Ухвала суду № 35751164, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/18680/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2011 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року

у справі № 2а-13386/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бімаркет» (позивач) до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (відповідач) задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001782310/0 від 02 вересня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Бімаркет» суму судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Святошинському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Бімаркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 31 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 31 жовтня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої складено акт № 136/23-20/31814050 від 18 серпня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001782310/0 від 02 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 527 702,00 грн. (1 018 468,00 грн. - основний платіж, 509 234,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Салком-2007» на виконання договору № 0602/08 від 06 лютого 2008 року на поставку товарів продуктової групи, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності вказаного правочину.

Зазначений висновок контролюючим органом зроблено з огляду на постанову Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2009 року у справі № 1-119/09, якою ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, а саме - в створенні суб'єктів господарювання (юридичних осіб), в тому числі ТОВ «Салком-2007», з метою прикриття незаконної діяльності. При цьому вказаних осіб звільнено від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» статті 1 Закону України від 12 грудня 2008 року № 660-VI «Про амністію».

Також, відповідач посилався на відсутність у контрагента позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, а також вказував про те, що ТОВ «Салком-2007» не звітує до органу державної податкової служби за місцем реєстрації з листопада 2008 року.

Задовольняючи позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами та не спростовано податковим органом, фактичне виконання спірного договору підтверджується наданими слідчим відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області на судовий запит висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України № 85/1 від 27 квітня 2010 року, яким не спростовано приналежність підпису на первинних документах, виписаних на адресу позивача ТОВ «Салком-2007», ОСОБА_5, видатковими та податковими накладними, банківськими виписками, а також актом інвентаризації товарно-матеріальних цінностей на підприємстві позивача станом на 15 січня 2009 року, при складанні якого приймав участь головний державний податковий ревізор-інспектор Сауляк Н.В.

Враховуючи викладене, слід визнати обґрунтованою правову позицію судових інстанцій, відповідно до якої фінансово-господарські операції між позивачем та ТОВ «Салком-2007» мали реальний товарний характер та були спрямовані на досягнення відповідних фінансових результатів.

При цьому слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом податків до бюджету, від подання ним податкової звітності, а також від його господарських та виробничих можливостей, оскільки питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Проте, в постанові Вишгородського районного суду Київської області від 24 березня 2009 року у справі № 1-119/09 відсутні посилання на незаконність або фіктивність діяльності ТОВ «Салком-2007» за господарськими операціями з позивачем в охоплений перевіркою період. Будь-яких інших належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника відповідачем надано не було.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 січня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.