Постанова № 35742906, 02.12.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" грудня 2013 р. Справа № 918/1099/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Яремі Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненської обласної спілки споживчих товариств на рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.13 р. у справі № 918/1099/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Продмаркет - Захід"

до кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненської обласної спілки споживчих товариств

про стягнення заборгованості в сумі 77 383 грн. 78 коп.

за участю представників:

позивача - Самоляка Д.В.; Романовича І.В.;

відповідача - Грибок Л.Т.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Продмаркет-Захід" звернулось до місцевого господарського суду із позовом до кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" про стягнення заборгованості в сумі 77383,78 грн.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 24.09.2013 року (суддя Політика Н.А.) вказаний позов задоволено повністю.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що на виконання умов договору №170 від 23.10.2009 року ТОВ "Продмаркет-Захід" на підставі заявок КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" поставило товар на загальну суму 484207,37 грн. Внаслідок часткового розрахунку з позивачем у відповідача залишилась заборгованість в розмірі 72665,98 грн. З огляду на приписи ст.ст. 11, 509, 525, 526, 629, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 179, 193 Господарського кодексу України та те, що відповідач не надав доказів на підтвердження оплати вказаної заборгованості, суд задоволив позов в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення.

Апелянт, зокрема, зазначає, що в порушення ст. 22 ГПК України позивач змінив підставу заявлених вимог після початку розгляду справи по суті. Також, зауважує, що судом першої інстанції не взято до уваги факт того, що у позивача перед відповідачем наявна заборгованість на суму 11750 грн. по повернутій тарі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2013 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки винесено в повній відповідності з нормами матеріального та процесуального права, при цьому були належним чином з'ясовані та доведені всі обставини, що мають значення для справи.

У судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги та відзиву на неї.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 23.10.2009 року ТОВ "Продмаркет-Захід" (постачальник) та КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" (покупець) уклали договір поставки №170, згідно п. 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити і передати, а покупець - прийняти і оплатити товар на умовах викладених в цьому договорі (далі - договір) (а.с. 12-13).

Відповідно до п. 1.2 договору асортимент, кількість, ціна та загальна вартість товару визначаються в накладних, які оформляються постачальником відповідно до поданого покупцем усного замовлення, або закріплюються у відповідному додатку до цього договору.

Пунктом 1.3 договору передбачено, що загальна вартість товару за цим договором дорівнює сумі вартостей всіх партій товару, зазначених у відповідних накладних, на підставі яких здійснено передачу товару згідно цього договору.

Пунктами 2.1, 2.2 сторони погодили, що ціна товару за цим договором визначається у національній валюті України - гривні. Ціна товару встановлюється постачальником на момент поставки: у разі, якщо покупець подає постачальникові усне замовлення, ціна товару зазначається у відповідних накладних, на підставі яких товар буде передано покупцеві. При цьому, ціна товару, зазначена у відповідній накладній, вважається узгодженою сторонами та не підлягає зміні. Відмова покупця прийняти товар за ціною, вказаною у накладній, з посиланням на невідповідність ціни досягнутим сторонами домовленостям, вважається невиконанням покупцем договірних зобов'язань; у разі, якщо сторони визначають ціну товару у відповідному додатку до цього договору, ціна товару вважається дійсною протягом дії такого належним чином оформленого додатку.

За приписами п. 3.2 договору датою поставки вважається дата фактичного передання товару від постачальника покупцеві. Дата поставки узгоджується сторонами під час прийняття усного замовлення або закріплюються у відповідній накладній або у додатку до цього договору.

Пунктами 6.1, 6.2. договору встановлено, що оплата товару здійснюється безготівковим розрахунком, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок. Оплата здійснюється у національній валюті - гривні. Покупець зобов'язаний оплатити товар протягом (але не пізніше) 21 календарного дня з моменту поставки, передбаченого п.3.2 цього договору.

Відповідно до п. 11 договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1 цього договору, та закінчується „31" грудня 2011 року, але, в будь-якому випадку, не раніше повного виконання сторонами своїх зобов'язань за ним. Якщо за двадцять календарних днів до закінчення строку дії даного договору будь-яка із сторін письмово не попередить іншу сторону про припинення дії договору, то цей договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Апеляційний суд зауважує, що вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін та скріплений відбитками їх печаток. З огляду на відсутність доказів відмови однієї із сторін від договору чи визнання його недійсним, свою дію у період виникнення спірної заборгованості він не припиняв та залишався чинним.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 484207,37 грн.

Згідно із ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Порядок та строк оплати вартості поставленого товару визначений сторонами в п. 6.2 договору, згідно з яким покупець зобов'язався оплатити товар протягом (але не пізніше) 21 календарного дня з моменту поставки.

22.02.2013 року позивач направив відповідачу претензію №9 з вимогою сплатити заборгованість за поставлений товар в сумі 484207,37 грн.

У відповідь на вказану претензію, заявою №267 від 26.02.2013 року відповідач гарантував погашення заборгованості перед позивачем згідно наведеного в заяві графіку.

У подальшому, сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків від 31.05.2013 року, згідно якого борг покупця перед постачальником становив 87631,85 грн.

Крім того, 12.06.2013 року за поставлену продукцію КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" сплатило 15000,00грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою.

У решті, відповідач свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару не виконав, внаслідок чого допустив прострочення його виконання в сумі 72631,85грн. (87631,85грн. - 15000грн.).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 174 193 ГК України, ст.ст. 11, 509, 525, 526 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду Рівненської області про стягнення із відповідача 72631,85грн. основного боргу.

Що стосується стягнення із КП "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" 3946,92 грн. пені, апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як слідує зі змісту п. 8.1 договору при порушенні строків оплати товару, встановлених п.6.2. даного договору, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, яка діяла в період прострочення, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу, а також штраф у розмірі трьох відсотків річних від суми прострочення.

Колегією суддів встановлено, що позивачем правильно здійснено нарахування 3946,92грн. пені з наступного дня, коли зобов'язання мало бути виконано, окремо за кожною накладною, в межах шестимісячного строку та у відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а тому суд першої інстанції обґрунтовано задоволив позов в цій частині.

Стосовно вирішення місцевим господарським судом спору в частині розміру 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, апеляційний суд виходить з наступного.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судовою колегією встановлено, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним та відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи що місцевим господарським судом правомірно стягнуто з відповідача 805,01грн. 3% річних за період з 09.02.2013 року по 24.07.2013 року.

Твердження апелянта про наявність у позивача перед відповідачем заборгованості в сумі 11750 грн. по повернутій тарі не заслуговують на увагу, враховуючи, що п.2.4 договору сторони погодили, що ціна товару не включає вартість тари, яка підлягає поверненню позивачу.

З огляду на те, що заборгованість в сумі 72631,85 грн. не включає вартості тари і позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості лише за отриманий товар без відшкодування ціни тари, а відповідач доказів передачі тари позивачу на суму 11750 грн. не подав, відповідні доводи апелянта не заслуговують на увагу.

Крім того, колегія суддів враховує, що КП "Рівненське гуртово - роздрібне об'єднання "Рівненської обласної спілки споживчих товариств" із зустрічним чи окремим позовом до ТОВ "Продмаркет-Захід" про стягнення 11750 грн. вартості тари не зверталось, а правовідносини по відшкодуванню вартості тари, яку за твердженням відповідача, останній поставив позивачу, є окремими та самостійними правовідносинами сторін, незалежно від того, що врегульовані одним договором, що унеможливлює розгляд апеляційним судом відповідних вимог покупця за договором.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що в порушення ст. 22 ГПК України позивач змінив підставу заявлених вимог після початку розгляду справи по суті, оскільки як і в позовній заяві, так і в подальшому, вимоги позивача ґрунтувались виключно на неналежному виконанню відповідачем умов договору поставки №170 від 23.10.2009 року.

У той же час, із змісту поданих письмових пояснень позивача вбачається, що останній вказаною заявою лише надав свої заперечення на відзив відповідача та не змінював підставу вимог, що у свою чергу спростовує відповідні доводи апелянта.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Рівненської області від 24.09.2013 р. у справі №918/1099/13 залишити без змін, апеляційну скаргу кооперативного підприємства "Рівненське гуртово-роздрібне об'єднання" Рівненської обласної спілки споживчих товариств - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Справу №918/1099/13 повернути до господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Олексюк Г.Є.