Рішення № 35737930, 25.11.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 751/2807/13-ц Провадження № 22-ц/795/2358/2013 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Деркач О. Г. Доповідач - Позігун М. І.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіПозігуна М.І.суддів:Губар В.С., Мамонової О.Є.при секретарі:Халимон Т.Ю.за участю:позивача ОСОБА_5, представника позивачів - ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_8, відповідача ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_10, ОСОБА_5 на рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_5 до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11, треті особи: Новозаводська районна у м. Чернігові рада, приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, реєстраційна служба Чернігівського міського управління юстиції, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, договорів купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

У березні 2013 року ОСОБА_10, ОСОБА_5 звернулися з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 і, після уточнення позовних вимог, просили визнати недійсним свідоцтво про право власності від 2007 року на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_7; визнати недійним договір купівлі-продажу від 30.04.2013 року квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9; визнати недійним договір купівлі-продажу від 10.05.2013 квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_11; скасувати державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстровану за ОСОБА_11; визнати за ними право власності по 1/4 частини на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на те, що вони є спадкоємцями ОСОБА_13, який відповідно до рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.04.2004 року був власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, який за життя не зареєстрував своє право власності в органах державної реєстрації.

Відповідачка ОСОБА_7, знаючи про наявність іншого співвласника, 05.02.2007 року незаконно отримала свідоцтво про право власності на всю спірну квартиру, яку 30.04.2013 року за відсутності згоди іншого співвласника відчужила за договором купівлі - продажу ОСОБА_9, а останній 10.05.2013 року уклав договір купівлі -продажу з ОСОБА_11

Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_10, ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_10, ОСОБА_5 просять скасувати зазначене рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування незаконності рішення суду апелянти посилаються на те, що судом при винесенні рішення не було враховано обставини, викладені в позовній заяві, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, зокрема укладення ОСОБА_13 та ОСОБА_7 з ОЖБК окремих договорів на обслуговування після рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09.04.2004 року, яким було визнано за кожним із зазначених осіб право власності по 1/2 частині спірної квартири та визначено порядок користування нею між сторонами, сплату спадкодавцем за життя коштів за квартиру. Висновок суду про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру на ім'я ОСОБА_7 не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає положенням ст. 393 ЦК України. За доводами апелянтів, судом не враховано, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 заздалегідь знали про фіктивність укладених правочинів, оскільки ОСОБА_7 виписалася зі спірної квартири лише 25.05.2013 року, але ніде не зареєструвалася та продовжує проживати у даній квартирі. ОСОБА_11 в квартирі АДРЕСА_1 прописалася 14.09.2013 року, коли в судовому засіданні, в присутності представника ОСОБА_7 апелянти вказали на те, що вона в квартирі не проживає і не зареєстрована.

Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, суд приходить до слідуючого висновку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі в своїй заяві керувалися ст.ст. 215, 216, 388 ЦК України, проте вимоги про витребування спірного нерухомого майна не заявляли і не вказали правових підстав, визначених саме ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, при цьому заявляючи вимоги та обґрунтовуючи їх за правилами недійсності правочинів, вказуючи на їх фіктивність. Крім того, спірне свідоцтво про право власності за своїм змістом не є правочином, а вимога про визнання його недійсним є не коректною і його не можна визнавати недійсним за правилами недійсності правочинів, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні.

Проте, висновок суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САВ № 195709 на всю квартиру АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_9, який посвідчено 30.04.2013 приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12, не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що рішенням Новозаводського районного суду від 09 квітня 2004 року визнано за ОСОБА_13 та ОСОБА_7 право власності по 1/2 частині паю квартири АДРЕСА_1. Кожному із сторін виділено в користування по ізольованій кімнаті, а кухню, ванну, вбиральню та коридор залишено в спільному користуванні. Проведено розподіл рухомого майна подружжя.

Згідно Довідки ОЖБК м. Чернігова на квартиру заведено два особових рахунка, а пайові внески виплачено в повному обсязі в 1992 році.

За таких обставин, з врахуванням положень ст.146, ст.15 Закону України «Про власність», п. 43 примірного статуту ЖБК, статей 22, 24, 28, 29 КпШС України ОСОБА_13 на законних підставах набув права власності на частину спірної квартири.

Відповідно до статей 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Право власності є непорушним Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні., що може бути зроблено лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Підстави припинення права власності визначено ст. 346 ЦК України, згідно яких право власності ОСОБА_13 на частину спірної квартири не припинялося, а нереєстрація власником свого права власності в силу зазначеної норми матеріального права не є підставою для припинення його права власності на об'єкт нерухомого майна.

Відповідно до положень ст. 14 ЦПК України рішення суду, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно свідоцтва про смерть ОСОБА_13 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 6). Після його смерті спадщину прийняли його дружина ОСОБА_10 та мати ОСОБА_5, які при вчиненні дій по оформленню спадщини узнали про те, що 05.02.2007 Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_7 було оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 195709 на всю квартиру АДРЕСА_1 (а.с.97), право власності на яку у повному обсязі 10.02.2007 було зареєстровано також за нею (а.с.96).

Згідно довідки № 686 від 10.06.2013 року при оформленні та реєстрації вказаного свідоцтва про право власності реєстратор ОСОБА_14 помилково вказав квартиру № 59 в цілому, а не її частку, оскільки в довідці ОЖБК було зазначено, що квартира розділена на два особові рахунки (а.с.94).

Крім того, в довідці зазначено про оформлення свідоцтва про право власності на підставі рішення виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 167 від 17 липня 2006 року.

Проте, як вбачається зі змісту зазначеного рішення виконавчим органом було лише доручено Чернігівському міжміському бюро технічної інвентаризації в порядку надходження відповідних заяв від громадян - членів житлових, житлово - будівельних, гаражних, садівничих кооператив оформляти свідоцтва про право власності на квартири, гаражі, садові будинки цих громадян згідно з довідками житлових, житлово - будівельних, гаражних, садівничих кооперативів, товариства або об'єднань про членство в кооперативі, товаристві, об'єднанні та про повну сплату пайових внесків у них.

05.02.2007 року Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації незважаючи на те, що спірна квартира має фактично два розділені особові рахунки (а.с.95), та всупереч вимогам рішення виконкому Чернігівської міської ради від 17.07.2006 за №167 щодо дотримання відповідності свідоцтв довідкам житлово-будівельних кооперативів (а.с.72), ОСОБА_7 було оформлено свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САВ № 195709 на всю квартиру АДРЕСА_1 (а.с.97).

З врахуванням вищевикладеного, оформлення Чернігівським міжміським бюро технічної інвентаризації свідоцтва про право власності на ОСОБА_7 було проведено як в порушення вимог діючого законодавства, так і в порушення зазначеного рішення без врахування даних довідки ОЖБК № 686 від 10.06.2013 року про наявність двох співвласників, що є підставою для визнання такого свідоцтва недійсним без визнання незаконним самого рішення органу виконавчого органу.

При цьому апеляційний суд, з врахуванням зазначених обставин вважає, що ухвалення нового рішення в цій частині не призведе до порушення прав органу місцевого самоврядування, який не був залучений до участі у справі місцевим судом.

Оскільки на підставі даного незаконного свідоцтва ОСОБА_7 уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири з ОСОБА_9, який посвідчено 30.04.2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (а.с.128-129), відчуживши частину квартири, яка не належала їй на праві власності, то в силу частин 1 та 3 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України такий правочин підлягає визнанню недійсним як такий, що суперечить Конституції України щодо непорушності права власності, нормам ЦК України та моральним засадам суспільства.

Стаття 215 ЦК установлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

При цьому апеляційний суд враховує, що рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2013 року між сторонами було визначено порядок користування квартирою, а не її розподіл, а тому у випадку продажу своєї частки одного із співвласників необхідно дотримуватися положень ст. 362 ЦК України.

Проте, оскільки апелянти були позбавлені можливості скористатися положенням ч.1 ст. 362 ЦК України, якою передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів, то договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 квітня 2013 року укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 підлягає визнанню недійсним в цілому.

Право позивачів на звернення до суду з позовом ґрунтується на положеннях статей 1218, ч.5 ст. 1268 ЦК Украни, оскільки після смерті спадкодавця прийняли спадщину, а відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Таким чином, оскільки частина квартири, належна на праві власності спадкодавцю, була відчужена поза його волею, то прийнявши в установленому порядку спадщину, позивачі з часу її відкриття набули речові права на частину успадкованої квартири, а відповідно і право на захист права володіння та користування нею.

В свою чергу ОСОБА_9 уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_11, який посвідчено 10.05.2013 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (а.с.125-127).

Висновок суду про відсутність підстав для визнання даного договору купівлі продажу квартири недійсним, а відповідно скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру та визнання права власності по 1/4 частині квартири за позивачами ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, виходячи з наступних підстав.

Статтею 216 ЦК визначено особливі правові наслідки недійсності правочину, зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Згідно п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч.1 ст. 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до ст. 330 ЦК, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню понесені по справі судові витрати в розмірі 114,70 грн., а саме по 38 грн. 23 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 19 вересня 2013 року в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 05.02. 2007 року; договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_9, скасувати.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1, виданого виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 05.02. 2007 року.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 30 квітня 2013 року, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_9.

Стягнути з ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_11 на користь ОСОБА_10 114,70 грн. в рахунок відшкодування суми сплаченого судового збору ( в рівних частинах).

В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:Судді: