Постанова № 35671474, 27.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2013 року Справа № 917/1702/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,

при секретарі Голозубовій О.І.,

за участю представників сторін:

позивача - Зучек Є.Н. - дов. № 40 від 20.11.2013р.,

відповідача - Філатова О.П. - дов. № 5 від 03.01.2013р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №3412П/1-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013р. у справі № 917/1702/13,

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по. м. Києву, м. Київ,

до Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства, м. Кременчук, Полтавської обл.,

про стягнення 23 611,19 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. (суддя Киричук О.А.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ на користь державного бюджету суму основного боргу у розмірі 21856,25 грн., 1604,25 грн. пені, 82,73 грн. інфляційних нарахувань. Стягнуто з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ на користь Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву 1720,50 грн. судового збору.

Відповідач, ХК "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ, з рішенням суду першої інстанції не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013р. та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства.

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по. м. Києву, у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції законним та таким, що прийняте у відповідності з нормами чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, повторно розглянувши справу відповідно до вимог статті 101 Господарського процесуального кодексу України, вислухавши пояснення представників сторін перевіривши повноту встановлення господарським судом Полтавської області обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, 08.08.2007 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Холдинговою компанією "АвтоКрАЗ" у формі відкритого акціонерного товариства було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 3877, відповідно до п. 1.1 якого орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 179,50 кв.м., розміщене за адресою: 01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 33, 1-й поверх, що знаходиться на балансі Меморіального комплексу "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років". Майно передається в оренду з метою розміщення офісу.

Строк дії договору визначено у відповідності до п. 10.1 цього ж договору та становить 11 місяців з 08.08.2007 року по 08.07.2010 року.

На виконання умов договору позивач передав відповідачу в користування нерухоме майно загальною площею 179,50 кв.м. відповідно до акту приймання-передачі від 08.08.2007 р., який підписаний представниками сторін та засвідчений печатками.

27.07.2010 року між сторонами було укладено договір 3877/01, яким було внесено зміни до договору оренди нерухомого майна № 3877 від 08.08.2007 р. та продовжено договір на 2 роки до 08.07.2012 р.

18.05.2012 р. сторони уклали між собою договір № 3877/02 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 3877 від 08.08.2007 р. на підставі постанови КМУ від 14.09.2011 р. № 961, яким було внесено ряд змін та доповнень.

31.01.2013 договір припинив свою дію, за актом приймання-передачі (повернення) від 31.01.2013 р. нерухоме майно було повернуто орендодавцю.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженого Кабінетом міністрів України, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - вересень 2011 р.: 26104,70 грн. нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди вересень 2011 р. встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за наступні місяці 2011 р.

Згідно п. 3.3 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції у співвідношенні 50% до 50%.

Відповідно до п. 5.14 договору, у разі закінчення терміну дії договору оренди (його розірвання) орендар сплачує орендну плату, заборгованість з орендної плати, пеню та штрафні санкції за весь період оренди до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно.

Пунктом 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 5.3 договору встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Позивач вважає, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором, внаслідок чого заборгованість з орендної плати станом на 01.10.2013 р. склала 21856,25 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 6 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно зі ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що своїми діями відповідач порушив умови договору та вимоги статті 526 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що договір припинив свою дію 08.07.2012 року, є неправомірними, оскільки п. 10.5 Договору та ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін протягом місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих умовах, які були передбачені договором.

Як свідчать матеріали справи, заяви про закінчення терміну дії договору в місячний термін, тобто до 08.09.2012 року, відсутні, тому, договір оренди №3877 було пролонговано ще на один термін.

Також, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що безпідставними є твердження скаржника про те, що акт приймання-передачі (повернення) нерухомого майна від 31.01.2013р. не є належним та допустимим доказом по даній справі.

Так, як вже було вказано вище, пунктом 5.14 договору передбачено, що у разі терміну дії договору оренди (його розірвання) орендар сплачує орендну плату, заборгованість з орендної плати, пені та штрафні санкції за весь період оренди до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Відповідно до п.2.4 договору, майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі, який згідно з п. 12.1 договору є невід'ємною і складовою частиною договору.

Матеріали справи містять акт приймання-передачі (повернення) від 31.01.2013р., який свідчить про повернення нерухомого майна орендодавцю та припинення дії договору. Даний акт був підписаний обома сторонами і скріплений печатками.

Враховуючи, що доказів сплати орендної плати відповідно до умов договору відповідачем не надано, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 21856,25 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1604,25 грн. пені та 82,73 грн. інфляційних нарахувань, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання.

В силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 3.7 договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету та балансоутримувачу з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожен день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені за період з 11.01.2013 р. по 11.08.2013 р. в сумі 1604,25 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 82,73 грн., суд першої інстанції правомірно задовольнив дані вимоги та стягнув їх з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження в матеріалах справи.

Судова колегія Харківського апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення господарського суду першої інстанції прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, у відповідності до норм чинного матеріального та процесуального права, викладені в рішенні висновки відповідають обставинам справи, а тому рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.10.2013 р. у справі № 917/1702/13 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 27.11.2013 року

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

0