Постанова № 3575301, 10.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-4700/08                                                         Головуючий у 1 інстанції – Євсіков О.О.

                                                                                             Суддя-доповідач – Василенко Я.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

10 березня 2009 року                                                                              м. Київ

           Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

          головуючого              Василенка Я.М.

           суддів                         Ситникова О.Ф., Бистрик Г.М.,

           при секретарі            Литвині О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва – Мокрицької Кароліни Вікторівни на постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 року у справі за позовом ТОВ «Астеліт» до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва про визнання нечинними рішень, -

В С Т А Н О В И В :

21.02.2007 року ТОВ «Астеліт» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом, в якому просило про визнання нечинними та недійсними податкові повідомлення-рішення від 27.06.2006 року № 0000242301/0, від 31.08.2006 року № 0000242301/1 та від 05.02.2007 року № 0000242301/3.

Постановою господарського суду м. Києва від 01.08.2007 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, представник відповідача ДПІ у Солом’янському районі м. Києва – Мокрицька К.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача ДПІ у Солом’янському районі м. Києва – Мокрицької К.В. підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Солом’янському районі м. Києва було проведено планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Астеліт» за період з 01.07.2005 року по 01.04.2006 року, за результатами якої складено акт від 19.06.2006 року № 2658-2819/23-0111/22859846 (том. 1, а.с. 13-35) і як наслідок прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.06.2006 року № 0000242301/0 (том. 1, а.с. 10) про нарахування ТОВ «Астеліт» податкових зобов’язань з ПДВ у сумі 122526 грн., з яких 81684 грн. – сума, на яку позивачу зменшено бюджетне відшкодування з ПДВ та 40842 грн. – штрафні санкції за порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, ТОВ «Астеліт» в порядку адміністративного оскарження звернулося зі скаргами до відповідача, до ДПА у м. Києві та ДПА України. За результатами розгляду зазначених скарг вони були залишені без задоволення та прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.08.2006 року № 0000242301/1 та від 05.02.2007 року № 0000242301/3 (том. 1,                  а.с. 11-12).    

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ні Законами України «Про податок на додану вартість», «Про систему оподаткування», «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування», ні Постановою КМ України від 03.11.1998 року № 1740, якою затверджений Порядок сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, ні іншими актами законодавства України не передбачено, що сума збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку включається до ціни зазначеної послуги. При цьому, суд першої інстанції стверджує, що у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, передбачені Інструкцією «Про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби», затвердженою наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 року, а не законами України, як того вимагає Конституція України.

Колегія суддів не погоджується з мотивами викладеними судом першої інстанції у оскаржуваній постанові, виходячи з наступного.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ «Астеліт» надає послуги стільникового мобільного зв’язку, на вартість якого позивачем окремо нараховується збір на обов’язкове державне пенсійне страхування та окремо сума ПДВ, тобто збір на обов’язкове державне пенсійне страхування не включається до бази оподаткування ПДВ.

Як вбачається із акту перевірки (том. 1, а.с. 31) штрафні санкції за порушення п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР позивачу нараховані правомірно за не включення ТОВ «Астеліт»  збору до Пенсійного Фонду до бази оподаткування ПДВ за липень 2005 року у сумі 408418 грн., з яких 81684 грн. – сума ПДВ, на яку позивачем занижено податкове зобов’язання, що призвело до завищення бюджетного відшкодування на вказану суму ПДВ за відповідний період. Отже, відповідачем вірно було зменшено суму бюджетного відшкодування ТОВ «Астеліт» з ПДВ саме на суму 81684 грн. (том. 1, а.с. 33) та застосовані штрафні санкції у розмірі 40842 грн., що складає 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) у зазначеному податковому періоді (за липень 2005 року).

Так, згідно чинного до 01.08.2005 року п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (у редакції Закону України від 25.03.2005 року № 2505-IV), база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком ПДВ, що включається до ціни товарів (послуг), згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

При цьому до винятків, встановлених п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР було додано збір на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку лише Законом України від 07.07.2005 року № 2771-IV, який набрав чинності з 01.08.2005 року).

Отже, до бази оподаткування, відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» до 01.08.2005 року не включався лише ПДВ, а позивачем неправомірно було невключено у зазначеному податковому періоді (у липні 2005 року) збору до Пенсійного Фонду до бази оподаткування ПДВ за липень 2005 року у сумі 408418 грн.

Відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Із аналізу зазначених норм законодавства, які були чинні у липні 2005 року (період за який нараховані штрафні (фінансові) санкції – том. 1, а.с. 31) вбачається, що відповідачем вірно нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 40842 грн., що складає 10 % від не включеної позивачем суми збору до Пенсійного Фонду до бази оподаткування ПДВ за липень 2005 року.

При цьому, є безпідставними твердження суду першої інстанції про те, що у відповідача не було підстав застосовувати до позивача заходи юридичної відповідальності, передбачені Інструкцією «Про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, а не законами України, як того вимагає Конституція України, оскільки як вбачається із змісту п. 8 даної Інструкції він відповідає вимогам пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Так, відповідно до п. 8 Інструкції «Про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби», затвердженої наказом ДПА України № 110 від 17.03.2001 року у разі коли за даними документальних перевірок результати діяльності платника податків свідчать про заниження суми його податкових зобов’язань, заявлених у податкових деклараціях, і контролюючий орган виявляє суму недоплати платника податків, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 10 % від суми недоплати за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п’ятдесяти відсотків такої суми недоплати та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

 Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

 Зі змісту даної норми вбачається, що встановлені способи захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору с сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним – індивідуального акта.

 Таким чином, враховуючи, що предметом оскарження у даному спорі є індивідуальний акт, наслідком задоволення позовних вимог за правилами КАС України може бути лише визнання такого акту протиправним. Отже, позивачем був не вірно обраний спосіб захисту прав, а суд першої інстанції прийняв рішення, яке не відповідає вимогам п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України.

 Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

 Доказів, які б спростовували правомірність податкових повідомлень-рішень від 27.06.2006 року № 0000242301/0, від 31.08.2006 року                          № 0000242301/1 та від 05.02.2007 року № 0000242301/3, позивач суду не надав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва – Мокрицької Кароліни Вікторівни на постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 року – задовольнити.

Постанову господарського суду м. Києва від 01.08.2007 року – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: