Ухвала суду № 35737740, 25.11.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 750/8095/13-ц Провадження № 22-ц/795/2505/2013 Головуючий у I інстанції -Сапон А. В. Доповідач - Шитченко Н. В.Категорія - цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючої - судді Шитченко Н.В.

суддів: Бойко О.В., Висоцької Н.В.,

при секретарі - Мартиновій А.В.,

за участю представника позивача Степаненка Р.О.,

апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 жовтня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ» до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 жовтня 2013 року позов «Інвестиційно-будівельної компанії «АЛЬФА-ІНВЕСТ» до ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 29 грудня 2008 року між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ» та ОСОБА_2 В задоволенні інших вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування обставин справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при постановленні рішення не враховано, що позивач схвалив оспорюваний правочин, отримавши на рахунок кошти від продажу квартири та використавши їх, а заборони на укладення представником товариства договору купівлі-продажу майна на користь особи, яка одночасно являється і директором юридичної особи, законодавчо не встановлено. На думку апелянта, позивач не довів, що ОСОБА_2 знав або за всіма обставинами не міг не знати про перевищення повноважень представником юридичної особи при укладенні договору. Крім цього, апеляційна скарга містить посилання на те, що суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин строки позовної давності.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позов та визнаючи договір купівлі-продажу недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні спірного договору були порушені норми цивільного законодавства з приводу представництва, а саме положення ст.ст. 237, 238 ЦК України. Відмовляючи в задоволенні вимог щодо визнання за позивачем права власності на спірну квартиру, районний суд дійшов до висновку, що, в силу реституції, право власності є похідним, тобто у разі визнання договору купівлі-продажу недійсним, воно повертається до позивача автоматично.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.

По справі встановлено, що рішенням загальних зборів ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ», оформленим протоколом № 6 від 13 серпня 2008 року генеральному директору ОСОБА_2 на виконання п. 15.7.12 статуту юридичної особи надано повноваження на продаж квартир та нежитлових приміщень (офісів, оздоровчого центру) в житловому будинку по АДРЕСА_1 по вартості, не нижче балансової (а.с. 75).

Довіреністю від 29 грудня 2008 року ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ» в особі генерального директора ОСОБА_2 уповноважило ОСОБА_4 укласти та підписати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, яка належить товариству (а.с. 79).

29 грудня 2008 року між ТОВ «Інвестиційно-будівельна компанія «АЛЬФА-ІНВЕСТ», від імені якої на підставі наведеної вище довіреності діяв ОСОБА_4, та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 7-9).

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 2 серпня 2013 року, що набрало законної сили, визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, що були прийняті 13 жовтня 2008 року і оформлені протоколом № 6 від цього ж числа (а.с. а.с. 11-16).

Статтею 203 ЦК України передбачено вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Положення ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України вказують, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частина 1 ст. 237 Цивільного кодексу України визначає, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені особи, яку вона представляє. Згідно з приписами ч. 3 ст. 238 Цивільного кодексу України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Виходячи з наведених норм, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що представництво на продаж житла у ОСОБА_2 виникло на підставі акту органу юридичної особи, який в судовому порядку визнано недійсним. Крім цього, в ході розгляду апеляційної скарги належними та допустимими доказами не спростовані висновки суду про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для вчинення передоручення іншій особі, а, здійснивши останнє, він не повідомив належним чином про це юридичну особу, від якої сам одержав відповідні повноваження. ОСОБА_4, укладаючи договір купівлі-продажу з відповідачем, не отримав погодження від товариства щодо особи покупця.

Доводи апеляційної скарги про те, що заборони на укладення представником товариства договору купівлі-продажу майна на користь особи, яка одночасно являється і директором юридичної особи, законодавчо не встановлено, є довільним тлумаченням апелянтом норм права, що регулюють спірні відносини, і не спростовують тієї обставини, що ОСОБА_2 вчинив спірний правочин у власних інтересах, оскільки є покупцем за спірним договором.

З цих підстав не беруться до уваги також твердження апелянта про те, що договір юридичною особою був схвалений, оскільки кошти від продажу квартири надійшли на рахунок товариства. ОСОБА_2 очолював товариство до 2010 року, а тому є цілком логічним те, що до цього часу будь-яких дій щодо оспорювання договору купівлі-продажу юридична особа не вчиняла. Разом з тим, звернення позивача в 2012 році до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом про внесення змін до вказаного договору в частині збільшення суми продажу квартири (а.с. 101), на думку колегії суддів, свідчить про відсутність такого схвалення з боку позивача, а також про те, що правочин був вчинений не в інтересах товариства, як на це наголошує апелянт.

Вказуючи в апеляційній скарзі про недоведеність обізнаності ОСОБА_2 щодо перевищення повноважень представником юридичної особи, апелянт фактично погоджується з тим, що таке перевищення мало місце. Апеляційний суд вважає при цьому, що відповідач, надаючи ОСОБА_4 довіреність на продаж собі квартири, в силу специфіки своєї посади був достеменно обізнаний про перевищення повноважень представником юридичної особи, оскільки не був для неї сторонню особою, а перебував у трудових відносинах.

Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що достеменно про порушення своїх прав позивач дізнався лише після ухвалення господарським судом рішення про визнання недійсним загальних зборів учасників товариства, що були прийняті 13 жовтня 2008 року і оформлені протоколом № 6 від цього ж числа, та зважає на те, що відповідач був генеральним директором цієї юридичної особи до 2010 року. Тому не може бути задоволена вимога ОСОБА_2 про необхідність відмови в задоволенні позову у зв'язку зі сплином строку звернення до суду за захистом порушеного права.

Проаналізувавши наявні у справі докази, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини, які апелянт зазначає в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження наданими доказами і не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: