Ухвала суду № 35749571, 03.12.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/8557/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Санін В.Б. Суддя-доповідач: Троян Н.М.

У Х В А Л А

Іменем України

03 грудня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Троян Н.М.,

суддів: Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,

за участю секретаря Золотоверх І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року у справі за адміністративним позовом громадянина Ірану ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про скасування неправомірного рішення та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Ірану ОСОБА_3 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання неправомірними дій Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, пов'язаних з повідомленням позивача про прийняття Державною міграційною службою України рішення № 131-13 від 15 березня 2013 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; визнання неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 131-13 від 15 березня 2013 року про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання Державної міграційної служби України визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства; витребування всіх матеріалів особової справи позивача, у зв'язку з тим, що позивач не має доступу до зазначених доказів, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та без яких неможливе офіційне, всебічне та повне вирішення справи.

Окружний адміністративний суд міста Києва своєю постановою від 05 липня 2013 року адміністративний позов задовольнив частково.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року та ухвалити нову про відмову у задоволенні позовних вимог. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 є громадянином Ісламської Республіки Іран, який 26 вересня 2003 року прибув в Україну легально повітряним шляхом.

13 листопада 2012 року ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту(а.с.70).

02 грудня 2012 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві було винесено висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві № 696 «Про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Ірану ОСОБА_3» було вказано оформити документи гр. Ірану ОСОБА_3 для вирішення питання про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту.

25 грудня 2012 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві з позивачем було проведено повторну співбесіду, про що складено протокол співбесіди.

28 січня 2013 року головним спеціалістом сектору у справах біженців Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві було видано висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 12KIYV317-01.

15 березня 2013 року Державною міграційною службою України було видано рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 131-13, відповідно до якого Державна міграційна служба України прийняла рішення підтримати висновок Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві та відмовити у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ірану ОСОБА_3.

29 травня 2013 року позивач отримав повідомлення № 55 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві на підставі рішення № 131-13 від 15 березня 2013 року.

За результатами дослідження обставин справи колегією суддів було встановлено, що підставою для залишення країни громадянської належності ОСОБА_3 були релігійні мотиви, а саме зміна позивачем віри із мусульманства на християнство, яке не визнається та сповідування якого фактично забороняється насильницьким шляхом в Ісламській Республіці Іран. З матеріалів справи також вбачається, що у 2003 році позивач пройшов обряд хрещення в Печерській лаврі(а.с.15) та наразі є членом церкви «Храм спасіння», який бере активну участь в її діяльності та служить у ній(а.с.16).

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до звернень УВКБ ООН та витягу із Річного звіту за 2011 р. УВКБ ООН, особи, які прийняли християнство, а також баптисти, постійно потрапляють під утиснення після неодноразових закликів Верховного лідера та інших представників влади вести боротьбу із «невірними». При цьому, існують факти притягнення особи-християнина за віровідступлення, зокрема арешти та засудження християн. Крім того, в Річному звіті за 2011 р. зазначено, що р. ОСОБА_4 релігійний лідер і член Асамблеї експертів, виступає проти поширення християнства та називає християн ворогами. Крім того, колегія суддів приймає до уваги надані позивачем витяги із відкритих інформаційних джерел, що характеризують складні відносини у віросповіданні в Ірані (щодо відступлення від мусульманства та прийняття християнства).

Дослідження положень ст.ст.1, 6, 13 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту», а також вимог Конвенції про статус біженців, до якої Україна приєдналася 10 січня 2002 року та статті 1 Закону України «Про біженців», надає підстави вважати, що для отримання статусу біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту, заявником повинно бути обґрунтовано та доведено підстави, за наявності хоча б однієї з яких йому має бути надано відповідний статус.

Згідно до пункту 45 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктом 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

З урахуванням наведених правових норм та обставин справи, колегія суддів вважає, що доводи позивача, які були надані ним до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві при зверненні із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими, підтверджуються загальновідомими фактами, які згідно до ч. 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, не потребують доказування, та зумовлюють наявність підстав, за яких відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Конвенції про статус біженців, особа має право на отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при зверненні до відповідного органу Державної міграційної служби України позивачем були надані наступні документи: копії національного паспорту; копію студентського посвідчення із перекладом; свідоцтво Національного університету харчових технологій; копію диплома спеціаліста, виданого Національним медичним університетом; сертифікат про результати складення текстового екзамену «Крок 2»; свідоцтво про закінчення трирічного курсу середньої освіти (із офіційним перекладом); довідку Дніпропетровської державної медичної академії №445; інформацію про країну походження; свідоцтво про шлюб з громадянкою України. Окрім того, згідно до протоколу співбесіди із ОСОБА_3, складеним відповідачем, позивач зазначив, що бажає повернутися до країни своєї громадянської належності у разі зміни ставлення до християнської релігії.

Як було вірно зазначено судом першої інстанції, побоювання стати жертвою переслідувань складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи побоювання. Побоювання - є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом якої особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Термін «побоювання» означає, що особа не обов'язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо). Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

У цілому, обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Що стосується підтверджуючих доказів, то їх наявність підсилює вірогідність зроблених заявником тверджень, але не може бути обов'язковим елементом його доказової бази. Так, приймаючи до уваги особливе положення осіб, які шукають статусу біженця, їм немає потреби надавати усі необхідні докази. Треба визнати, що досить часто особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно перешкоджати в прийнятті заяви чи прийнятті позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Відповідно до постанови Вищого адміністративного суду України №1 від 25.06.2009 р. (із змінами та доповненнями) «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Доводи відповідача стосовно відсутності документального підтвердження зазначених позивачем при зверненні до органів Державної міграційної служби України із заявою про надання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, обставин, які перешкоджають поверненню у країну громадянської належності, не можуть бути прийняті до уваги, з огляду на те, що відповідно до ч.6 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового чи тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 2-4 ч.1 ст.6 цього Закону.

Разом з тим, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, жодних доказів звернення відповідача до Міністерства закордонних справ України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян (зокрема, Церкви «Храм Спасіння») в матеріалах особової справи позивача не міститься.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення № 131-13 від 15 березня 2013 року, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, не відповідає міжнародним принципам з питань міграції, оскільки позивач зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні. Окрім того, повідомлені позивачем факти, відповідач не визнав неправдоподібними або такими, що суперечать конкретній та загальній інформації за справою позивача; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено законне і обґрунтоване рішення у відповідності до вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України. Тому апеляційна скарга Державної міграційної служби України підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Н.М. Троян

Судді Л.О. Костюк

В.А. Твердохліб

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Костюк Л.О.

Твердохліб В.А.