Постанова № 35671469, 25.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2013 року Справа №922/3272/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивач - не з'явився;

відповідач - Закаблуков А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №3363 Х/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2013 року у справі № 922/3272/13

за позовом ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України"

до КП "Чугуївтепло" , м. Чугуїв

про стягнення 719 333,19 грн

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2013 року у справі (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 216423,29 грн. пені, 58881,60 грн. інфляційних витрат, 223145,24 грн. 3% річних та 14381,71 грн. судового збору. У стягненні 414 грн. інфляційних витрат, 220469,05 грн. пені відмовлено. Розстрочено виконання рішення згідно графіку, вказаного у резолютивній частині.

Позивач з рішенням суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просив скасувати рішення в частині надання розстрочки, прийняти в цій частині нове рішення, якій відмовити відповідачу в наданні розстрочки, в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 23 грудня 2010 року між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та Комунальним підприємством "Чугуївтепло" був укладений договір № 11/11-48ТЕ-02 (далі - Договір), у відповідності до умов якого позивач зобов'язується поставити відповідачу імпортований природний газ, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити його в обсязі, зазначеному у п. 1.2 Договору.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу протягом січня - квітня 2011 року природний газ на суму 4023823,59 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2011 р., 28.02.2011 р., 31.03.2011 р., 30.04.2011 р., які підписані обома сторонами і скріплені печатками.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки.

Однак, відповідач прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасної оплати виконував неналежним чином, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.

Загальні підстави виникнення зобов'язань закріплені статтями 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України та встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до статей 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України закріплено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В інформаційному листі від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, стягнення 3% річних від простроченої суми, є нерозривно пов'язаним із простроченням зобов'язання, порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

На підставі викладеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, про стягнення з відповідача 223145,24 грн. 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає задоволенню як правомірна (розрахунок 3% річних перевірений судом та є вірним).

Відповідно до листа ВСУ від 03.04.1997 р. № 62-97р. "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", при застосуванні індексу інфляції слід мати неувазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс дефляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Однак, позивач при розрахунку інфляційних не дотримувався порядку, передбаченого Рекомендаціями відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", не врахував періоди, за які була дефляція та зробив помилки.

Отже, колегія суддів вважає, що вимога про стягнення інфляційних витрат підлягає задоволенню частково в сумі 58881,60 грн., в решті вимоги в сумі 414 грн. місцевий суд правомірно відмовив.

Згідно зі ст. ст. 193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Пунктом 7.3.1 Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем п. 4.1 Договору, відповідач зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування і передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 436892,35 грн. пені.

Відповідачем, в свою чергу, було заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 70%.

Приписами статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вказана норма кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" та пункті 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. З ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін та оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитку.

Доцільність і необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду, виходячи з кожного конкретного випадку.

Відповідач просив зменшити розмір пені на 70%, обґрунтовуючи це недопустимістю передчасного арешту рахунків в банку та призупиненням діяльності підприємства, адже це, як стверджує відповідач, залишить підприємство без джерела доходів, і будуть відсутні кошти для подальших розрахунків з позивачем за природний газ.

Також відповідач зазначив, що зобов'язання відповідачем не виконуються своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, яке виникло з причин, які не залежали від відповідача, а саме різницею у тарифах, яка виникла у зв'язку з невідповідністю тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням населенням та бюджетними організаціями зобов'язань за надані послуги.

На підставі чого, враховуючи тяжкий фінансовий стан підприємства відповідача, мотивоване клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій колегія суддів вважає, що суд аргументовано зменшив пеню на 50% та стягнув з відповідача на користь позивача 216423,29 грн. пені; в стягненні 220469,05 грн. пені відмовив.

Задовольняючи клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду на 6 місяців, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може розстрочити або відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У даному випадку, відповідачем було зазначено та доведено наявність обставин, що можуть ускладнити виконання рішення, зокрема те, що зобов'язання ним не виконуються своєчасно та у повному обсязі, у зв'язку з тяжким фінансовим становищем, яке виникло у зв'язку із різницею у тарифах, яка виникла внаслідок невідповідності тарифів на теплову енергію розміру економічно обґрунтованих витрат на її виробництво; невиконанням населенням та бюджетними організаціями зобов'язань за надані послуги.

Колегія суддів вважає, що докази, надані відповідачем, підпадають під поняття винятковості обставин, встановлених статтею 121 ГПК України і тому суд попередньої інстанції правомірно задовольнив клопотання про розстрочку виконання рішення.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а твердження позивача, викладені у скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 жовтня 2013 року по справі №922/3272/13 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 25.11.2013 року.

Головуючий суддя Черленяк М.І.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.