Ухвала суду № 35751160, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2013 р. м. Київ К/9991/11771/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончарук І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року

у справі № 2а-4530/09/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Яричів» (позивач) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (відповідач) задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 0000142301/0 від 19 січня 2009 року, № 0000142301/1 від 25 березня 2009 року, № 0000142301/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000142301/3 від 15 липня 2009 року та № 0000132301/0 від 19 січня 2009 року, № 0000132301/1 від 25 березня 2009 року, № 0000132301/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000132301/3 від 15 липня 2009 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Яричів» 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Луцька ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Яричів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17 березня 2007 року по 30 вересня 2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 17 березня 2007 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 42/2301/34928161 від 13 січня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000132301/0 від 19 січня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 28 350,00 грн. (18 900,00 грн. - основний платіж, 9 450,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0000142301/0 від 19 січня 2009 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 536 100,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000132301/1 від 25 березня 2009 року, № 0000132301/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000132301/3 від 15 липня 2009 року та № 0000142301/1 від 25 березня 2009 року, № 0000142301/2 від 29 квітня 2009 року, № 0000142301/3 від 15 липня 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2, абзацу «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з огляду на неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Архідея-Холл» та Приватного підприємства «Фірма «АМК» з підстав відсутності їх за юридичною адресою.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «БК «Архідея-Холл» та ПП «Фірма «АМК» ремонтно-будівельних та реконструкційних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання укладеного між ТОВ «Яричів» та ТОВ «БК «Архідея-Холл» договору будівельного підряду від 31 січня 2008 року, а також укладеного між ТОВ «Яричів» та ПП «Фірма «АМК» договору на виконання підрядних робіт від 26 березня 2008 року підтверджується дослідженими судами належним чином складеними актами приймання виконаних підрядних робіт, довідками про вартість виконаних підрядних робіт, розрахунками поточної вартості експлуатації машин та механізмів, актами здачі-приймання робіт, платіжними дорученнями.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є фактична сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

А тому, якщо контрагенти не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податків до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності, як у розглядуваній ситуації, факту реального вчинення господарських операцій та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також, слід враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від перебування його постачальників за юридичною адресою.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.