Ухвала суду № 35739522, 30.07.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 р.Справа № 820/2714/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бенедик А.П. , Калитки О. М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2013р. по справі № 820/2714/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут вогнетривів імені А.С.Бережного"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Український науково-дослідний інститут вогнетривів імені А.С.Бережного", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0382201 від 20.03.2013р. та податкове повідомлення-рішення № 0372201 від 20.03.2013р.

В обґрунтування заявленого позову зазначив, що згідно оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0372201 від 20.03.2013р. позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 225138,0 грн., в тому числі за основним платежем - 187177,0 грн. та за штрафними санкціями 37961,0 грн. Згідно оскаржуваного в даній справі податкового повідомлення-рішення № 0382201 від 20.03.2013р. позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 74477,25 грн., в тому числі за основним платежем - 63015,0 грн. та за штрафними санкціями - 11462,25 грн.

Позивач з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями не погоджується, вважаючи їх незаконними, необґрунтованими та такими, що порушують його права і законні інтереси.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2013 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: приписів Податкового кодексу України в частині формування податкового кредиту, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС у період з грудня 2012 року по лютий 2013 року було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 30.09.2012р.

За наслідками проведеної перевірки складено акт від 13.02.2013р. № 634/222/00190503 (а.с. 18-86 том 1), згідно висновків якого встановлено порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 187177,0 грн., у тому числі за 3 квартал 2010 року в сумі 49760,0 грн., 4 квартал 2010 року в сумі 101975,0 грн., 1 квартал 2011 року в сумі 11202,0 грн., 2 квартал 2011 року в сумі 13808,0 грн., 3 квартал 2011 року в сумі 10327,0 грн., 1 квартал 2012 року в сумі 105,0 грн.; порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 63015,0 грн., у тому числі: за серпень 2010 року на 78,13 грн., вересень 2010 року на 329,77 грн., жовтень 2010 року на суму 150,97 грн., листопад 2010 року на суму 290,03 грн., грудень 2010 року на суму 14070,0 грн., лютий 2011 року на суму 17668,73 грн., квітень 2011 року на суму 8961,40 грн., травень 2011 року на суму 6006,67 грн., вересень 2011 року на суму 9835,60 грн., березень 2012 року на суму 5525,0 грн., вересень 2012 року на суму 99,60 грн.; порушення п. 2.8 Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні», затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004р. № 637 - перевищення залишку ліміту каси в розмірі 1295,4 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення-рішення: № 0372201 від 20.03.2013р., згідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 225138,0 грн., в тому числі за основним платежем - 187177,0 грн. та за штрафними санкціями 37961,0 грн.; № 0382201 від 20.03.2013р., згідно якого позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 74477,25 грн., в тому числі за основним платежем - 63015,0 грн. та за штрафними санкціями - 11462,25 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально, належним чином виконані, та в подальшому правомірно відповідні суми заявлені до бюджетного відшкодування, а тому прийняті податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам п.3 ст.2 КАС України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно приписів п.п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.п. 198.3. зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України судом встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень ст. 201 Кодексу.

Згідно ст. 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Так само, згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість», що мав чинність на момент вчинення спірного правочину з ТОВ «Алчевськ Алєко», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Також при здійсненні відповідачем перевірки встановлено наявність господарських правовідносин позивача з СПД ОСОБА_2, відносно перевірки якого Основ'янською МДПІ м. Харкова складено акт від 05.12.2012р. № 1362/172 про неможливість проведення його зустрічної перевірки щодо документального підтвердження господарських правовідносин з платниками податків та зборів, їх реальності та повноти відображення за період серпень - грудень 2010 року.

Крім того, відповідачем встановлено наявність у перевіреному періоді господарських правовідносин позивача з ЗАТ «Мобільсервіс», відносно якого ДПІ в Дзержинському районі проведено позапланову документальну невиїзну перевірку з питань перевірки відносин з ТОВ «Тех-Агроремпоставка», ТОВ «Промспецконсалтинг». Згідно складеного ДПІ в Дзержинському районі м. Харкова акту встановлено наявність акту про результати документальної позапланової перевірки ТОВ «Промспецконсалтинг», складеного ДПІ в Жовтневому районі м. Харкова, яким, в свою чергу, встановлено порушення вимог податкового законодавства з боку ТОВ «Промспецконсалтинг».

Так само, відповідачем при проведенні перевірки було виявлено наявність господарських правовідносин позивача з ФОП ОСОБА_3, відносно якого Основ'янською МДПІ м. Харкова ДПС складено акт від 22.06.2012р. № 367/172/НОМЕР_1 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання - ФОП ОСОБА_3 щодо підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, їх реальності та повноти відображення в обліку за січень-березень 2012 року. Згідно вказаного акту встановлено, що правочини, укладені ФОП ОСОБА_3 та позивачем, в порушення ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 ЦК України, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Підсумовуючи всю зібрану в ході перевірки інформацію відповідачем зроблено висновок щодо наявності встановлених порушень, оскільки, на його думку, зібрані відомості вказують на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту з ПДВ за відповідний період, а також неправомірне заниження податку на прибуток.

Судом встановлено, що між позивачем та ЗАТ «Мобільсервіс» 01.04.2010р. було укладено договір про технічне обслуговування та ремонт (а.с. 143 том 1), згідно якого позивач (замовник) доручив ЗАТ «Мобільсервіс» (виконавець) виконання технічного обслуговування та ремонту автомобілю. На виконання договору складено акти виконаних робіт та видаткові накладні на використані при технічному обслуговуванні та ремонті матеріали. Наявність у позивача легкового автомобілю підтверджується наявною в матеріалах справи копією технічного паспорту на автомобіль.

Також судовим розглядом встановлено, що між позивачем і ФОП ОСОБА_3 було укладено договір № 071207 від 07.12.2011р. (а.с. 149-150 том 1), згідно якого позивач придбав ганчір'я, побутову хімію, електротовари, тканини, тощо).

Між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір № 21/10 від 21.10.2010р. (а.с. 161-162 том 1), згідно якого позивач (замовник) доручив, а ФОП ОСОБА_2 (підрядник) зобов'язався виконати роботи з ремонту шиферної та м'якої покрівлі; договір № 10/11-7 від 30.11.2010р. (а.с. 182-184 том 1), згідно якого позивач доручив ФОП ОСОБА_2 виконання робіт з ремонту покрівлі будівлі корпусу № 2 ; договір № 01/12 від 01.12.2010р. (а.с. 200-201 том 1), згідно якого позивач доручив ФОП ОСОБА_2 виконання ремонтних робіт нежитлових приміщень; договір № 010201 від 01.02.2011р. (а.с. 211-213 том 1), згідно якого позивач доручив ФОП ОСОБА_2 виконання робіт з ремонту м'якої покрівлі виробничого корпусу № 1 на площі 330,0 кв.м.; договір № 01/03 від 01.03.2011р. (а.с. 240-240-б), згідно якого позивач доручив ФОП ОСОБА_2 виконання електромонтажних робіт на ІІ поверсі лабораторно-виробничого корпусу інституту; договір № 10/05 від 10.05.2011р. (а.с. 1-3 том 2), згідно якого позивач доручив ФОП ОСОБА_2 виконання робіт з ремонту м'якої покрівлі виробничого корпусу № 1 на площі 590,0 кв.м.

Виконання вказаних договір підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів виконаних робіт, кошторисів, відомостей ресурсів.

Таким чином, доводи відповідача про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності контрагентів позивача не впливає на визначення реальності вчинених між позивачем та такими контрагентами господарських операцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем доказів нереальності даної господарської операції, що здійснена платником податку на додану вартість та доказів наявності умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суду не надано.

Вироками судів, які набрали законної сили, ознаки узгоджених кримінально - карних дій в діях працівників позивача та його контрагента не встановлені.

Добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем отримано від його контрагентів належним чином оформлені податкові накладні на весь обсяг поставленого товару/виконаних робіт, які оплачено позивачем в повному обсязі грошовими коштами, в тому числі з урахуванням суми податку на додану вартість.

Факт належної оплати за поставлений товар/надані послуги сторонами у справі не заперечується.

При цьому покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця, а наявність порушень ведення бухгалтерського обліку, вимог податкового обліку або інші порушення умов ведення господарської діяльності контрагента не може бути підставою для позбавлення права добросовісного платника податку на додану вартість на віднесення сплачених ним у ціні наданих послуг відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту за умови, що він виконав усі передбачені законом умови щодо цього.

Відповідно до п. 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п. 2.2. вказаного розділу визначено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4. Розділу 2 Положення передбачено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Досліджені судом первинні документи відповідають вимогам, встановленим Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зокрема мають обов'язкові реквізити: найменування платника податків та його контрагента, назву документа, дату і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції, посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, відповідачем в акті перевірки не спростовується достовірність відомостей, що містяться у первинних документах, наданих до перевірки та, в подальшому, до суду.

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості заперечень проти позову та законності прийняття податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013р. № 0382201 , № 0372201.

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що відповідачем при їх прийнятті невірно застосовано норми чинного законодавства при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягає скасуванню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2013 року по справі № 820/2714/13-а прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.06.2013р. по справі № 820/2714/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калитка О. М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.