Ухвала суду № 35673627, 20.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 р.

Справа № 2-а/1570/8656/2011

10">

Категорія: 8.2.6

Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі – Загоруйко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (правонаступник Любашівська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Заплазське хлібоприймальне підприємство» до Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року ПАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими. Також зазначав, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області №0000332300 від 19.05.2011 року, №0000342300 від 19.05.2011 року та №0000352300 від 19.05.2011 року.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що Любашівською МДПІ Одеської області на підставі направлення №165/2300/00955348 від 21.03.2011 року та наказу №139 від 24.02.2011 року згідно із гл.8 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями) та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб’єктів господарювання на 1 квартал 2011 року проведена планова виїзна перевірка ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року відповідно до затвердженого плану перевірки, за результатами якої було складено акт про проведення планової виїзної перевірки ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» за перевіряємий період з 01.01.2010 по 31.12.2011 рр. за №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»: 1) п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 104167 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 104167 грн., 2) п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№198/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 83333 грн., у тому числі в квітні 2010 року в сумі 83333 грн.; 3) п.п.7.8.2. п.7.8. ст..7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями) з урахуванням вимог ст. 36 Закону України «Про акціонерні товариства»(із змінами та доповненнями) в частині несплати авансового внеску податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік в розмірі 692100 грн.; 4) ст.8 та 16 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року (зі змінами та доповненнями) в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в сумі 483,53 грн.

З висновками акту перевірки позивач не погодився, про що свідчать відсутність підписів посадових осіб підприємства на зазначеному акті перевірки та поданим запереченням на нього від 13.05.2011 року.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки позивачу згідно податкового повідомлення-рішення №0000332300 від 19.05.2011 Любашівської МДПІ Одеської області визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на прибуток у тому числі: за основним платежем 104 167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 26 042,00 грн., згідно податкового повідомлення-рішення №0000342300 від 19.05.2011 Любашівської МДПІ Одеської області визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на прибуток у тому числі: за основним платежем 692 100,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 173 025,00 грн. та відповідно до податкового повідомлення-рішення №0000352300 від 19.05.2011 визначено суму грошового зобов'язання ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» з податку на додану вартість у тому числі: за основним платежем 83 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 20 833,00 грн.

На зазначені податкові повідомлення-рішення ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» було подано первинні скарги №89, №90, №91 від 30.05.2011 до Державної податкової адміністрації в Одеській області.

Рішенням ДПА в Одеській області від 26.07.2011 №25871/10/25-0007 податкові повідомлення-рішення Любашівської МДПІ №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 року залишено без змін, а первинні скарги ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство»- без задоволення.

ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» було подано повторні скарги №140, №141, №142 від 02.08.2011 до ДПА України, однак рішенням ДПА України від 06.10.2011 №3091/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення Любашівської МДПІ №0000332300, №0000342300, №0000352300 від 19.05.2011 залишено без змін, а повторні скарги ВАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» - без задоволення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що податковий орган не надав доказів правомірності та обґрунтованості щодо складання висновку, викладеного в акті перевірки №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними по суті і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Податкового кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як зазначено в Акті перевірки, операції по придбанню ПрАТ «Заплазське ХПП» інформаційно-консультаційних послуг на суму 500 000 грн. у ПП «Квантор плюс» за Договором від 01.02.2010 року є безтоварними і не були призначені для використання у фінансово-господарській діяльності ПрАТ «Заплазське ХПП». Відсутні первинні документи, які свідчать про факт здійснення господарської операції (консультаційних послуг) у вигляді письмових висновків, технологічних схем, письмових звернень замовника та зроблено висновок про те, що правочини виражені у взаємовідносинах між ПрАТ «Заплазське ХПП» та ПП «Квантор плюс» мають ознаки нікчемності та є нікчемними – в силу припису закону.

На цій підставі перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське ХПП»: п.п.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 104167 грн., у тому числі за 2 квартал 2010 року в сумі 104167 грн. та п.п.7.4.1 та п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»№198/97-ВР від 03.04.1997 року (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся , на загальну суму 83333 грн., у тому числі в квітні 2010 року в сумі 83333 грн.;

Вирішуючи спірне питання суд першої інстанції виходив із того, що зазначений договір підписаний та скріплений печаткою повноважними представниками сторін, тобто договори відповідають вимогам статті 207 ЦК України

За змістом ст. 207 Цивільного кодексу України, письмова форма правочину (договору) вважається такою, якщо сторони правочину підписали договір та скріпили його печатками підприємств.

Також в ході судового розгляду встановлено, що у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують оплату, придбання, оприбуткування послуг (робіт), отриманих від ПП «Квантор плюс». При цьому всі господарські операції з ПП «Квантор плюс» відображені в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

На підставі п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та на виконання договору про надання інформаційно-консультаційних послуг було належним чином оформлено податкову накладну від 30.04.2010 року №264. Також на підтвердження фактично виконаних інформаційно-консультаційних послуг сторонами були належним чином оформлено (підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками) акт №264 здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Отже, фактичне виконання умов договору від 01.02.2010 року сторонами оформлено первинними документами належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також слід зауважити, що надані до суду первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”від 16.07.1999 року, тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості.

Позивачем до суду першої інстанції були надані для огляду договір від 01.02.2010 року, письмове звернення замовника, листування щодо направлення рекомендацій та технологічних схем, список учасників, протокол проведення семінару, описи технології здійснення закупівельної діяльності, податкова накладна, акт здачі-прийняття робіт(надання послуг), рахунок-фактуру, що спростовує висновки відповідача, викладені в акті перевірки про відсутність таких документів, які свідчать про факт здійснення господарської операції.

Крім того позивачем належним чином підтверджено включення контрагентом відповідних податкових зобов’язань до декларації за квітень 2010 року, та подання такої декларації до ДПІ у Приморському районі м. Одеси.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що твердження представника відповідача стосовно нікчемності угод з контрагентом ПП «Квантор плюс» є помилковим та не відповідає дійсності з огляду на приписи ч.1 ст.3. ст.67 Господарського кодексу України, ч. 1 та ч.3 ст. 203, ст.204, ст. 228,ст.234 Цивільного кодексу України

Отже правочин, укладений позивачем під час здійснення своєї господарсько-фінансової діяльності неможна вважати нікчемними, оскільки законом не встановлена його нікчемність.

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як передбачено п.п.7.4.5 п.7.4 зазначеної статті, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній, нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) - протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

На підставі ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже враховуючи наявність документів, підтверджуючих факти отримання позивачем послуг, та те що з їх змісту вбачається прямий зв'язок із господарською діяльністю позивача і обов'язковість понесення таких витрат у зв'язку з виробничою необхідністю, суд першої інстанції вірно дійшов висновку про безпідставність та неправомірність нарахування Любашівською МДПІ Одеської області грошових зобов’язань ПрАТ «Заплазське хлібоприймальне підприємство» за податковим повідомленням-рішенням №0000332300 від 19.05.2011року з податку на прибуток: за основним платежем - 104167,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –26042, 00грн. та за податковим повідомленням-рішенням №0000352300 від 19.05.2011 з податку на додану вартість: за основним платежем - 83 333,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –20 833, 00 грн.

Також в Акті перевірки зазначено, що виходячи з норм ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 №514-VI, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»від 27.04.2010 №2154-VI та Законом України «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»від 03.12.2010 №2774-VI ПрАТ «Заплазське ХПП» повинне було в строк до 01.07.2010 року нарахувати і виплатити дивіденди грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або нерозподіленого прибутку та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів.

На цій підставі перевіркою встановлено порушення ПрАТ «Заплазське ХПП»п.п.7.8.2 п.7.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 №334/94-ВР (зі змінами і доповненнями) з урахуванням вимог ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства» від 17.09.2008 №514-УІ, із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 №2154-VI та Законом «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році» від 03.12.2010 №2774-VI з частині несплати авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за 2009 рік у сумі 692100,00 грн.

Проте суд першої інстанції правомірно не погодився із таким висновком податкового органу з огляду на наступне.

За змістом ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" від 19.09.1991 року, №1576-XII вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства, до компетенції яких належить крім іншого затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) з урахуванням вимог, передбачених цим та іншими законами.

На підставі п.12 ч.2 ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства» N 514-VI до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства.

Законом України від 27 квітня 2010 року N 2154-VI "Про Державний бюджет України на 2010 рік" (далі - Закон N 2154) змінено порядок виплати дивідендів, зокрема, виключено норму із Закону України від 17 вересня 2008 року N 514-VI "Про акціонерні товариства", яка надавала право акціонерним товариствам виплачувати лише обсяг дивідендів, який встановлено рішенням загальних зборів.

Вказані зміни, з огляду на рішення Конституційного суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 року, були діючими до набрання чинності вищевказаного рішення суду.

P>Статтею 30 Закону України N 514 "Про акціонерні товариства" визначено такий порядок виплати дивідендів: товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами; дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку; виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року; виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі не менше 30 відсотків; розмір виплати дивідендів може бути збільшений за рішенням загальних зборів акціонерного товариства; у разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства.

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про акціонерні товариства" N 514 до приведення у відповідність із цим Законом закони України, інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

З огляду на викладене Закон України "Про акціонерні товариства"N 514 із набранням чинності підлягає виконанню всіма акціонерними товариствами.

Також Законом N 2154 внесено зміни до ст. 15 Закону України від 19 вересня 1991 року N 1576-XII "Про господарські товариства".

Застосування обов'язкової сплати дивідендів для всіх товариств обґрунтовано статтею 15 Закону України від 19.09.91 N 1576-XII "Про господарські товариства", в редакції, чинній на момент перевірки, яка визначає обов'язок товариств з балансового прибутку товариства сплачувати проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносити передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків та сплати обов'язкової суми дивідендів, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

Відповідно до пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав (крім платників податку, які підпадають під дію пункту 7.2, підпункту 7.8.5 пункту 7.8 статті 7 чи підпункту 10.2.3 пункту 10.2 статті 10 цього Закону).

На підставі ст.41 Закону «Про господарські товариства» затвердження порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів) належить до компетенції вищого органу акціонерного товариства - загальних зборів товариства.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР дивіденд – це платіж, який здійснюється юридичною особою – емітентом корпоративних прав на користь власника таких корпоративних прав у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку. Іншими словами, дивіденд – це платіж, який провадиться юридичною особою на користь акціонерів у зв'язку з розподілом її прибутку.

Прибуток є показником фінансових результатів господарської діяльності товариства. Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства. І саме цей прибуток, що залишається після сплати встановлених законодавством платежів, підлягає розподілу на загальних зборах.

Отже, в контексті вищенаведених норм нарахування та сплата авансових внесків з податку на прибуток на суму дивідендів є обов'язковими лише за наявності прийнятого емітентом корпоративних прав відповідного рішення про затвердження чистого прибутку, незалежно від наявності рішення про розподіл прибутку. Стосовно акціонерних товариств таке рішення вправі приймати тільки загальні збори товариства.

Проте, як було встановлено судом першої інстанції, будь-якого рішення про затвердження чистого прибутку за 2009 рік загальними зборами акціонерів ПрАТ «Заплазське ХПП» у спірний період не приймалось.

При цьому в суді першої інстанції було оглянуто оригінал листа від 23.06.2010 року, в якому не зазначалось про проведення зборів 24.04.2010 року. Доказів проведення загальних зборів та прийняття рішення № 16 від 24.04.2010 року відповідачем не надано.

Згідно з протоколом засідання реєстраційної комісії від 21.12.2010 року, загальні збори позивача визнані неправомочними за відсутності кворуму, тобто не відбулись. Наступні загальні збори проведені 23.05.2011 року, лише на яких розглянутий звіт правління товариства про результати фінансово-господарської діяльності за 2009 рік.

Таким чином, у наявних документах в матеріалах справи, відсутній факт прийняття рішення про затвердження чистого прибутку, тобто відсутні будь-які фактичні данні для визначення суми грошового зобов’язання з податку на прибуток товариства.

Виходячи з приписів податкового законодавства, відсутність такого рішення (за одночасної відсутності і самого факту сплати дивідендів) зумовлює відсутність обов'язку зі сплати авансового внеску з податку на прибуток, а також не надає податковим органам повноважень вимагати сплати авансового внеску без наявності у платника рішення про виплату дивідендів.

Таким чином за встановлених в ході судового розгляду суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що податкове повідомлення-рішення №0000342300 від 19.05.2011 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання за платежем - податок на прибуток: за основним платежем 692 100,00 гри. та за штрафними (фінансовими) санкціями 173025 грн. нараховано протиправно.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач не надав доказів правомірності та обґрунтованості щодо складання висновку, викладеного в акті перевірки №367/2300/00955348 від 05.05.2011 року.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги приватного акціонерного товариства «Заплазське хлібоприймальне підприємство» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Любашівської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (правонаступник Любашівська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів в Одеській області) залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 березня 2012 року у справі № 2а/1570/8656/2011 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду – 25.11.2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян