Рішення № 35702861, 19.11.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" листопада 2013 р.Справа № 921/896/13-г/9

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Приватного підприємства "Поділля-Енергомонтаж", вул. Калнишевського, 2, м. Хмельницький, 29000

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", вул. Музейна, 5, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200 (факт. адр.); с. Токи, Підволочиського району, Тернопільської обл., 47823 (юрид. адр.)

про стягнення заборгованості в сумі 6381 грн. 10 коп., з яких: 0 грн. 56 коп. - основний борг; 5 139 грн. 08 коп. - пеня за прострочку платежу, 1 241 грн. 46 коп. - 3% річних.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

Представнику відповідача (в попередніх судових засіданнях) роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 78 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, у відповідності до ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 19.11.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Позивач - Приватне підприємство "Поділля-Енергомонтаж", вул. Калнишевського, 2, м. Хмельницький звернувся до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", вул. Музейна, 5, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200 (факт. адр.); с. Токи, Підволочиського району, Тернопільської обл., 47823 (юрид.адр.) про стягнення заборгованості в сумі 76 634 грн. 10 коп., з яких: 70 253 грн. 56 коп. - основний борг; 5 139 грн. 08 коп. - пеня за прострочку платежу, 1 241 грн. 46 коп. - 3% річних.

Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями: Договору підряду №15/04 від 15.04.2011р., акту приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за жовтень 2012р., акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за листопад 2012р., акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад-грудень 2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за листопад - грудень 2012р., акту приймання виконаних будівельних робіт за листопад-грудень 2012р., довідки про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2012р., іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 05.09.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд вперше призначено на 24.09.2013 р. о 14 год. 40 хв.

У відповідності до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладався на 22.10.2013р. на 14 год. 20 хв., на 04.11.2013 р. о 14 год. 20 хв., на 04.11.2013р. на 14 год. 20 хв., на 12.11.2013р. на 15 год. 20 хв. та на 19.11.2013р. на 16 год. 00 хв. у зв'язку з неявкою представника позивача в судове засідання.

Строк вирішення спору у справі №921/896/13-г/9 встановлено по 03.11.2013р. Разом з тим, 03.11.2013р. являється вихідним днем, так як випадає на неділю.

В силу ч.3 ст. 51 ГПК України, у випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.

А тому, останнім днем двохмісячного строку у справі є 04.11.2013р.

За клопотанням представника відповідача від 04.11.2013р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 04.11.2013р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів. Таким чином останнім днем строку розгляду справи є 19.11.2013р.

Позивач участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив. Разом з тим, заявою від 20.09.2013р. (вх.№15739 від 24.09.2013р.) повідомив суд про те, що 10 вересня 2013р. відповідачем переховано позивачу 70253 грн. заборгованості за виконані роботи по договору №15/04с, тому відповідно ще до заяв від 30.10.2013р. (вх.№18068 від 31.10.2013р.) та від 18 листопада 2013р. (вх.№19046 від 19.11.2013р.) за підписом директора підприємства М.Прокопчук, керуючись ст.22 ГПК України просить розглянути позовні вимоги лише в частині недоплаченої суми основного боргу в сумі 0 грн. 56 коп., 5139 грн. 08 коп. пені та 1241 грн. 46 коп. трьох відсотків річних та призначену до слухання справу розглядати за відсутності уповноваженого представника позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством (п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши зазначену заяву позивача, суд розцінює її як заяву, якою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог, в частині заявленої до стягнення суми основного боргу, а тому суд приймає її до розгляду, як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України.

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є: стягнення суми заборгованості у розмірі 6381 грн. 10 коп., з яких: 0 грн. 56 коп. - основного боргу, 5139 грн. 08 коп. - пені , 1241 грн. 46 коп. - 3% річних.

Представник відповідача участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив. Проте, в попередніх судових засіданнях підтримав раніше заявлений відзив на позовну заяву від 23.09.2013р. (вх.№15817 від 24.09.2013р.), в якому, зокрема, з посиланням на ст.233 ГК України, ст. 551 ЦК України, ст. 83 ГПК України просить вдвічі зменшити розмір пені, що нарахована за Договором підряду №15/04 від 15 квітня 2011р. між ПП "Поділля-Енергомонтаж" та ТОВ "Агробізнес".

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, строк розгляду справи визначений ст. 69 ГПК України в тому числі продовжений на15-ть днів завершився, справа розглядається без участі представників сторін, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, обґрунтування позовних вимог позивача пояснення відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1,2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 15 квітня 2011р. між Приватним підприємством "Поділля-Енергомонтаж" (далі по тексту - Підрядник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (далі по тексту - Замовник, відповідач у справі) укладено договір підряду на виконання електромонтажних робіт №15/04 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого Замовник доручає та оплачує, а Підрядник бере на себе виконання електромонтажних робіт по кабельним мережам електропостачання технологічного обладнання цеху випічки хліба на реконструкції хлібокомбінату в Новій Ушиці ТОВ "Агробізнес". (п.1.1. Договору).

Згідно п.3.1. Договору Підрядник зобов'язується виконати всі роботи по договору згідно графіка виконання робіт та фінансування, який підписується сторонами як додаток до цього договору.

Строк виконання робіт відповідно коригується в залежності від зміни об'ємів та видів робіт по погодженню із Замовником. Договір вважається виконаним при умові виконання робіт на суму, що вказана в договорі. Подальші роботи по об'єкту повинні виконуватись згідно додаткової угоди до договору. (п.п.3.3., 3.4. Договору).

В ході виконання договору Замовник зобов'язується протягом 7 днів після підписання акту виконаних робіт перерахувати на рахунок Підрядника суму, вказану в акті виконаних робіт, за виключенням авансу.

Акт виконаних робіт складається в трьох примірниках першого числа поточного місяця та підписується Замовником в 3-х денний строк. (п.п.4.3., 4.4. Договору).

Із змісту укладеного між сторонами договору правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору підряду.

Частина 1 статті 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 509 ЦК України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як зазначено в позовній заяві та підтверджено матеріалами справи, у відповідності до укладеного сторонами договору підряду №15/04 позивач виконував електромонтажні роботи по кабельним мережам електропостачання технологічного обладнання цеху випічки хліба на реконструкції хлібокомбінату в смт. Нова Ушиця, Хмельницької обл., а відповідач приймав ці роботи та проводив їх оплату, про що сторонами складені та підписані слідуючі акти та довідки форми КБ №3 :

- за жовтень 2012р. на суму 32683,08 грн.;

- за листопад 2012р. на суму 33091,86 грн.;

- за листопад 2012 р. на суму 97969,42 грн.;

- за грудень 2012р. на суму 49362,84 грн., всього на суму 153107,72 грн.

Отже, актами приймання виконаних підрядних робіт та довідками про вартість виконаних робіт підтверджується виконання позивачем робіт. Вказані документи підписані без заперечень та зауважень щодо якості, об'ємів та кількості проведених робіт, скріплені печатками сторін, тобто, сторони підтвердили, що такі роботи є виконаними та погодили їх вартість.

На виконання взятих зобов'язань відповідачем були перераховані кошти на рахунок позивача: 18 жовтня 2012р. - 11877,48 грн. та 13000,04 грн.; 29 жовтня 2012р. - 32683,08 грн.; 15 листопада 2012р. - 5528,70 грн.; 11 грудня 2012р. - 9764,90 грн.; 19 червня 2013р. - 10000 грн., а всього 82854,16 грн.

Таким чином, неоплаченою залишилась заборгованість в розмірі 70253,56 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Необхідно зазначити, що в розділі 4.3.-4.4. договору підряду сторони визначили порядок розрахунків за роботи виконані згідно умов договору.

Відповідно до п. 4.4. Договору Акт виконаних робіт складається в трьох примірниках першого числа поточного місяця та підписується замовником в 3-х денний строк.

Із змісту п. 4.5. Договору у випадку незгоди замовника за актом виконаних робіт він повинен в той же термін письмово повідомити підрядника про причину відмови.

У свою чергу згідно п. 4.3. Договору в ході виконання Договору Замовник зобов'язується протягом 7-ми днів після підписання акту виконаних робіт перерахувати на рахунок підрядника суму, вказану в акті виконаних робіт, за виключенням авансу.

При цьому виходячи з того, що у актах не зазначено дати підписання актів, проте з врахуванням п.п. 4.3. - 4.5. Договору, а також того, що відповідачем не заперечено та не спростовано твердження позивача про те, що акти підписувались в строк з 1-го по 4-е число, суд вважає, що вони підписані не пізніше 4-го числа місяця, який слідує за місяцем виконання робіт зданих за актами.

Таким чином, з 5-го числа наступного місяця розпочався обрахунок 7-го строку передбаченого п. 4.3. Договору і відповідно він завершується 11-го числа, а тому з 12-го числа слід вважати простроченою суму, яка повинна була бути оплаченою відповідачем за виконані роботи.

При цьому, 12 березня 2013р. позивач надіслав відповідачеві рекомендованого листа з проханням ліквідації боргу, який на той час складав 80253 грн. 56 коп., але ці вимоги були задоволені частково перерахуванням 19 червня 2013р. лише 10 000 грн.

В процесі розгляду справи відповідачем надано суду копію платіжного доручення №199-Н від 03 вересня 2013р. на підтвердження погашення ним суми заборгованості в розмірі 70 253,00 грн. Факт часткової сплати боргу підтвердив і позивач у Додаткових поясненнях від 18.11.2013р. (вх.№19046 від 19.11.2013р.).

Вказана сума стала підставою для зменшення позовних вимог позивачем.

Слід також зазначити, що представник відповідача у судових засіданнях та згідно поданого відзиву від 23.09.2013р. (вх. № 15817 від 24.09.2013р.). визнає факт існування заборгованості та відповідно позовні вимоги.

Відповідно до частин 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково. Господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

В свою чергу ч. 5 ст. 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Розглянувши подану заяву відповідача про визнання позову у сукупності з іншими матеріалами справи, суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, а тому суд приймає його як таке, що подане у відповідності до вимог ГПК України.

Враховуючи зазначене, матеріалами справи підтверджено факт проведеної відповідачем оплати заборгованості не в повному обсязі, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання, а тому суд вважає суму основного боргу у розмірі 0 грн. 56 коп. правомірно заявленою, документально обґрунтованою позивачем, такою, що визнана відповідачем і відповідно підлягає до задоволення.

Щодо стягнення пені, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також в частині 2 ст. 343 Господарського кодексу України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, сторони відповідно до укладеного Договору, а саме пункту п.п.5.1., 5.2. погодили, що у випадку порушення Замовником п.4.3. цього договору він зобов'язаний сплатити Підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки. За несвоєчасне виконання робіт з Підрядника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від вартості несвоєчасно виконаних робіт.

Заявлена до стягнення загальна сума пені за договором складає 5139,08 грн.

При цьому, вона обрахована позивачем у розмірі подвійної облікової ставки за період шість місяців з 10.01.2013р. по 10.07.2013р. від суми 70253,56грн. у розмірі подвійної облікової ставки.

Проте, суд має за необхідне зазначити, що в суму боргу 70253,56грн. ввійшли залишок суми несплаченого за виконання робіт за актом за листопад у розмірі 20890,72грн. та повністю за актом за грудень у розмірі 49362,84грн.

З врахуванням строку виникнення боргу за підписаними актами згідно умов п.п. 4.3-4.5. Договору наведеного вище, борг за актом за листопад виник з 12.12.2012р. відповідно нарахування пені на борг в силу ч. 6 статті 232 ГК України припиняється через шість місяців 12.06.2013р. А тому, вірним є обрахунок пені із суми боргу 20890,72грн. за актом від листопада з врахуванням обраного періоду позивачем (з 10.01.2013 по 10.07.2013р.) з 10.01.2013р. по 12.06.2013р. Відповідно пеня становитиме 1320,41 грн.

У свою чергу, за актом за грудень вірним є обрахунок пені від суми 49362,84грн. з врахуванням обраного періоду позивачем (з 10.01.2013 по 10.07.2013р.) з 12.01.2013р. по 10.07.2013р. Відповідно пеня становитиме 3609,57грн.

Враховуючи зазначене, суд здійснивши власний обрахунок пені з врахуванням обраного періоду позивачем (з 10.01.2013 по 10.07.2013р.) вважає, що правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення є позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 4929 грн. 98 коп. (1320,41+3609,57) як такі, що обґрунтовано заявлені та підтверджені матеріалами справи.

У свою чергу, в частині стягнення 209,10 грн. пені, суд у позові відмовляє, як помилково та безпідставно нарахованих.

Одночасно, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд у ньому відмовляє з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як вбачається із змісту вказаних норм зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом, а не обов'язком суду.

При цьому, суд має за необхідне звернути увагу на те, що відповідачем прийнято роботи згідно актів приймання виконаних будівельних робіт в жовтні-грудні 2012 року, позовна заява до господарського суду надійшла 02 вересня 2013р. З огляду на зазначене у відповідача був час для повного погашення заборгованості. Крім того, на думку суду заявлена до стягнення сума пені за договором є абсолютно спів розмірною щодо загальної суми основного боргу в розмірі 70253 грн. 56 коп., заявленого у позовних вимогах.

Окрім того, суд вважає, що посилання, наведені боржником у заяві, суперечать вимозі ст.5 ГК України в частині обов'язку суб'єктів господарювання діяти у межах встановленого господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Встановлений господарський порядок, регламентований нормами ГК України, передбачає, що суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарську відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання було неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних та невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку необхідних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ст.218 ГК України); учасник господарських відносин при порушенні ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання та зобов'язаний сплатити штрафні санкції згідно з вимогами, передбаченими цим Кодексом та іншими законами (ст.229 ГК України).

Слід також зазначити, що принцип презумпції комерційних ризиків під час провадження підприємницької діяльності та саме визначення підприємництва як діяльності, здійснюваної на власний ризик (ст.42 ГК України), виключає залежність обов'язку боржника сплатити штрафні санкції нараховані за невиконання зобов'язання тільки через те, що їх сплата може призвести до погіршення фінансового стану суб'єкта господарювання.

При цьому важкий фінансовий стан боржника суб'єкта господарювання є результатом його власної господарської діяльності, і не може бути прийнятий судом як об'єктивна обставина, що унеможливлює виконання договірних зобов'язань.

Щодо стягнення 3% річних, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Також, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

З врахуванням строку виникнення боргу за підписаними актами згідно умов п.п. 4.3-4.5. Договору наведеного вище борг за актом за листопад виник з 12.12.2012р. відповідно нарахування 3% річних із суми боргу 20890,72грн. за актом від листопада з врахуванням обраного періоду позивачем з 10.01.2013 по 15.08.2013р. Відповідно 3% річних становитимуть 374,32 грн.

У свою чергу, за актом за грудень вірним є обрахунок 3% річних від суми 49362,84грн. з врахуванням обраного періоду позивачем (з 10.01.2013 по 15.08.2013р.) з 12.01.2013р. по 15.08.2013р. Відповідно 3% річних становитимуть 876,36грн.

Всього вірно обрахованими є 3% річних у сумі 1250,68грн. Проте, позивачем заявлено меншу суму 3% річних у розмірі 1241,46грн., що є його правом, а суд не уповноважений самостійно збільшувати заявлену суму.

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних, суд вважає, що заявлені позовні вимоги про стягнення 1241 грн. 46 коп. - 3% річних підлягають до задоволення.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Із змісту пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України діє принцип змагальності сторін у господарському процесі, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповного виконання ним умов Договору з оплати позивачу за виконані роботи та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи повною мірою заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право ПП "Поділля-Енергомонтаж" підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" - 0 грн. 56 коп. - основного боргу, 4929 грн. 98 коп. - пені , 1241 грн. 46 коп. - 3% річних.

У свою чергу, в частині стягнення 209,10 грн. пені, суд у позові відмовляє, як помилково та безпідставно нарахованих.

Відповідно до ч. 1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн. (станом на час подання позовної заяви 10.01.2013р.).

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону) (п.п. 2.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Також і згідно п.п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом відмічено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

П. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

А тому, зважаючи на те, що позивачем первинно було заявлено 76 634 грн. 10 коп., а в подальшому зменшено вимоги до 6381 грн. 10 коп., при цьому спір виник з вини відповідача суд, згідно ст. 49 ГПК України, покладає судовий збір у розмірі 143 грн. 31 коп. на відповідача, та він підлягає стягненню в користь позивача. Одночасно, поверненню позивачу з Державного бюджету підлягає судовий збір у розмірі 1577 грн. 18 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", вул. Музейна, 5, м. Волочиськ, Хмельницька область, 31200 (факт. адр.); с. Токи, Підволочиського району, Тернопільської обл., 47823 (юрид.адр.) (ідент. код 30915832) на користь Приватного підприємства "Поділля-Енергомонтаж", вул. Калнишевського, 2, м. Хмельницький, 29000 (ідент. код 36397833) - 0 (нуль) грн. 56 коп. основного боргу, 1241 (одну тисячу двісті сорок одну) грн. 46 коп. 3% річних, 4929(чотири тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 98 коп. пені, 143 (сто сорок три) грн. 31 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 209 грн. 10 коп. пені у позові відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету Приватному підприємству "Поділля-Енергомонтаж", вул. Калнишевського, 2, м. Хмельницький, 29000 (ідент. код 36397833) - 1577 (одну тисячу п'ятсот сімдесят сім) грн. 18 коп. судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 27.11.2013р.

Суддя В.Л. Гевко