Рішення № 35742832, 26.11.2013, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 915/1224/13

за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері (54001, м. Миколаїв, вул. Шевченка, 69-А) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22

до:

1) Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області, 57400, Миколаївська область, смт. Березанка, вул. Леніна, 33,

2) виробничого кооперативу "Березанський", Одеська область, смт. Овідіополь, вул. Кірова, 35

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство", Миколаївська область, м. Очаків, вул. Леніна, 10

про визнання незаконними і скасування розпоряджень райдержадміністрації, визнання недійсними договорів оренди, купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю, та повернення земельної ділянки власнику

Суддя Алексєєв А.П.

За участю представників:

від позивача - Скуратовська Я. О., дов. № 112/10-05-61/6-13 від 16.01.2013 р.

від відповідача 1 - не з'явився.

від відповідача 2 - не з'явився.

від третьої особи - Бєломитцев Є.І., дов. № 321 від 31.05.2013 р.

У судовому засіданні прийняла участь прокурор Круш Т. О., посв. №0225536 від 05.11.13 р.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 15.07.2013 року Миколаївський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся до суду із позовом в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, у якому просив визнати незаконними та скасувати розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі по тексту - відповідач-1), якими було вирішено передати в оренду, а згодом і продати земельну ділянку на користь виробничого кооперативу "Березанський" (далі по тексту - відповідач-2); визнати недійсними договори оренди та купівлі-продажу земельної ділянки, як такі що були укладені з порушеннями вимог чинного законодавства; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, як такий, що був виданий на підставі незаконного розпорядження відповідача-1 та недійсного договору купівлі-продажу земельної ділянки; зобов'язати відповідача-2 повернути земельну ділянку її власникові - позивачу по справі. Як на правову підставу свого позову прокурор послався на те, що спірна земельна ділянка була передана в оренду, а згодом і продана відповідачу-2 неналежним органом, який вправі розпоряджатися землею державної власності від імені держави, без додержання порядку вилучення земельної ділянку у її постійного користувача - державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" (ст. 149 Земельного кодексу України); порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (ст. ст. 20, 21 Земельного кодексу України); без врахування приписів законодавства щодо обов'язкового проведення державної експертизи землевпорядної документації при передачі земельної ділянки в оренду (ст. ст. 9, 35 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації), заборони відчуження земельних ділянок у приватну власність, які знаходяться у межах прибережних захисних смуг (ст. 90 Водного кодексу України). На думку прокурора, це є підставою для винесення судом рішення про визнання недійсними розпоряджень відповідача-1 згідно ст. ст. 152, 155 ЗК України, визнання недійсними спірних договорів на підставі ст. ст. 203, 215 ЦК України, повернення земельної ділянки її власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Згодом прокурор надав письмові пояснення, зазначивши у них що земельна ділянка підлягає поверненню позивачу як державному органу, який здійснює повноваження від імені власника земельної ділянки - держави із застосуванням правового механізму передбаченого ст. ст. 388 ЦК України, а не ст. 216 ЦК України. У поясненнях прокурор зазначив, що допустив помилку у вимозі щодо повернення земельної ділянки, просив повернути земельну ділянку не державному підприємству "Очаківське лісомисливське господарство", а Миколаївській обласній державній адміністрації.

Позивач підтримав позицію прокурора і просив позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач-1 відзиву на позовну заяву не направив, правом прийняття участі у судових засіданнях не скористався, хоча повідомлявся про розгляд справи належним чином. Відносно цього відповідача справу розглянуто на підставі ст. 75 ГПК України - за наявними у ній матеріалами. Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку із його необґрунтованістю. Як на підставу свого заперечення відповідач-2 послався на те, що відповідач-1, приймаючи розпорядження про надання земельної ділянки в оренду та її продаж, діяв у відповідності до вимог земельного законодавства. Просив застосувати позовну давність до вимог позивача, оскільки прийняття оскаржуваних рішень та укладення спірних договорів мало місце понад 3 роки до дати звернення прокурора в особі позивача із позовом до суду.

До справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору було залучено державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство".

18.07.2013 року господарським судом Миколаївської області було порушено провадження у справі і призначено її розгляд на 01.08.2013 року.

01.08.2013 року розгляд справи було відкладено у зв'язку із необхідністю витребування судом матеріалів від прокурора та позивача.

22.08.2013 року розгляд справи судом було відкладено у зв'язку із витребуванням доказів по справі.

11.09.2013 року розгляд справи було відкладено у зв'язку із витребуванням доказів по справі та продовжено строк розгляду справи до 17.09.2013 року.

17.09.2013 року розгляд справи було відкладено у зв'язку із невиконанням ухвали суду про витребування доказів.

26.09.2013 року ухвалою суду до справи у якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору було допущено державне підприємство "Очаківське лісомисливське господарство". Ухвалою суду від тієї ж дати розгляд справи було розпочато заново і призначене судове засідання на 23.10.2013 року.

23.10.2013 року судом було відкладено розгляд справи у зв'язку із витребуванням нових доказів.

26.11.2013 року позов державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" ухвалою суду було залишено без розгляду у зв'язку із несплатою судового збору та надання звіту про оцінку земельної ділянки.

26.11.2013 року за результатами розгляду справи судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши справу, суд

ВСТАНОВИВ:

13.11.2007 року на адресу відповідача-1 надійшла заява від відповідача-2 за №1430-01-8-39-01 з проханням затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду на 49 років площею 0,995 га для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

15.11.2007 року відповідачем-1 було прийняте розпорядження №1323 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду", згідно якого було:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідачу-2 загальною площею 0,995 га в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель за рахунок земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- надано відповідачу-2 в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 0,995 га в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель за рахунок земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" в оренду строком на 49 років для комерційного використання під розміщення туристичного готелю за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області;

- запропоновано землевпорядній організації здійснити встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки у відповідності з проектом відведення; - рекомендовано відповідачу-2 укласти договір оренди на землю відповідно до чинного законодавства.

Виконання проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду, який було затверджено розпорядженням відповідача-1 було замовлено відповідачем-2 за договором №6303 від 28.09.2007 року у товариства з обмеженою відповідальністю "Обласний земельно-кадастровий центр". Згідно вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься у проекті землеустрою, земельна ділянка, яка запропонована до передачі в оренду, належить до державної форми власності, а за цільовим призначенням земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення. Площа земельної ділянки становить 0,995 га. Земельну ділянку після надання в оренду запропоновано віднести до земель іншого призначення (комерційне використання). Згідно пояснювальної записки до проекту землеустрою відведення земельної ділянки відповідачу-2 пропонується зробити за рахунок земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство". 16.11.2007 року відповідно до розпорядження №1323 від 15.11.2007 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим №2955. За вказаним договором відповідач-1 передав відповідачу-2 в строкове платне володіння та користування земельну ділянку загальною площею 0,995 га в тому числі 0,995 га відкритих заболочених земель для комерційного використання під розміщення туристичного готелю, яка знаходиться за межами населеного пункту в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області. Договір зареєстровано у Березанському районному окрузі Миколаївської ПРФ ДП "Центр ДЗК" 19.11.2007 року. 26.01.2009 року відповідачем-1 було прийняте розпорядження №68 "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення", згідно якого було вирішено продати відповідачу-2 земельну ділянку для комерційного використання та розміщення туристичного готелю загальною площею 0,995 га розташованої за адресою: зона відпочинку "Рибаківка", квартал п'ятий, 22 із земель державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", що знаходяться в його (відповідача-2) користуванні згідно договору оренди земельної ділянки за межами населеного пункту межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, встановивши вартість земельної ділянки відповідно до експертної оціночної вартості в розмірі 141489 грн.

26.01.2009 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 був укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим № 127.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідачем-2 було отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №140834 від 13.02.2009 року.

Таким чином, предметом даного спору є правомірність розпорядження відповідачем-1 від імені держави державною власністю - спірною земельною ділянкою та як наслідок правомірність набуття відповідачем-2 права оренди та права власності на цю земельну ділянку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації діють, зокрема, на засадах верховенства права та законності.

У ч. 1 ст. 1 ЗК України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, зокрема, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно до ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Як зазначалося вище згідно даних, які містяться у проекті землеустрою, спірна земельна ділянка до моменту зміни її цільового призначення (з земель лісогосподарського призначення (код 5) на землі іншого призначення (комерційне використання (код 3.4) розпорядженням відповідача-1 від 15.11.2007 року перебувала у складі земель лісогосподарського призначення і знаходилася у постійному користуванні у державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство", що сторонами по справі не заперечувалося. Класифікація цільового використання земель визначалася листом Держкомзему України № 14-1-7/1205 від 24.04.1998 року.

Частиною 1, 2 ст. 84 ЗК України передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного розпорядження 15.11.2007 року) до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Частиною 3 ст. 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Частиною 4 ст. 122 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Проте, згідно до п. 3 ч. 1 ст. 32 Лісового кодексу України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території зокрема передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення та припиняють права користування ними;

Як вбачається з положень ст. 31 Лісового кодексу України обласні державні адміністрації передають у власність, надають у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припиняють права користування ними.

З аналізу зазначених статей Земельного та Лісового кодексів України вбачається, що районні державні адміністрації на їх території не вправі передавати у власність, надавати у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею до 1 гектара, що перебувають у державній власності, за межами сіл, селищ, міст районного значення та припиняти право користування ними. Вказане відноситься до повноважень обласних державних адміністрацій.

При цьому, рішення про вилучення (припинення права постійного користування) земельної ділянки у її постійного користувача - державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" позивачем - Миколаївською обласною державною адміністрацією, як це передбачено ч. 6 ст. 149 ЗК України, не приймалося.

Крім того, як що виходити з положень ч. 3 ст. 122 ЗК України, яка у даному випадку не є спеціальною нормою по відношенню до норми п. 3 ч. 1 ст. 32 ЛК України (про що судом було зазначено вище) Відповідачем-2 не було доведено того факту, що об'єкт (туристичний комплекс), під будівництво якого була відведена спірна земельна ділянка, пов'язаний з обслуговуванням жителів територіальної громади Березанського району Миколаївської області.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, право розпорядження спірною земельною ділянкою віднесено законодавством не до компетенції відповідача-1 - Березанської районної державної адміністрації, а до компетенції позивача - Миколаївської обласної державної адміністрації.

Відповідно до ст. 57 ЛК України зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання для житлової, громадської і промислової забудови провадиться переважно за рахунок площ, зайнятих чагарниками та іншими малоцінними насадженнями. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Положення зазначеної статті ЛК України узгоджується із приписами ч. 1 ст. 20 Земельного кодексу України щодо віднесення земель до тієї чи іншої категорії на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Таким чином, за відсутності у відповідача-1 права розпорядження спірною земельною ділянкою у нього і відсутнє законне право на зміну її цільового призначення.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено, що порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Як слідує із вищевикладеного відповідач-1 при прийняті рішення про затвердження проекту землеустрою, зміну цільового призначення земельної ділянки, розпорядження нею вийшов за межі повноважень наданих йому законом по розпорядженню землею права державної власності, що у свою чергу, є порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, суд погоджується з заявленою прокурором підставою в обґрунтування своїх вимог про те, що розпорядження № 1323 від 15.11.2007 року було винесено відповідачем-1 без наявності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

Так, згідно із ст. ст. 9, 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов'язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі, необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок. Позитивні висновки державної експертизи щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об'єктів обов'язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється. У разі якщо об'єкт державної експертизи не повною мірою відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, він повертається на доопрацювання. При цьому, вказуються конкретні вимоги, відповідно до яких необхідно внести зміни і доповнення до об'єкта державної експертизи. Об'єкт державної експертизи, який не відповідає вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується. Негативна оцінка об'єкта державної експертизи повинна бути всебічно обґрунтована відповідно до вимог законодавства, встановлених стандартів, норм і правил. Висновки державної експертизи після їх затвердження спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері державної експертизи є обов'язковими для прийняття до розгляду замовником і врахування при прийнятті відповідного рішення щодо об'єктів державної експертизи.

Згідно до ч. 6 ст. 123 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

У порушення зазначених вимог законодавства, діючого на час прийняття оскаржуваного розпорядження Березанською райдержадміністрацією було затверджено проект землеустрою за відсутності позитивного висновку державної експертизи землевпорядної документації.

В підтвердження наведеного відповідно до інформації Головного управління Держземагентства у Миколаївській області (лист від 11.06.2013 р. за № 2753/2000.13 від 11.09.2013 року за №4705/300-13) по вказаному об'єкту позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації взагалі не надавався.

Частиною 1 ст. 33 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тому, твердження відповідача-2 про те, що такий висновок йому було надано Головним управлінням земельних ресурсів в Миколаївській області суперечить доказам, які містяться в матеріалах судової справи.

Таким чином, судом було встановлено, що при прийнятті розпоряджень відповідечем-1 були порушені вимоги Лісового та Земельного кодексів України, Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", Закону України "Про місцеві державні адміністрації", Конституції України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до переконання що вимоги прокурора про визнання недійсними розпоряджень відповідача-1 про надання в оренду та продаж спірної земельної ділянки підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З огляду на вказане підлягає задоволенню вимога прокурора про визнання недійсним договорів оренди та купівлі-продажу спірної земельної ділянки. Як було зазначено вище відповідач-1 не є тим законодавчо уповноваженим органом державної влади, який наділений правом вилучення у постійного землекористувача, надання в оренду та продажу спірної земельної ділянки.

Відповідно до пункту 6 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" пленум Вищого господарського суду України з метою однакового і правильного застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права у розгляді справ дає обов'язкові роз'яснення.

Відповідно до п. 2.3 пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року державні акти про право власності або право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень Кабінету Міністрів України, обласних, районних, Київської і Севастопольської міських, селищних, сільських рад, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У спорах, пов'язаних з правом власності або постійного користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти про право власності чи постійного користування.

У зв'язку із тим, що судом задовольняються вимоги прокурора та позивача про визнання недійсними розпоряджень відповідача та укладених договорів вимога про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку теж підлягає задоволенню.

Прокурор як на обґрунтування порушення вимог законодавства при продажу земельної ділянки послався на неможливість відчуження земельних ділянок у приватну власність, які перебувають у межах прибережних захисних смуг, посилаючись на ст. 85 ВК України та ст. 59 ЗК України.

Слід зазначити, як було встановлено судом спірна земельна ділянка відносилася до земель лісогосподарського призначення, а не до земель водного фонду, до якого і відносяться прибережні захисні смуги. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України (чинній на дату прийняття рішення про продаж земельної ділянки) розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою. Доказів наявності прибережної захисної смуги в межах спірної земельної ділянки ані прокурором, ані позивачем всупереч вимогам ч. 1 ст. 33 ГПК України судові представлено не було.

Таким чином, зазначена підстава не може бути прийнята судом в обґрунтування задоволення позову.

Частиною 1 ст. 388 ЦК України встановлено якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як було описане вище відповідач-1 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, і вона вибула з володіння держави, від імені якої повноваження здійснює позивач, не з його волі.

Таким чином, позовна вимога прокурора щодо зобов'язання відповідача-2 повернути спірну земельну ділянку її належному власнику - державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації є законною і підлягає задоволенню.

При цьому, суд виходячи з прав власника по володінню, користуванню та розпорядженню майном у даному випадку Миколаївської обласної державної адміністрації та прав постійного користувача земельної ділянки - державного підприємства "Очаківське лісомисливське господарство" щодо володіння та користування земельною ділянкою, вважає, що Миколаївська обласна державна адміністрація за наявності постійного землекористувача не позбавлена свого права пред'явлення позову про витребування майна у добросовісного набувача.

Встановивши та з'ясувавши факт порушення суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого звернувся прокурор до господарського суду, суд відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України не вправі застосувати позовну давність до спірних відносин, про що просить відповідач-2 з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, ч. 3 ст. 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальний строк позовної давності встановлено строком 3 роки. Указаний строк обчислюється з моменту, коли зацікавлена особа дізналась про порушення свого права (ст.261 ЦК України).

З наданих суду доказів вбачається, що ані прокурору, ані позивачу не було відомо про прийняття оспорюваних розпоряджень відповідачем -1 та укладення спірних договорів до моменту проведення прокурором перевірки у 2013 році.

Так, на підтвердження доводів, викладених у відзиві, відповідачем було надано копію листа відповідача -1 про направлення оспорюваних розпоряджень та договорів на адресу прокурора та позивача.

Однак, ст. 34 ГПК України визначено, що обставини, які мають підтверджуватись певними засобами доказування не можуть бути підтверджені іншими засобами.

По-перше, відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Згідно зі статтею 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Доказів оскарження розпорядження № 1323 від 15.11.2007 року та № 68 від 26.01.2009 року до Миколаївської обласної державної адміністрації суду не надано.

По-друге, за інформацією загального відділу апарату Миколаївської обласної державної адміністрації (в якому здійснюється облік та реєстрація всіх матеріалів, які надходять до облдержадміністрації) розпорядження голови відповідача-1 від 15.11.2007 р. № 1323 та від 26.01.2009 р. № 68 до облдержадміністрації не надходили, По-третє, згідно листа Миколаївської обласної державної адміністрації від 17.09.13 р. № 2808/0/05-47/3-13 у системі документообігу облдержадміністрації відсутня інформація про реєстрацію супровідних листів Березанської райдержадміністрації щодо надсилання вищезазначених розпоряджень голови райдержадміністрації.

Таким чином, вищевикладені обставини, що виникли незалежно від волі Миколаївської обласної державної адміністрації (позивача), об'єктивно унеможливили звернення за судовим захистом у період дії строку позовної давності.

Для обґрунтування вартості земельної ділянки, яка підлягає поверненню позивачу, прокурором було надано звіт експертної грошової оцінки земельної ділянки. Так, згідно звіту оціночна вартість земельної ділянки на 18.10.2013 року складає 260545 грн.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації - задовольнити.

Визнати недійсним розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №1323 від 15.11.2007 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання земельної ділянки в оренду".

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, який посвідчений 16.11.2007 року приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим №2955.

Визнати недійсним розпорядження Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області №68 від 26.01.2009 року "Про продаж земельної ділянки для несільськогосподарського призначення".

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, який 26.01.2009 року посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Миколаївської області Мартинюк О.Б. за реєстровим № 127.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 140834 від 13.02.2009 року, яким посвідчується право власності на земельну ділянку за виробничим кооперативом "Березанський" площею 0, 995 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, квартал п'ятий, №22, зона відпочинку "Рибаківка".

Зобов'язати виробничий кооператив "Березанський" повернути Миколаївській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 0,995 га розташовану в межах території Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області, квартал п'ятий, №22, зона відпочинку "Рибаківка" (кадастровий номер 4820983900:09:000:0354).

Стягнути з Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 1147 гривень.

Стягнути виробничого кооперативу "Березанський" на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 5210,90 гривень.

Повне рішення складене та підписане 03.12.2013 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Суддя А.П. Алексєєв