Постанова № 35702934, 21.10.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2013 р. Справа № 804/12064/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про скасування рішення відповідача від 12.08.2013р. №1640, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2013р. Державне підприємство «Криворізька теплоцентраль» звернулося з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області та просить скасувати повністю рішення №1640 від 12.08.2013р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а саме: штрафу у розмірі 50863,63 грн. та пені у розмірі 1354,93 грн. за період з 22.07.2013р.по 20.09.2013р., а всього 52218,56 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з оспорюваним рішенням позивач не погоджується з підстав відсутності розрахунку штрафних санкцій та помилковими висновками відповідача, оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2005р. у справі №5005/3893/2011 порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також ухвалою суду від 30.07.2013р. продовжено процедуру розпорядження майном позивача до 01.01.2014р. Позивач зазначає, що на підставі ч.3 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). У зв'язку з наведеним позивач вважає, що нарахування відповідачем штрафних санкцій за неналежне виконання позивачем зобов'язань щодо сплати страхових внесків з 22.07.2013р. по 29.07.2013р. у період дії мораторію суперечить вимогам вищенаведеного Закону, а тому просить скасувати вищевказане рішення відповідача.

Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином 08.10.2013р. та 15.10.2013р., що підтверджується наявними в матеріалах справи звітом про отримання позивачем факсу та поштовим повідомленням (а.с.26,28).

Відповідач в судове засідання також не з'явився, однак 21.10.2013р. надав до канцелярії суду письмові заперечення на позов у яких просить відмовити в задоволенні позову та справу розглянути без участі представника управління в письмовому провадженні за наявними матеріалами у справі. При цьому, у письмових запереченнях відповідач посилається на те, що позивачеві правомірно нараховано штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату єдиного внеску за червень 2013р., строк сплати яких настав 20.07.2013р. та позивачем була погашена заборгованість лише 29.07.2013р. у зв'язку з чим з 22.07.2013р. по 29.07.2013р. було нараховано штраф та пеню у відповідності до вимог абз. 2 п.11 ст. 25 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-УІ. Також відповідач зазначає у запереченнях, що відповідно до ч.5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію на виконання цих зобов'язань не поширюється на вимоги поточних кредиторів, оскільки строк сплати зобов'язань настав після порушення справи про банкрутство та мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків, податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, і нарахування штрафних санкцій у разі невиконання зазначених зобов'язань.

Відповідно до ч. 4, ст.122, ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадження у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи вищенаведене, заявлене відповідачем клопотання у запереченнях про розгляд справи за відсутності представника відповідача, належне повідомлення позивача про дату, час і місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст. 35,38 Кодексу адміністративного судочинства України, не повідомлення позивачем причин поважності неявки в судове засідання, строки вирішення і розгляду справи, встановлені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглядати справу без участі представників сторін, за наявними у справі доказами, у письмовому провадженні у відповідності до вимог ч.4 ст. 122, ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до вимог ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксація судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася у зв'язку з неявкою представників сторін у судове засідання.

Судом із наданих сторонами документів, встановлені наступні обставини у даній справі.

Державне підприємство «Криворізька теплоцентраль» зареєстровано в Управлінні Пенсійного фонду у Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.4.2005р. у справі №Б15/69/05 було порушено провадження у справі про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с.12).

Ухвалою того ж суду від 30.07.2013р. продовжено процедуру розпорядження майном позивача до 01.01.2014р. (а.с.10-11).

12.08.2013р. Управлінням Пенсійного фонду у Жовтневому районі м. Кривого Рогу на підставі п.2 ч.11статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» було прийнято рішення №1640 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату ( неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до позивача за період з 22.07.2013р. по 29.07.2013р. у розмірі 50863,63 грн. штрафу та 1354,93 грн. пені (а.с.9).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-УІ ( далі - Закон № 2464) до обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відноситься своєчасне та у повному обсязі нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску.

За приписами ч.8 ст.9 Закону № 2464 визначено, що платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом для юридичних осіб є календарний місяць.

Пунктом 12 ст.9 Закону № 2464 встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Так, із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлено, що позивачем було самостійно нараховано суму єдиного внеску за червень 2013р. у розмірі 508636,22 грн., яку позивач у відповідності до ст. 9 Закону № 2464 повинен був сплатити у строк до 20.07.2013р.

Однак, як вбачається із наявного в матеріалах справи розрахунку суми фінансових санкцій позивачем вказана сума єдиного внеску була сплачена у повному обсязі лише 29.07.2013р.

Зазначене свідчить про те, що позивачем несвоєчасно було перераховано суми єдиного внеску зі строком сплати до 20.07.2013р., єдині внески фактично були сплачені 29.07.2013р. (а.с.31).

У відповідності до абз.2 п.11 ст. 25 Закону № 2464 територіальний орган Пенсійного фонду за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату ( несвоєчасне перерахування) єдиного внеску застосовує до платника єдиного внеску штрафні санкції - штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум та нараховують пеню у розмірі 0,1% на суму недоїмки.

Враховуючи встановлені судом факти несвоєчасної сплати позивачем єдиних внесків до пенсійного фонду та норми вищенаведеного чинного законодавства України, застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування єдиного внеску за червень 2013р. є правомірним та таким, що відповідає вимогам абз.2 п.11 ст. 25 Закону № 2464.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративним справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до ст. 86 вищевказаного Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість та правомірність заявлених позовних вимог, відсутність фактів порушення строків сплати єдиного внеску за червень 2013р., а доводи позивача відносно того, що оспорюване рішення суперечить вимогам ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є безпідставними з огляду на те, що відповідно до ч.3 ,ч.5 ст. 19 згаданого вище Закону дія мораторію щодо не нарахування неустойки (штрафу, пені) не застосовується, не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" , конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч.5 ст. 19 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, зобов'язання відповідача зі сплати єдиних внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за червень 2013р. в сумі 508636 грн. 22 коп. повинно було бути виконаним позивачем шляхом сплати єдиних внесків у вказаній сумі до строк до 20.07.2013р.

Таким чином, термін виконання зобов'язань відповідача за цим адміністративним позовом, настав після 07.04.2005р. - дня введення мораторію, а отже, відповідач по зобов'язанням позивача щодо сплати єдиних внесків за червень 2013р. є поточним кредитором та дія мораторію на задоволення цих вимог (поточних вимог) не поширюється згідно до ч.5 ст. 19 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до вимог статті 19 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення ораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші штрафні санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України свідчить про те, що правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконання після настання встановленого строку існуючого зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, в нього можуть виникати нові зобов'язання.

З огляду на наведене, можна прийти до висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями згідно із загальними правилами нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).

За своєю природою фінансові санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов'язання і є похідними від нього.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов'язань або неналежне їх виконання є правопорушенням, а отже, нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиних внесків після введення мораторію ґрунтується на законі та є правомірним.

Зазначена правова позиція узгоджується також і з правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постановах від 25.06.2011р. у справі №21-113а11, від04.07.2011р. у справі №21-144а11, від 28.11.2011р. у справі №21-248а11, від 05.12.2011р. у справі №21-348а11, від 01.10.2012р. у справі № 21-298а12.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши правомірність прийняття оспорюваного рішення з урахуванням ч.3 ст.2 вищевказаного Кодексу, суд приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та з дотриманням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв'язку з чим у адміністративного суду відсутні правові підстави для задоволення даного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

З огляду на наведене, та відсутністю підстав для задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 41, 71,86, 94, 122, 128, 160, 161, 162, 163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державного підприємства «Криворізька теплоцентраль» до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про скасування рішення відповідача від 12.08.2013р. №1640 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд у порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва