Ухвала суду № 35687686, 26.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2013 р. м. Київ К/800/16439/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Маринчак Н.Є.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Горголь І.С.

представників:

позивача: Смагіної Г.Ю.

відповідача: Пироженко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року

у справі № 2а-17625/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Хімлаборреактив» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Хімлаборреактив») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року адміністративний позов задоволено частково.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року апеляційну скаргу ДПІ залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідач, не погоджуючись з вищевказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскаржив їх у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Хімлаборреактив» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Інвестиційна компанія «Декаролайн» за січень 2011 року, за результатами якої складено акт від 19.08.2011 року № 1165/23/2/23522853.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 185, пп. 198.3, пп.198.6 ст. 198, пп. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, а саме: занижено ПДВ за січень 2011 року на загальну суму 957923 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 07.09.2011 року № 0008002302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 957924 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 ПК України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 228 ЦК України правочин вважається таким що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ «Хімлаборреактив» та ПП «ІК «Декаролайн» були здійсненні господарські операції в результаті яких було придбано товари.

Згідно податкової декларації ТОВ «Хімлаборреактив» з ПДВ за січень 2011 року (від 18.02.2011 року вх. №9000548436), додатком 5 до неї і реєстром видатних та отриманих податкових накладних за січень 2011 року, позивачем включено до податкового кредиту ПДВ в сумі 957923,29 грн. по операціям з придбання товарів, робіт (послуг) у ПП «ІК «Декаролайн».

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2010 року між ТОВ «Хімлаборреактив» (Покупець) та ПП «ІК «Декаролайн» (Продавець) укладено договір купівлі-продажу №Х0000757.

Фактичне виконання умов договору підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, видатковими накладними, накладними на товар, тощо.

Оплата позивачем придбаного товару підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, банківськими виписками з особового рахунку ТОВ «Хімлаборреактив».

Використання ТОВ «Хімлаборреактив» придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та контрагентом.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «ІК «Декаролайн» на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог діючого на час спірних правовідносин законодавства.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій вірно застосували норми матеріального права, отже, прийняте податковим органом спірне рішення є неправомірним.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються вищезазначеними нормами права, отже, відсутні підстави для її задоволення.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.08.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді Н.Є. Маринчак О.В. Муравйов