Рішення № 35762796, 29.11.2013, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243/9658/13-ц

Справа № 2/243/3558/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2013 року м. Словянськ

Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді - Лаптєва М.В.

за участю секретаря - Хміль О.М.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Словянську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

03.10.2013 року до Словянського міськрайонного суду Донецької області звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 13 жовтня 1994 року він уклав зі своєю донькою ОСОБА_3 та своїм сином ОСОБА_4 договір дарування житлового будинку № 37 по вул.. Шмідта у м. Словянську. Однак зазначає, що не знайомився особисто з текстом даного укладеного договору, оскільки був впевнений, що в ньому передбачені всі права та обовязки, які були обумовлені між ними попередньо. Після укладання договору, впродовж 15 років відповідачі сумлінно виконували свої обумовлені права по його утриманню та забезпеченню харчами, а також по догляду за будинком та присадибною ділянкою. Однак на початку поточного року раптово припинили здійснювати свої вищезазначені обовязки внаслідок чого позивач був змушений звертатися за допомогою до сторонніх осіб, які погодилися доглядати його. Коли ж позивач забажав укласти з даними особами договір довічного утримання, то довідався, що між ним та відповідачами по справі укладено договір дарування житлового будинку, чого він не бажав. Вважає, що договір дарування житлового будинку укладений між ним та відповідачами було укладено з метою приховування дійсного договору, який він бажав з ними укласти а саме договору довічного утримання, а тому вважає його недійсним та просить суд, визнати недійсним договір дарування житлового будинку № 37 по вул.. Шмідта у м. Словянську.

Позивач ОСОБА_2 до судового засідання не зявився, надав до суду заяву з клопотанням слухати справу у його відсутності та за участі свого представника, наполягав на задоволенні позовних вимог.

Представник позивача, ОСОБА_1, який діє на підставі ордеру та договору на надання адвокатських послуг, в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, навів доводи, аналогічні викладеним у позові, просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 до судового засідання не зявилася, надала до суду заяву з проханням слухати справу за її відсутності, позовні вимоги визнала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 до судового засідання не зявився, надав до суду заперечення проти позовних вимог, просив суд розглядати справу за його відсутності та застосувати до вимог позивача строк позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

В судовому засіданні з достовірністю встановлено, що 13 жовтня 1994 року позивач уклав зі своєю донькою ОСОБА_3 та своїм сином ОСОБА_4 договір дарування житлового будинку № 37 по вул.. Шмідта у м. Словянську. Однак зазначає, що не знайомився особисто з текстом даного укладеного договору, оскільки був впевнений, що в ньому передбачені всі права та обовязки, які були обумовлені між ними попередньо. Після укладання договору, впродовж 15 років відповідачі сумлінно виконували свої обумовлені права по його утриманню та забезпеченню харчами, а також по догляду за будинком та присадибною ділянкою. Однак на початку поточного року раптово припинили здійснювати свої вищезазначені обовязки внаслідок чого позивач був змушений звертатися за допомогою до сторонніх осіб, які погодилися доглядати його. Коли ж позивач забажав укласти з даними особами договір довічного утримання, то довідався, що між ним та відповідачами по справі укладено договір дарування житлового будинку, чого він не бажав. Вважає, що договір дарування житлового будинку укладений між ним та відповідачами було укладено з метою приховування дійсного договору, який він бажав з ними укласти а саме договору довічного утримання, а тому вважає його удаваним.

Згідно з ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.2 ст. 235 ЦК України якщо правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Матеріалами справи встановлено, що 13 жовтня 1994 року між позивачем та відповідачами було укладено договір дарування, а не договір довічного утримання, як того бажав позивач, крім того укладений договір позивач не читав та не знайомився з його змістом оскільки був впевнений, що укладається договір довічного утримання, а лише поставив свій підпис під ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України недодержання сторонами або стороною в момент вчинення правочину вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України як правило, має наслідком визнання правочину недійсним.

Пленум ВСУ у своїй Постанові від 6 листопада 2009 року N 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними уточняє: За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Згідно ч1.ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Приймаючи до уваги, що позивач в момент укладання договору дарування був впевнений, що між ним та відповідачами укладається договір довічного утримання, суд приходить до переконання, що волевиявлення позивача, яке виразилось у піписанні договору дарування не відповідало його внутрішній волі, а з боку відповідачів було застосовано обман.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Таким чином суд приходить до переконання про наявність підстав для визнання договору дарування житлового будинку недійсним.

Згідно зі ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Жодних належних доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач ОСОБА_4 суду не надав.

До посилань відповідача ОСОБА_4 про застосування до вимог позивача строку позовної давності, суд відноситься критично та не приймає їх до уваги, оскільки, право позивача на подання дійсного позову виникло в нього з моменту коли він дізнався про порушення свого права. Матеріалами справи встановлено, що позивач дізнався про порушення свого права лише на початку 2013 року, а тому строк позовної давності не пропущено.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, то він стягується з відповідача в дохід держави.

Таким чином, враховуючи також, що відповідач ОСОБА_4 є інвалідом 2 групи, витрати по сплаті судового збору в сумі 229 грн. 40 коп. підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 203, 230, 235 ЦК України, ст.ст. 10, 131, 169, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати договір дарування житлового будинку № 37 по вул. Шмідта у м. Словянську Донецької області, укладений 13 жовтня 1994 року в Першій Словянській державній нотаріальній конторі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4 недійсним.

Скасувати державну реєстрацію договору дарування житлового будинку № 37 по вул. Шмідта у м. Словянську Донецької області укладений 13 жовтня 1994 року в Першій Словянській державній нотаріальній конторі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_3, ІПН НОМЕР_1 судовий збір на р/с 31210206700075 отримувач коштів Словянське УК/Словянськ/22030001, код ЄДРПОУ 37803368, МФО 834016 у сумі 229 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення постановлено та підписано у нарадчий кімнаті у єдиному екземплярі.

Суддя Слов'янського

міськрайонного суду ОСОБА_5