Постанова № 35751143, 29.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" жовтня 2013 р. м. Київ К-40107/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року

у справі № 2а-3309/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Руст» (позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 000576/0/1503/0/2007 від 21 червня 2010 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, позивач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ТОВ «Руст», посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку податкової декларації орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, поданої ТОВ «Руст» за 2008 рік, за результатами якої складено акт № 2907/15-227/32275526 від 10 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 000576/0/1503/0/2007 від 21 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в розмірі 12 078,41 грн. (8 052,27 грн. - основний платіж, 4 026,14 грн. - штрафні (фінансові санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем статті 21 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 161-XIV), пункту 8 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI), пункту 1 розділу І Закону України від 03 червня 2008 року № 309-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 309-VI) у зв'язку із сплатою в 2008 році орендної плати за земельні ділянки в розмірі меншому, ніж встановлено Законом № 107-VI та Законом № 309-VI.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що з січня по грудень 2008 року мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, повинен складати 3 відсотки від їх грошової оцінки, а відтак, враховуючи, що позивач в 2008 році сплачував орендну плату за земельні ділянки відповідно до умов укладених договорів на рівні 1,5 відсотки, донарахування податковим органом ТОВ «Руст» суми податкового зобов'язання з орендної плати за землю є правомірним та таким, що узгоджується з вимогами чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

Проте, з такими доводами погодитись не можна, зважаючи на таке.

Відповідно до пункту «б» статті 80 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК України) суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Згідно з частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом «в» статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03 липня 1992 року № 2535-XII «Про плату за землю» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2535-XII) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-XIV, та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Згідно з частиною 1 статті 21 Закону № 161-XIV орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 13 Закону № 2535-XII передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до частини 4 статті 21 Закону № 161-XIV (з урахуванням змін, внесених пунктом 8 розділу II Закону № 107-VI) річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 8 розділу II Закону № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

В подальшому, Законом № 309-VI частину 4 статті 21 Закону № 161-XIV викладно в редакції, аналогічній пункту 8 розділу II Закону № 107-VI.

Водночас, відповідно до укладених між позивачем та Кременчуцькою міською радою договорів оренди землі передбачено перегляд розміру орендної плати щорічно шляхом укладання додаткових угод. Величина орендної плати базується на розмірі земельного податку. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 14 Закону України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) до загальнодержавних платежів належить такі податки і збори (обов'язкові платежі), як плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).

Статтею 21 Закону № 161-XIV та статтею 8 Закону № 2535-XIІ передбачено можливість внесення змін до розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності.

В свою чергу, відповідно до статті 30 Закону № 161-XIV зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

При цьому статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, слід враховувати, що державна податкова служба відповідно до статті 2 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) була наділена повноваженнями щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством, проте ініціативою вносити зміни до договорів оренди землі згідно з приписами статей 12, 80, 83 ЗК України та статей 21, 30 Закону № 161-XIV наділена одна із сторін цих договорів, якою у розглядуваній ситуації є Кременчуцька міська рада - орган місцевого самоврядування, через яку відповідною міською територіальною громадою реалізовано право власності на передані в оренду земельні ділянки, що знаходяться у комунальній власності.

Договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема, стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний із сплатою податків та, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Таким чином, хоча зміна розміру земельного податку згідно із Законом № 107-VI та Законом № 309-VI є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками, зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а відтак у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Згідно із статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

При цьому відповідно до частини 2 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним вважається рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, порушення судами норм матеріального права є підставою для скасування постановлених у справі судових рішень та прийняття нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Руст» задовольнити.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 листопада 2010 року.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 000576/0/1503/0/2007 від 21 червня 2010 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.