Рішення № 35674598, 22.11.2013, Личаківський районний суд м.Львова

2/463/2286/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2013 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Леньо С. І.

при секретарі Станько Р.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Нецкара Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Арена Львів» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Арена Львів» про стягнення заборгованості з заробітної плати в розмірі 5 155,29 грн. та середнього заробітку за весь час затримки належних працівникові сум при звільненні, який станом на 02.11.2013р. за його підрахунками становить 22 667,52 грн. Ухвалою судді від 21.10.2013р. позовна заява в частині вимог про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати повернута позивачу на підставі п. 6. ч. 3 ст. 121 ЦПК України, та відкрито провадження в частині вимог про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог, у межах яких розглядається справа, покликається на те, що з 03.01.2013р. працював на підприємстві відповідача на посаді начальника відділу інформаційних технологій, і 17.06.2013р. був звільнений за власним бажанням. В день звільнення підприємство зобов'язано було виплатити заборгованість із заробітної плати за травень - червень 2013р. та компенсацію за невикористану відпустку, однак цього не зробило. Неодноразово звертався до відповідача з проханням виплатити йому заборгованість, однак кінцевого результату досягнуто не було, і лише в серпні 2013р. йому було виплачено частину боргу - заробітну плату за травень. Оскільки на даний момент заборгованість із заробітної плати в повній мірі не погашена, і в такому випадку, згідно з нормами трудового законодавства відповідач зобов'язаний виплатити звільненому працівникові середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні, суму таких коштів, які за його підрахунками становлять 22 667,52 грн. станом на 02.11.13р., просить стягнути з останнього в примусовому порядку.

В судовому засіданні позивач наведені вище вимоги підтримав, дав аналогічні пояснення та просить позов задовольнити.

Представник відповідача згідно належної довіреності від 22.10.2013р. Нецкар Ю.І. позовні вимоги визнав частково, не заперечив того факту, що перед позивачем існує заборгованість з виплати заробітної плати, останнім вірно вказано розмір такої заборгованості, однак не враховано того факту, що до фактичної виплати підлягає сума, за виключенням відрахувань на податки. Тому обрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, який проведено позивачем є невірним, сума, яка підлягає до стягнення становить 15 091,44 грн. станом на 09.10.13р., і з врахуванням того, що підприємство на даний час знаходиться в скрутному фінансовому становищі, просить зменшити такий розмір коштів, які підлягають до стягнення в примусовому порядку.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності зібрані по ній докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 215 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 03.01.2013р. позивач був прийнятий на роботу на посаду начальника відділу інформаційних технологій підприємства відповідача, і 17.06.2013р. звільнений з посади за власним бажанням, що підтверджується копією його трудової книжки, яка долучена до матеріалів справи (а.с.2-5).

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Однак, як це вбачається з довідки підприємства відповідача (а.с.25), що також не оспорюється його представником, в день звільнення позивача, належні йому до виплати суми виплачені не були, і станом на 21.11.2013р. заборгованість по заробітній платі становить 4 224,25 грн.

Оскільки спору про суми заборгованості з виплати заробітної плати між сторонами немає, а позивач усвідомлює той факт, що до виплати йому підлягає сума, за виключенням відрахувань на податки, суд приходить до висновку, що до даних правовідносин підлягають застосування положення ч. 1 ст. 117 КЗпП України, за якими, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За обрахунками позивача (а.с.15), середній заробіток за весь час затримки проведення розрахунку в період станом на 02.11.2013р. становить 22 667,52 грн., а обчислений він у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100. Позивач вірно поклав в основу свого обрахунку середньоденну заробітну плату, що відповідає вимогам п. 5 згаданого вище Порядку, а обрахував її шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, що також відповідає п. 8 цього Порядку.

Однак, як вірно вказує представник відповідача, такий розрахунок не в повній мірі відповідає нормам матеріального права, оскільки проведений він з врахуванням сум, які вираховуються як податок. Згідно його розрахунку (а.с.27), який також проведено у відповідності до вимог п. п. 5, 8 згаданого вище порядку, проте без врахування сум податків, середньоденна заробітна плата позивача становить 193,48 грн. Враховуючи те, що відповідач вірно вказує на помилку позивача, і свій розрахунок проводить за виключенням сум податків, саме таку суму суд бере за основу, при визначені середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, і оскільки представником відповідача сума коштів, які підлягають до стягнення обраховані станом на 09.10.2013р., в той час як позивач просить стягнути такі кошти станом на 02.11.2013р. - не погоджується з кінцевою сумою в 15 091,44 грн., які на думку представника відповідача підлягають до примусового стягнення.

Як вбачається з кінцевого розрахунку позивача (а.с.15), правильність якого, за виключенням згаданої вище помилки, підтвердив представник відповідача, і що також встановлено судом, кількість робочих днів з моменту звільнення і до 02.11.2013р. становить 96. Оскільки нарахування виплат, що обчислюються із середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком, про що йдеться в п. 8 Порядку, до примусового стягнення підлягає сума коштів, яка становить 18 574,08 грн. (193,48 * 96 = 18 574,08).

При цьому, не зважаючи на скрутне матеріальне становище підприємства відповідача, суд не вправі зменшити такий розмір середнього заробітку виходячи з наступного.

Дійсно актами трудового законодавства та роз'ясненнями до них, які містяться а абзаці 2 п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачено випадок, коли суд вправі зменшити розмір відшкодування за час затримки розрахунку, а саме: при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Як висловився ВСУ під час розгляду цивільної справи № 6-60цс-13, надавши судам відповідну правову позицію від 03.07.2013р., і яка за правилами ч. 2 ст. 214, ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду, у випадку відсутності спору про розмір належних до виплати сум після звільнення працівника, помилковим є висновок про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку після звільнення працівника.

Оскільки сума заборгованості з виплати заробітної плати стороною відповідача не оспорюється, слід вважати встановленим, що спір про розмір належних до виплати сум між сторонами відсутній, відповідно, підстави для зменшення розміру відшкодування, враховуючи згадану вище правову позицію відсутні.

Незважаючи на те, що позивач усвідомлює той факт, що обрахунок розміру відшкодування повинен обраховуватись за виключенням відрахувань на податки, що підтвердив останній в судовому засіданні, однак в кінцевому, просить стягнути суму відшкодування в розмірі 22 667,52 грн., позов підлягає до задоволення частково, про що ухвалюється рішення.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Арена Львів» (м. Львів, вул. Стрийська, 199, ЄДРПОУ 38457291) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні станом на 02 листопада 2013 року в розмірі 18 574,08 грн. (вісімнадцять тисяч п'ятсот сімдесят чотири грн. вісім коп.).

Стягнути з Державного підприємства «Арена Львів» в дохід держави 229,40 грн. судового збору.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки, передбачені ст.ст. 294, 296 ЦПК України.

Суддя: Леньо С. І.