Постанова № 35671417, 15.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2013 р. Справа № 917/1552/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Жарін М.А.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3152 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.13 р. у справі № 917/1552/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт", м. Полтава

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління № 25", м. Полтава

про стягнення 124128,76 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління № 25" - 129 012,28 грн., з яких: 124128,76 грн. - сума основного боргу, 836,59 грн. - 3 % річних 4046,93 грн. - пені та судові витрати.

20.09.2013 р. позивач звернувся до господарського суду з заявою про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 124128,76 грн. - суму основного боргу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 24.09.2013 року у справі № 917/1552/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління № 25" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТВК Крайт"- суму основного боргу в розмірі 124128,76 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 2483,00 грн.

Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та ін.

Відповідач із вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Полтавської області від 24.09.2013 року у справі № 917/1552/13 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на те, що ТОВ «ТВК Крайт» звернулось до суду про стягнення заборгованості в примусовому порядку про, що стало відомо після отримання ухвали суду про відкриття провадження по справі та зазначає, що жодних претензій по зазначеній заборгованості від позивача раніше не надходило. При цьому, судом не враховано того що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору. Крім того, ст. 57 ГПК України визначає, що до позовної заяви додаються документи, які підтверджують відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів. ТОВ «ТВК Крайт» не забезпечивши надсилання всіх матеріалів стороні навмисно порушило право на інформацію та вжиття заходів для захисту в судовому процесі та підготовки відзиву на позовну заяву.

Також відповідач зазначає, що з моменту укладання договору відступлення права вимоги та підписання відповідних актів приймання-передачі заборгованість між ТОВ «СМУ № 25» та ТОВ «ТВК Крайт» за договором купівлі-продажу № 320/01-01 від 04.01.2012 р. є погашеною, а зобов'язання сторін виконані в повному обсязі, зазначену суму в 124128,76 грн. ТОВ «ТВК Крайт», як новому кредитору, має сплачувати ПФ «Лібор». Суд першої інстанції не взяв до уваги зміни у зобов'язанні та необхідність залучення до справи ПФ «Лібор» як належного відповідача правонаступника у зобов'язанні. Виходячи, з положень ст. ст. 512-513 ЦК України та зі змісту договору вбачається здійснення змін у зобов'язанні, а відповідно і необхідності в подальшій господарській діяльності використовувати саме правовідносини між особами за результатами договору про відступлення права вимоги. На думку відповідача та згідно з умовами договору з 15.08.2013 року підприємство відповідача не має заборгованості перед позивачем по договору купівлі-продажу № 320/01-01 від 04.01.2012 року, а ПФ «Лібор», як сторона по зобов'язанню, з цього часу мав здійснювати розрахунки з позивачем. Таким чином, суд не надав належної правової оцінки зазначеним змінам у зобов'язаннях тим самим не правильно застосував норми матеріального права та не здійснив процесуальних дій по залученню правонаступника сторони та ін.

Позивач у запереченні на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у запереченні та ін.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив.

Головний бухгалтер ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25" звернувся до суду з клопотання про відкладення розгляду справи на інший день в зв'язку з хворобою представника товариства.

Зазначене клопотання не підлягає задоволенню, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає.

До того ж, чинне законодавство не обмежує сторону у виборі кола осіб, які можуть представляти його інтереси в суді, не надано належних доказів неможливості призначити іншого представника для участі у справі у разі, якщо відповідач вважає обов'язковою участь свого представника у судовому засіданні (колегія суддів зазначає, що явка представників сторін у судове засідання апеляційного господарського суду не була визнана обов'язковою).

Крім того, клопотання про відкладення розгляду справи заявлено без доказів наявності у Головного бухгалтера відповідних повноважень.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 04.01.2012 року між позивачем - ТОВ "ТВК Крайт" (продавець) та ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25" (покупець) укладено та підписано договір купівлі - продажу товару № 320/01-01.

Відповідно до п. п. 1.1., 1.2. договору, продавець взяв на себе зобов'язання передати товар у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його за договірними цінами у номенклатурі, кількості та за описом, зазначених у накладних, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору становить 700000,00 грн. у тому числі ПДВ.

Відповідно до п. 3.1. договору, розрахунки за проданий товар між продавцем та покупцем здійснюються з відстроченням платежу на 7 (сім) календарних днів з моменту поставки товару (але не пізніше останнього числа календарного місяця, в якому виконувалась закупівля), шляхом перерахування коштів у повному обсязі на розрахунковий рахунок продавця. Можлива дострокова оплата покупцем вартості товару

Відповідно до п. 4.1. договору, право власності на товар переходить до покупця після підписання накладних на складі про прийняття товару.

На виконання умом договору позивач передав відповідачу товар на суму 124128,76 грн., що підтверджується копіями видатковими накладними на отримання товару, які підписані представниками сторін та засвідчені печатками. На підтвердження повноважень відповідача надані довіреності № 110 від 01.09.12 р.; № 137 від 01.10.12 р.; № 164 від 01.11.12 р. та № 43 від 02.04.13 року.

Позивач зазначає, що відповідачем порушено зобов'язання за договором купівлі - продажу щодо оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 124128,76 грн.

Позивач також зазначає, що 20.06.13 року звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості у сумі 124128,76 грн., але відповідачем вона залишена без задоволення.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позовні вимоги законні та обґрунтовані та ін.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, 04.01.2012 року між позивачем - ТОВ "ТВК Крайт" та ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25" укладено та підписано договір купівлі - продажу товару № 320/01-01.

На виконання умом договору позивач передав відповідачу товар на суму 124128,76 грн., що підтверджується копіями видатковими накладними на отримання товару, які підписані представниками сторін та засвідчені печатками, що не заперечується відповідачем.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 124128,76 грн. підтверджується матеріалами справи та жодним чином відповідачем не спростований. Доказів його оплати відповідачем суду не надано.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 ГК України.

Матеріали справи містять договір про відступлення права вимоги від 15.08.2013 р. укладений між ТОВ "ТВК Крайт" (новий кредитор) та ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25" (первісний кредитор).

Відповідно до умов п. 2. договору, в зв'язку з відступленням права вимоги передбаченим цим договором новий кредитор зобов'язаний сплатити первісному кредитору 124128,76 грн.

Згідно з п. 1.2. договору, термін «вимога» означає зобов'язання боржника сплатити борг первісному кредитору в сумі 124128,76 грн., який виник згідно з договором та іншими первинними документами та право первісного кредитора вимагати у встановленому законом порядку сплати зазначеного боргу з боржника.

Заявник апеляційної скарги посилається на те, що з моменту укладання договору відступлення права вимоги та підписання відповідних актів приймання-передачі заборгованість між ТОВ «СМУ № 25» та ТОВ «ТВК Крайт» за договором купівлі-продажу № 320/01-01 від 04.01.2012 р. є погашеною.

Однак, з тексту договору про відступлення права вимоги від 15.08.2013 р. не вбачається, що сторонами замінено особу кредитора у зобов'язаннях, що виникли саме на підставі договору купівлі - продажу товару № 320/01-01 від 04.01.2012 р. або інших договорів

Таким чином, за договором відступлення права вимоги від 15.08.2013 р. заміна особи кредитора та передача новому кредитору права в рамках певних цивільно-правових угод (договорів, правочинів) не відбулася, оскільки вказівка на нього в цьому договорі відсутня, в зв'язку з чим відступлення права не може вважатися такою, що відбулася, оскільки не містить умов про свій предмет.

Обов'язковість належної індивідуалізації права вимоги, що відступається вимагає від сторін вказувати зобов'язання, з якого випливає це право, чи виникло воно у первісного кредитора на час відступлення права вимоги та його обсяг. Наявність цих положень у договорі спрямована на відображення зв'язку вимоги, що передається. Тобто із змісту правочину про відступлення права вимоги повинні визначатись обсяг прав і умов, які існували, належать кредиторові та передаються третій особі, а також підстави їх виникнення. Відсутність цього зв'язку не дає підстав поширювати на відносини, що склалися, законодавчі норми про заміну осіб у зобов'язанні і не може підтверджувати факт здійснення зміни особи кредитора у певному зобов'язанні, (про яке не наголошено у договорі).

Отже, за відсутності в договорі від 15.08.2013 р. ознак, щодо індивідуалізації відступлення права вимоги, що стосуються істотних (об'єкта, предмета, прав) умов основного зобов'язання він не може мати відповідних наслідків для останнього, оскільки відносно них сторони за договором відступлення права вимоги не досягли згоди. В зв'язку з чим, такий акт у вигляді договору про відступлення права вимоги, який має бути невід'ємною частиною певного зобов'язання (зокрема, що виникло з договору купівлі - продажу та точно визначених підстав), права вимоги з якого передаються іншій особі є нікчемним. Тобто таким, що відображає тільки наміри сторін, виражені в об'ємі (сумі боргу) без визначення похідного (індивідуалізації) зобов'язання (в якому замінено особу кредитора), тощо.

Позиція та посилання відповідача, які викладені у відзиві на позовну заяву не спростовують заявлених позовних вимог. Наданий відповідачем договір про відступлення права вимоги на суму 124128,76 грн. від 15.08.13 р. не свідчить про заміну кредитора чи боржника у зобов'язанні за договором купівлі-продажу № 320/01-01 від 04.01.12 р. або за іншими договорами.

До того ж, інші особи до участі у справі судом не залучалися, підстави або умови для певного залучення (заміни) не підтверджені відповідними доказами.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 124128,76 грн.

Стосовно доводів відповідача про те, що позивачем не було дотримано досудового порядку врегулювання спору, суд вважає за необхідне зазначити, що ст. 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою, тобто, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка звертається до суду за захистом свого порушеного права.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 2483,00 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.13 р. по справі № 917/1552/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.09.13 р. по справі № 917/1552/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 18.11.2013 р.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Суддя Барбашова С.В.