Постанова № 35751142, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К-36185/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року

та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року

у справі № 2а-40718/09/2070

за позовом Виробничо-комерційної приватної фірми «Апогей»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Виробничо-комерційна приватна фірма «Апогей» (позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року та № 0002752302/0 від 21 липня 2009 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано в повному обсязі податкове повідомлення-рішення № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002752302/0 від 21 липня 2009 року в частині визначення ВКПФ «Апогей» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3 503,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 751,00 грн. В решті вимог адміністративний позов залишено без задоволення. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВКПФ «Апогей» витрати з оплати державного мита (судового збору) в розмірі 2,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року апеляційну скаргу ДПІ у Київському районі м. Харкова задоволено частково. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року скасовано в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0002752302/0 від 21 липня 2009 року в частині визначення ВКПФ «Апогей» суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3 503,09 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 751,00 грн. В даній частині прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі (з урахуванням уточнення № 27076/10/10-025 від 09 грудня 2010 року), ДПІ у Київському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року в частині задоволення позову, постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року в частині відмови в задоволенні апеляційної скарги та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ВКПФ «Апогей» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період 01 січня 2008 року по 31 березня 2009 року, за результатами якої складено акт № 4365/23-5/31062439 від 07 липня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 83 750,00 грн. (64 423,00 грн. - основний платіж, 19 327,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та № 0002752302/0 від 21 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 5 403,00 грн. (3 602,00 грн. - основний платіж, 1 801,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) з огляду на невключення до складу валового доходу суми кредиторської заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Д-Карт», державну реєстрацію якого припинено, а також нездійснення одночасного зменшення валових витрат на суму отриманих робіт.

Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ВКПФ «Апогей»

підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених на момент проведення перевірки відповідними податковими накладними.

Скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що наявність кредиторської заборгованості перед юридичною особою-банкрутом відповідно до положень пункту 1.25 статті 1 Закону № 334/94-ВР не є підставою для визнання заборгованості безнадійною.

Колегія суддів не може визнати вказані доводи обґрунтованими, зважаючи на таке.

Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Пунктом 1.23 статті 1 Закону № 334/94-ВР визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це: товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті.

Згідно із статтею 609 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що сума заборгованості платника податку перед іншою особою (кредиторська заборгованість) включається до складу валового доходу платника податку, якщо відпали передбачені законом підстави для стягнення такої заборгованості, у зв'язку з чим товари (роботи, послуги), з придбанням яких у платника податку виникла кредиторська заборгованість, фактично отримані ним безоплатно.

Даний факт має місце в усіх випадках, коли стягнення кредиторської заборгованості з платника податку виключається, зокрема, у випадку припинення юридичної особи-кредитора.

Так, контролюючим органом під час проведення перевірки встановлено, що станом на 31 березня 2009 року у позивача перед ТОВ «Д-Карт» обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 140 560,00 грн. за отримані на підставі договору № 051207 від 05 грудня 2007 року підрядні роботи.

В свою чергу, 17 листопада 2008 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про припинення юридичної особи ТОВ «Д-Карт» у зв'язку з визнанням її банкрутом.

Відтак з дати ліквідації кредитора виконані ним роботи вважаються для позивача такими, що надані безоплатно, а отже ВКПФ «Апогей» була зобов'язана збільшити на їх вартість суму валових доходів у тому податковому періоді, в якому відбулась ліквідація контрагента.

Поряд з цим не можна визнати обґрунтованими доводи податкового органу про необхідність зменшення позивачем валових витрат, оскільки чинне на час виникнення спірних правовідносин податкове законодавство не містить застережень щодо обов'язку платника податку за наведених обставин здійснювати будь-яке коригування у бік зменшення валових витрат.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року в частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 38 068,00 грн., в тому числі 29 283,00 грн. за основним платежем та 8 785,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Що стосується прийнятого контролюючим органом за наслідками проведеної перевірки податкового повідомлення-рішення № 0002752302/0 від 21 липня 2009 року, то колегія суддів погоджується з доводами суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для його скасування, зважаючи на таке.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Отримання такої скарги є підставою для проведення позапланової виїзної перевірки такого постачальника для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою цивільно-правовою операцією.

Таким чином, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР, та не звернувся до контролюючого органу із скаргою, то він не має права включати до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, не підтверджену податковою накладною.

При цьому судом апеляційної інстанції та підставі пояснень позивача встановлено, що на момент проведення перевірки оригінали спірних податкових накладних були відсутні, податковому органу для огляду надавались їх копії, а до органу державної податкової служби із скаргою на постачальників ВКПФ «Апогей» не зверталась.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, постановлені у справі судові рішення слід скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова задовольнити частково.

Скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2009 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002712302/0 від 21 липня 2009 року в частині визначення Виробничо-комерційній приватній фірмі «Апогей» суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 38 068,00 грн., в тому числі 29 283,00 грн. за основним платежем та 8 785,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.