Ухвала суду № 35751165, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/23815/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року

у справі № 2-а-12313/10/2070

за позовом Державного підприємства заводу «Електроважмаш»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року, позов Державного підприємства заводу «Електроважмаш» (позивач) до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000330840/0 від 22 вересня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Крім того, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові заявлено клопотання про заміну відповідача у справі - СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України зазначене клопотання підлягає задоволенню.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку ДП заводу «Електроважмаш» з питання достовірності заявленої суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за липень 2010 року на рахунок платника у банку, за результатами якої складено акт № 3457/40-028/00213121 від 17 вересня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000330840/0 від 22 вересня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 590 839,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу Товариством з обмеженою відповідальністю «Український стандарт», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, Приватним підприємством фірмою «Дівт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Рослит», з підстав невідповідності сум нарахованого податкового кредиту сумам податкових зобов'язань контрагентів.

Вказаний висновок контролюючим органом зроблено з огляду на невизнанння як податкової звітності, поданих деякими постачальниками позивача декларацій з податку на додану вартість, відсутність деяких з них за юридичною адресою, неподання деяким постачальниками до органів державної податкової служби за місцем реєстрації декларацій з податку на додану вартість, а також розбіжності в показниках декларацій деяких контрагентів з деклараціями ДП заводу «Електроважмаш», встановлені на підставі даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Український стандарт», ФОП ОСОБА_3, ПП фірми «Дівт», ТОВ «Рослит» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

При цьому реальність здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарів у контрагентів підтверджується дослідженими судовими інстанціям первинними та платіжними документами та, зокрема, податковим органом під сумнів не поставлено.

В свою чергу, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, від подання ними податкової звітності, від перебування постачальників за юридичною адресою, а відтак, якщо останні не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку або мінімізували свої податкові зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Проте, вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок) за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 Порядку передбачено, що не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, «приховування об'єкта оподаткування», «розкрадання», «привласнення», «описка» тощо).

Однак, в розглядуваній ситуації під час проведення документальної перевірки відповідачем не досліджувались первинні документи, які стали підставою для формування позивачем даних податкового обліку, а всі висновки щодо порушення ДП заводом «Електроважмаш» податкової дисципліни, викладені в акті, ґрунтуються виключно на даних Автоматизованої системи співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, які, в свою чергу, не можуть бути підтвердженням порушення позивачем вимог Закону № 168/97-ВР.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Замінити у даній справі відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 січня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.