Ухвала суду № 35751400, 19.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/14918/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року

у справі № 2а-26531/10/0570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство «Юнион-Углегазодобыча»

до Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство «Юнион-Углегазодобыча» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сніжному Донецької області (відповідач) задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000472342/0 від 19 жовтня 2010 року в повному обсязі. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «МП «Юнион-Углегазодобыча» витрати із сплати судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Сніжному Донецької області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процессуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року - без змін.

Крім того, ДПІ у м. Сніжному Донецької області заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - ДПІ у м. Сніжному Донецької області на Торезьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Донецькій області у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «МП «Юнион-Углегазодобыча» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось за період квітень - червень 2010 року, за результатами якої складено акт № 773/23-32457909 від 19 жовтня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000472342/0 від 19 жовтня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 324 852,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгам постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на наявність по ланцюгам постачання підприємств, у яких відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, основні фонди, кваліфікований персонал, виробничі активи, господарські приміщення, а також таких, що відсутні за юридичною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

На підтвердження фактичного виконання спірних господарських операцій позивачем долучено до матеріалів справи належним чином складені видаткові накладні, залізничні накладні, квитанції про приймання вантажу, банківські виписки, які надавались контролюючому органу під час проведення перевірки, що, зокрема, останнім не заперечується.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від фактичної сплати контрагентами, в тому числі по ланцюгам постачання, податку до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей, оскільки, питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити у даній справі відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Сніжному Донецької області її правонаступником - Торезькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Донецькій області.

Касаційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.