Ухвала суду № 35751397, 19.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/12074/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року

у справі № 2а-12121/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Тріанон»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Тріанон» (позивач) до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0004712312/0 від 23 червня 2010 року та № 0004722312/0 від 23 червня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «БК «Тріанон» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Влас-Тех-Обладнання» за період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2010 року, за результатами якої складено акт № 1411/23-12/35592817 від 17 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0004722312/0 від 23 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 813 612,00 грн. (678 010,00 грн. - основний платіж, 135 602,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0004712312/0 від 23 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 813 612,00 грн. (542 408,00 грн. - основний платіж, 271 204,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором підряду на виконання будівельно-монтажних робіт № 3/11/09 від 03 листопада 2009 року, укладеним з ТОВ «Влас-Тех-Обладнання», з підстав нікчемності вказаного правочину.

Обґрунтовуючи свою правову позицію щодо нікчемності спірного договору, контролюючий орган посилався на висновок експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві № 131 від 03 березня 2010 року, яким встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 (директора ТОВ «Влас-Тех-Обладнання») в представлених на дослідження документах виконано іншою особою.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання обумовлених договором № 3/11/09 від 03 листопада 2009 року робіт підтверджується належним чином складеними первинними документами (довідкою про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3, платіжними дорученнями тощо).

До складу податкового кредиту позивачем включено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ТОВ «Влас-Тех-Обладнання» будівельно-монтажних робіт, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Отже, з огляду на встановлений судами попередніх інстанцій факт реального виконання контрагентом позивача робіт з будівництва автозаправного комплексу на автомобільній дорозі Р-05 Городищево-Рівне-Староконстянтинівськ, що, зокрема, податковим органом не заперечується, висновок судів про задоволення позову є правильним.

При цьому колегія суддів вважає, що судовими інстанціями обґрунтовано відхилено доводи відповідача про неправомірність формування позивачем даних податкового обліку на підставі первинних документів, складених від імені ТОВ «Влас-Тех-Обладнання», оскільки, за умови підтвердження дійсного виконання відповідної господарської операції, як у розглядуваній ситуації, певні недоліки первинних документів, як-от - їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності контрагента та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Крім того, слід враховувати, що чинним на час виникнення спірних правовідносин податковим законодавством не презумується обов'язок платника податків здійснювати перевірку повноважень особи на підписання первинних документів та достовірності її підпису.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 вересня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.