2010 по 27.09.2012.

При нарахуванні зазначеної суми пені позивачем не було враховано, що в даному випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому, судом задоволено вимоги в межах річного строку позовної давності, але за період після спливу шестимісячного строку нарахування пені за кожним траншем.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даний шестимісячний строк визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, якщо інший період не встановлено законом або договором (п 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Положеннями пункту 4.2.1 договору (в редакції договору №4 від 19.06.2009 про зміну договору про надання кредитної лінії № СR 06-360/28-2 від 18.09.2006) передбачено, що за порушення (невиконання та/або неналежне виконання) взятих на себе зобов'язань по поверненню кредиту, та/або сплаті процентів за кредит в обумовлені цим договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент нарахування пені, від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення. Вказана пеня сплачується окремо від процентів та штрафних санкцій, нарахованих за користування простроченими до повернення сумами та нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань позичальником.

Наведеними умовами договору не передбачено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

Вказівка в договорі на те, що пеня нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань позичальником не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 251 Цивільного кодексу України:

- строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення;

- терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 252 Цивільного кодексу України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В даному випадку, договором не визначено строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання ані у роках, ані у місяцях, тощо.

Також не встановлено і терміну, що визначався б календарною датою до якої розраховується пеня або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Слід зазначити, що повернення суми боргу та відповідно закінчення періоду прострочення не може бути визнано подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від суб'єктивної поведінки боржника, який в свою чергу може і зовсім не виконати зобов'язань за договором.

Отже, визначення в договорі нарахування пені за весь період прострочення виконання зобов'язань позичальником не є встановленням іншого строку ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Аналогічним чином тлумачаться такі положення договору, як "до повного виконання сторонами зобов'язань", в контексті вирішення питання зміни встановлених законодавством строків.

Так, в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначено, що сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як встановлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 Цивільного кодексу України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Крім цього, Вищий господарський суд України також дотримується позиції про те, що умова договору про те, що він діє до повного виконання сторонами зобов'язань не є зміною встановлених законодавством строків.

Згідно п 3.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", умова укладеного сторонами договору про те, що останній діє до повного виконання зобов'язань не є умовою про збільшення позовної давності, оскільки остання за своєю правовою природою є певним періодом у часі (частина перша статті 251, стаття 256 ЦК України), який починається від конкретного дня і спливає також у певний момент часу.

Всі питання щодо тлумачення положень правочинів в контексті зміни встановлених законодавством строків мають вирішуватись судами однаково.

Таким чином, положеннями пункту 4.2.1 договору не встановлено іншого строку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання.

За наведених обставин, підлягає застосуванню передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк.

Отже, в даному випадку позивач повинен був нараховувати пеню у шестимісячний строк з дня виникнення прострочки наступним чином:

- за першим траншем - з 16.11.2009 по 16.05.2010;

- за другим траншем - з 16.12.2009 по 16.06.2010;

- за третім траншем - з 18.01.2010 по 18.07.2010;

- за четвертим траншем - з 17.02.2010 по 17.08.2010;

- за п'ятим траншем - з 16.03.2010 по 16.09.2010.

Позивачем здійснено нарахування пені за кожним траншем у період, що перевищує встановлений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України шестимісячний строк.

Як вже було зазначено вище, з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду протягом одного року з моменту невиконання зобов'язання.

Отже, розрахувавши пеню за шість місяців з моменту виникнення прострочки позивач мав право звернутись до суду з вимогою про стягнення пені за прострочення повернення кредиту протягом одного року за кожним з п'яти траншів.

З вимогою про стягнення пені за прострочення повернення кредиту позивач звернувся (відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду) 26.03.2012, тобто після спливу строку позовної давності.

Відповідно до п. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення неустойки.

Згідно ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 1 334 085,01 євро слід відмовити.

Отже, не встановлення судом першої інстанції вірного періоду нарахування пені призвело до необґрунтованих висновків в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення повернення кредиту за період з 26.03.2011 по 26.03.2012 (рік до моменту пред'явлення позову) в сумі 466 047, 11 євро.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, однак не застосував норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а відтак його висновки щодо наслідків розгляду даної справи в частині задоволення вимог про стягнення пені за прострочення повернення кредиту за період з 26.03.2011 по 26.03.2012 в сумі 466 047, 11 євро не є законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційна інстанція має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню в частині задоволення вимог про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 466 047, 11 євро. В решті рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 46 488 грн. 80 коп. та апеляційної скарги в сумі 24 847 грн. 46 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" на рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 у справі № 5011-35/4003-2012 за позовом публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення 5 054 362, 09 євро (еквівалент 53 828 314 грн. 35 коп.) задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 09.09.2013 у справі № 5011-35/4003-2012 про часткове задоволення позову скасувати в частині задоволення вимоги про стягнення пені за прострочення повернення кредиту в сумі 466 047, 11 євро.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

3. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" до приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення 5 054 362, 09 євро (еквівалент 53 828 314 грн. 35 коп.) задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" (02156, м. Київ, вул. Кіото, 25, код 20050164) на користь публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, код 21685166) заборгованість за кредитом у розмірі 2 991 507,94 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 1 євро = 10,48442, становить 31 364 225,68 грн.), заборгованість по відсотках - 715 646,10 євро (що за офіційним курсом євро до гривні, встановленим НБУ станом на 09.09.2013 1 євро = 10,48442, становить 7 503 134,28 грн.) та 46 488 грн. 80 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.».

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43, код 21685166) на користь приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" (02156, м. Київ, вул. Кіото, 25, код 20050164) судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 9 562 грн. 54 коп.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи № 5011-35/4003-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко