Ухвала суду № 35687683, 21.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" листопада 2013 р. м. Київ К/9991/47439/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

суддівОстровича С.Е., Степашка О.І. Федорова М. О.секретаря судового засідання Волошина В. М.,

представник позивача не з'явився

представник відповідача Пасько Т. Г.

представник прокуратури Клюге Л. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року у справі №2а-5510/10/1670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КреМікс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області, за участю Прокуратури Полтавської області про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА

Товариство з обмеженою відповідальністю "КреМікс" (далі - ТОВ "КреМікс") звернулось до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - Кременчуцька ОДПІ) в якому просить визнати нечинними податкові повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року позовні вимоги ТОВ "КреМікс" задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ задоволено частково. Скасовано постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року в частині задоволення позову щодо визнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення Кременчуцької ОДПІ від 21 жовтня 2010 року №0007182301/0/3481 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 310403,04 грн., в тому числі, за основним платежем 239950,54 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 70452,50 грн. та податкового повідомлення рішення Кременчуцької ОДПІ від 21 жовтня 2010 року №0007192301/0/3484 в частині визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 287665,50 грн., в тому числі, за основним платежем 191777, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 95888,50 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції Кременчуцька ОДПІ подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

ТОВ "КреМікс" подало до суду письмові заперечення на касаційну скаргу Кременчуцької ОДПІ.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Кременчуцькою ОДПІ була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року. За результатами перевірки складено акт №5413/23-209/30748505 від 13 жовтня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог - п.п 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в розмірі - 1221737 грн., пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, п.п 7.3.1 п. 7.3, п.п 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 3599483,00 грн., п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" щодо несплати податку на виплачений дохід нерезиденту - фірмі Volvo Truck Corporation", Швеція, в сумі 3583,85 грн., п. 1.3 Порядку надання звітів про утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16 січня 1998 року № 28 щодо неподання звітів на суму 35838,54 грн., п.п 4.2.9 п. 4.2, п.п 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, пп. "а" п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого не перераховано податку з доходів фізичних осіб в сумі 879650,26 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 21 жовтня 2010 року винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0007182301/0/3481, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1627536,20 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 1221737,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 405799,20 грн.;

- №0007192301/0/3484, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 5399224,5 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 3599483,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 1799741,50 грн.;

- №0030551702/0/3483, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в сумі 2638950,78 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 879650,26 грн., за штрафними санкціями в сумі 1759300,52 грн.;

- №0000212200/0/3482, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб в сумі 10751,55 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 3583,85 грн., за штрафними санкціями в сумі 7167,70 грн.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 до Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ "Куріон Лтд" укладено договір поставки №23-06-1/09 від 23 червня 2009 року, згідно якого ТОВ "Куріон Лтд" зобов'язується в порядку та на умовах, визначеними договором поставити покупцю - ТОВ "Кремікс" кормові добавки для тварин (товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити товар.

ТОВ "Куріон Лтд" виписані позивачу рахунки фактури: №СФ-0000001 від 01.07.2009 року, № СФ-0000002 від 06.07.2009 року, № СФ-0000003 від 14.07.2009 року, № СФ-0000004 від 14.07.2009 року, № СФ-0000005 від 03.08.2009 року, № СФ-0000006 від 06.08.2009 року, № СФ-0000007 від 01.09.2009 року, № СФ-0000008 від 01.09.2009 року, № СФ-0000009 від 30.09.2009 року, № СФ-0000010 від 01.10.2009 року, № СФ-0000011 від 01.10.2009 року, № СФ-0000012, СФ-0000013 від 02.11.2009 року, № СФ-0000015, СФ-0000016 від 01.12.2009 року, № СФ-0000017, СФ-0000018 від 07.12.2009 року, № СФ-0000019 від 15.12.2009 року.

В другому півріччі 2009 року ТОВ "Куріон Лтд" поставлено товар позивачу згідно умов договору на загальну суму, в тому числі податок на додану вартість в сумі 15732553,04 грн., що підтверджується видатковими та податковими накладними, які копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що так як позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ "Куріон Лтд" належно оформлених податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, згідно вимог Закону України "Про податок на додану вартість", податкове повідомлення рішення №0007192301/0/3484 від 21 жовтня 2010 року слід скасувати в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 3933139,50 грн., в тому числі за основним платежем в сумі 2622093,00 грн., за штрафними санкціями в сумі 1311046,50 грн.

Крім того, в акті перевірки зазначено протягом звітних періодів з 3 кварталу 2009 року по 2 квартал 2010 року позивач не відображав в бухгалтерському та податковому обліку та відповідно не сплачував податок на прибуток з доходу та податок на додану вартість від господарських операцій з продажу готової продукції (преміксів, білково- вітамінних добавок) в сумі 4886946,00 грн.

На підставі акта перевірки СВ ПМ ДПА у Полтавській області була порушена кримінальна справа №2010511008015 відносно директора ТОВ "КреМікс" за фактом вчинення ним умисного ухилення від сплати податку на прибуток підприємства в сумі 1221737,00 грн. та податку на додану вартість в сумі 3599483,00 грн.

Згідно висновку судово-економічної експертизи, висновки акта Кременчуцької ОДПІ №5413/23-209/30748505 від 13 жовтня 2010 року з урахуванням матеріалів кримінальної справи та доказів, зібраних в ході досудового слідства документально підтверджуються в частині заниження податку на прибуток в сумі 239950,54 грн. та податку на додану вартість в сумі 191777,11 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанцій щодо того, що рішення податкового органу щодо визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 310403,04 грн., з яких за основним платежем 239950,50 грн. та за штрафними санкціями в сумі 70452,50 грн. (50% від основного платежу) та з податку на додану вартість в сумі 287665,50 грн., з яких 191777,00 грн. за основним платежем та 95888,50 грн. за штрафними санкціями (50% від основного платежу) є необґрунтованим.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до п. 1.2 ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Згідно вимог п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно акта перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8, п.п. "а", п. 19.2 ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", так як позивач не утримав як податковий агент з працівників податок з доходів в сумі 879650,26 грн. з коштів, які останні отримали у період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року від реалізації готової продукції за готівку приватним підприємцям та фізичним особам.

Згідно висновку судово-економічної експертизи у кримінальній справі №2010511008015 висновки акта відповідача документально не підтверджується в частині заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб на суму 879650,26 грн.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що донарахування податковим органом позивачу податку на доходи фізичних осіб в сумі 879650,26 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1759300,52 грн. є необґрунтованим.

Щодо порушення позивачем вимог п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" так як за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року позивач не нарахував та не сплатив до бюджету податок на дохід, отриманий фірмою Volvo Truck Corporation", Швеція, в сумі 3583,85 грн., судами попередніх інстанцій зазначено наступне.

02 вересня 2008 року позивач уклав договір фінансового лізингу №UKR142/0908F з фірмою "Volvo Truck Corporation", Швеція. Згідно умов договору позивач отримав від фірми "Volvo Truck Corporation" у фінансовий лізинг вантажний автомобіль Volvo FM на суму 77700,00 євро. Лізингові платежі перераховуються лізингодавцю "Volvo Truck Corporation" згідно графіку платежів додаток №4 до договору. Лізинговий платіж включає в себе суму відшкодування при кожному платежі частини вартості обладнання, а також суми відсотків за користування кредитом, які складаються зі ставки EURIBOR за 12 місяців на фактичну дату поставки та договірної ставки лізингодавця у розмірі 6 відсотків річних за обладнання надане в лізинг. За період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2010 року позивач сплатив відсотки за користування кредитом в сумі 3213,00 євро, або 35838,53 грн.

Відповідно до п. 1.10 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" проценти це доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами, незалежно від того, чи встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках до суми договору або від іншої вартісної бази, не є процентами.

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Відповідно вимог п. 13.1 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміють, зокрема, лізингову (орендну) плату, що сплачується (нараховується) резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця).

Відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 10 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно п. 18.1 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

15 серпня 1995 року між Урядом України і Урядом Швеції було підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень, яка була ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції між Урядом України та Урядом Швеції про уникнення подвійного оподаткування доходів та попередження податкових ухилень" від 23 квітня 1996 року №135/96-ВР.

Відповідно до ст. 3 Конвенції податками, на які поширюється ця Конвенція, зокрема в Україні є податок на прибуток (доходи) підприємств.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Конвенції при застосуванні цієї Конвенції Договірною Державою будь-який термін, не визначений у Конвенції, має те значення, яке надається законодавством цієї Держави щодо податків, на які поширюється Конвенція, якщо з контексту не випливає інше.

Відповідно до п. 4 ст. 11 Конвенції незважаючи на положення пункту 2, проценти, які виникають у Договірній Державі, будуть оподатковуватися тільки в другій Договірній Державі, якщо одержувачем процентів є підприємство цієї Другої Держави, яка є фактичним власником процентів, і проценти сплачуються стосовно суми боргу, яка виникає від продажу в кредит цим підприємством будь-якого товарного, промислового, комерційного чи наукового обладнання підприємству першої названої Держави, крім випадку, коли продаж або заборгованість утворюється між особами, які є родичами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій щодо того, що оскільки одержувачем процентів є резидент Швеції, що підтверджено актом перевірки, а проценти сплачуються від продажу в кредит, то висновки податкового органу в частині необхідності оподаткування цих процентів податком на прибуток суперечать міжнародним домовленостям України, які викладені в пункті 4 статті 11 Конвенції.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 21 лютого 2011 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та у порядку, визначеному статтями 236 - 239-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О. І. Степашко М. О. Федоров