Рішення № 35656592, 22.11.2013, Апеляційний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 листопада 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.

при секретарі ПУДАК О.П.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Комунальне підприємство «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» і Виноградівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсним договору дарування, за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Виноградівського районного суду від 25 червня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ПАТ КБ «ПриватБанк» 11.02.2013 р. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів КП «Виноградівське РБТІ». Ухвалою Виноградівського районного суду від 22.04.2013 р. залучено Виноградівську держнотконтору до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів. Позов мотивувався наступним. Банк на підставі договору від 15.05.2006 р. надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 34898,00 дол. США під 12% річних із кінцевим строком повернення коштів 14.05.2021 р. На забезпечення виконання позичальником кредитних зобов'язань банк 17.05.2006 р. уклав із ним договір іпотеки щодо жилого будинку загальною площею 216,5 кв. м, житловою площею 122,8 кв. м, договірною вартістю 178300,00 грн., із надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1. Оскільки позичальник порушив свої зобов'язання, банк у березні 2012 р. звернувся до суду із позовом до нього про звернення стягнення на предмет іпотеки і тоді дізнався, що іпотекодавець всупереч вимогам закону та умовам договору подарував без обов'язкової для того згоди банку предмет іпотеки ОСОБА_1, що стверджується договором дарування від 25.08.2010 р. Це унеможливило для банку звернення стягнення на предмет іпотеки на погашення боргу позичальника-іпотекодавця.

Посилаючись на ці обставини, вказуючи на порушення іпотекодавцем майнових прав кредитора-іпотекодержателя та на невідповідність договору дарування вимогам ст. 12 Закону України «Про іпотеку» і ст. 203 ч. 2 ЦК України щодо обсягу дієздатності особи, банк просив визнати недійсним договір дарування від 25.08.2010 р., укладений ОСОБА_2 із ОСОБА_1, зобов'язати КП «Виноградівське РБТІ» здійснити відповідну перереєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою АДРЕСА_1, на ОСОБА_2, а також покласти на відповідачів судові витрати.

Рішенням Виноградівського районного суду від 25.06.2013 р. у позові відмовлено.

Позивач ставить в апеляційній скарзі питання про скасування рішення суду внаслідок ухвалення його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт посилається на ті ж обставини, якими мотивувався позов, крім того, зазначає про фіктивність оспореного договору, який з цих підстав повинен бути визнаний недійсним. Просить рішення суду скасувати, позов - задовольнити.

У письмових запереченнях на апеляцію відповідачі вказують на її необґрунтованість, просять скаргу відхилити, рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників: позивача - ОСОБА_4, яка апеляцію підтримала, відповідачів - адвоката ОСОБА_5, яка апеляцію не визнала, оглянувши матеріали цивільної справи № 703/2471/12, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості, оскільки на момент укладення оспореного договору перешкод для відчуження будинку, заборони на його відчуження - не було. Утім, погодитись із таким рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.ст. 212-215 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні; під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання про те, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; суд повинен належно вмотивувати своє рішення. Цих вимог закону суд першої інстанції не врахував.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено наступне.

15.05.2006 р. Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», у подальшому перейменоване на Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», уклало з ОСОБА_2 кредитний договір № MKV0GK00006064, на підставі якого надало у кредит 34898,00 дол. США під 12% річних із кінцевим строком повернення коштів 14.05.2021 р. (а.с. 5-10).

На забезпечення виконання зобов'язань позичальника банк 17.05.2006 р. уклав із ним договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу ОСОБА_6 за реєстровим № 2050, за яким іпотекодавець ОСОБА_2 передав іпотекодержателю ЗАТ КБ «ПриватБанк» у іпотеку жилий будинок загальною площею 216,5 кв. м, житловою площею 122,8 кв. м, договірною вартістю 178300,00 грн., із надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13-17). Обтяження будинку було зареєстровано 18.05.2006 р. в Державному реєстрі іпотек на строк до 14.05.2021 р. (реєстраційний номер 3221466, контрольна сума 21156ДГ9ВД) та в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (реєстраційний номер 3221423, контрольна сума ГА645Д3Е1Д) (а.с. 11, 12).

14.11.2008 р. приватному нотаріусу ОСОБА_6 від Виноградівського відділення філії ЗРУ КБ «ПриватБанк» надійшли:

за вхідним № 516 - заява про вилучення обтяження об'єкта нерухомого майна, а саме належного ОСОБА_2 житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1, на підставі якої нотаріус вилучила з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 3221423 із контрольною сумою ГА645Д3Е1Д про обтяження, що стверджується витягом від 14.11.2008 р. № 21685614 про реєстрацію вилучення запису з указаного реєстру (справа № 703/2471/12, а.с. 113, 114);

за вхідним № 517 - повідомлення про виключення запису з Державного реєстру іпотек, у якій підставою для виключення запису зазначено «довідку про повне погашення боргу» б/н від 14.11.2008 р., на підставі повідомлення нотаріус вилучила з Державного реєстру іпотек запис № 3221466 із контрольною сумою 21156ДГ9ВД, що стверджується витягом від 14.11.2008 р. № 21685673 про реєстрацію вилучення запису з указаного реєстру (справа № 703/2471/12, а.с. 115, 116).

19.08.2010 р. ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_1 договір дарування жилого будинку, що посвідчений державним нотаріусом Виноградівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 1429 (а.с. 77-78). Дарунком є жилий будинок АДРЕСА_1. Дарувальник засвідчив, що будинок під заставою, забороною не перебуває, прав у третіх осіб щодо нього немає, від обдаровуваного не приховано обставин, які мають істотне значення, внаслідок відчуження будинку не будуть порушені права та законні інтереси інших осіб; факт відсутності заборони відчуження будинку підтверджується витягом від 19.08.2010 р. № 28208012 з Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна (п. 4 договору, а.с. 79).

Апеляційним судом встановлено, підтверджено документально та визнано сторонами, що предметом позову є недійсність саме вищевказаного договору дарування, укладеного та нотаріально посвідченого 19.08.2010 р., підписаного саме указаними сторонами щодо будинку АДРЕСА_1, ці обставини враховуються за правилами ст. 61 ч. 1 ЦПК України. Тож із урахуванням пояснення представника позивача про помилкове зазначення у тексті позовної заяви дати укладення спірного договору як «25.08.2010 р.», яка насправді є датою реєстрації права власності ОСОБА_1 на отриманий у дар будинок (справа № 703/2471/12, а.с. 57), сумнівів щодо предмету спору і суті позовних вимог ні в кого немає.

Попри встановлені факти наявності складених працівником банку документів, що стали підставами для виключення нотаріусом з відповідних державних реєстрів записів про заборону відчуження будинку та про обтяження його іпотекою, інші наявні у справі докази спростовують твердження відповідачів про буцімто повне погашення ОСОБА_2 боргу за кредитним договором станом на 14.11.2008 р. Так, банківськими виписками з рахунку, відкритого позичальнику у зв'язку з надання кредиту, розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 07.03.2012 р., квитанціями про сплату коштів на погашення кредиту за 2009-2011 рр., складеними на ім'я ОСОБА_2 та з підписами від імені платника (а.с. 80-84, 97-99, 114-116), стверджується, що станом на 10.-15.11.2008 р. лише основний борг за кредитом складав 27856,96 дол. США, станом на 19.08.2010 р. основний борг складав 26261,97 дол. США, протягом 2009-2011 рр. на часткове виконання зобов'язань позичальником на рахунок зараховувалися кошти (1200,00 дол. США 28.04.2009 р., 400,00 дол. США 17.06.2009 р., 180,00 дол. США 29.03.2011 р. та ін.), а станом на 07.03.2012 р. загальна заборгованість за кредитним договором складала 50247,26 дол. США, в т.ч., 27984,40 дол. США основного боргу, 11848,12 дол. США - боргу за відсотками.

Таким чином, у ОСОБА_2 виникло кредитне зобов'язання, виконання якого було забезпечено іпотекою будинку АДРЕСА_1 (ст.ст. 11, 202, 509, 546, 572, ст. 575 ч. 1, ст.ст. 626-629, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 5, 18 Закону України «Про іпотеку» (Закон № 898-IV), тут і далі нормативні акти в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів).

Відповідно до положень ст.ст. 12-14 ЦК України, особа здійснює цивільні права та виконує цивільні обов'язки у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа повинна діяти добросовісно, розумно, зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдали шкоди, зловживання правом не допускається, а у разі недодержання особою цих вимог суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

За змістом ст.ст. 525, 526, 545, ст. 1049 ч.ч. 1, 3, ст.ст. 1066, 1087 ЦК України, ст. 1 п. 1.24., ст.ст. 16, 17, 22, 24, 30 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зобов'язання повинно виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, факт виконання грошового зобов'язання із повернення банку кредиту та сплати інших платежів за договором шляхом унесення готівки до каси банку підтверджується лише документально шляхом складення банком розрахункових документів у порядку, встановленому законодавством. На додаток до цього кредитор може видати позичальнику офіційну довідку про погашення боргу, наявність якої, однак, не усуває необхідності належної фіксації розрахункових операцій. Тільки такі офіційні та розрахункові документи є належними і допустимими доказами виконання кредитного зобов'язання позичальником (ст. 57 ч. 2, ст.ст. 58, 59 ЦПК України), усні твердження щодо таких фактів у цивільному процесі доказового значення не мають і до уваги не беруться.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).

Як випливає з вищенаведених положень закону, з положень кредитного (п.п. 1.1.- 1.3., 2.2., 5.3. та ін.), іпотечного (п.п. 1, 2, 24, 25 та ін.) договорів, а також з норм ст. 593 ч. 1 п. 1, абз. 2 ЦК України, ст. 17 ч. 1 абз. 2 Закону № 898-IV, іпотека припиняється з припиненням основного зобов'язання, а також у разі закінчення строку дії іпотечного договору. Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим Постановою КМ України від 31.03.2004 р. № 410, що був чинним на час укладення договорів та вчинення реєстраційних дій, передбачалося, що підставою для виключення з Державного реєстру іпотек запису про обтяження є письмове повідомлення іпотекодержателя, яке подається реєстратору після виконання зобов'язання, такою підставою може бути також рішення суду (п. 25). Накладення/зняття заборони на відчуження будинку із внесенням/вилученням відповідних запису у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, Положення про який було затверджено наказом Мінюсту України від 09.06.1999 р. № 31/5 (реєстрація в Мінюсті від 10.06.1999 р. за № 364/3657), випливало з факту передачі нерухомого майна в іпотеку (зокрема, п.п. 2.1., 2.2. Положення), заборона діяла на період існування іпотеки і в контексті даної справи могла бути знята саме у зв'язку з припиненням іпотеки, проведеним у порядку, встановленому законом і договором. Тобто, визначальним для припинення іпотеки є припинення зобов'язання, вилучення записів з реєстрів є наслідком припинення зобов'язання, складення ж документів для вилучення записів з реєстрів і власне вилучення цих записів за відсутності доказів припинення зобов'язання не ґрунтується на законі, договорі і саме по собі не свідчить про припинення зобов'язання.

У справі немає документального доказу (офіційної довідки банку, касового, розрахункового документу, відображення внесення коштів на повне погашення боргу в банківській виписці з рахунку тощо) повного погашення боргу ОСОБА_2 станом як на 14.11.2008 р., на 19.08.2010 р., так і на час розгляду справи судом. Немає й доказів припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу (ст. 605 ЦК України). За таких обставин, запис у повідомленні банку про «довідку про повне погашення боргу» б/н від 14.11.2008 р. як підставу виключення запису з Державного реєстру іпотек не має документального підтвердження, суперечить реально наявному боргу, а тому - не відповідає дійсності.

Отже, на час вилучення нотаріусом записів про обтяження нерухомого майна з відповідних реєстрів та на час укладення оспореного договору дарування кредитне зобов'язання не було припинено, відтак - не була припинена й іпотека. Борг за кредитом існує й на даний час, що засобами доказування в цивільному процесі не спростовано. В силу положень ст. 4 Закону № 898-IV, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством, однак, іпотечний договір є дійсним і в разі недотримання цієї умови, що впливає лише на питання пріоритету такого іпотекодержателя щодо прав на предмет іпотеки. Понад те, у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою; особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором (ст. 23 Закону № 898-IV).

Іпотекодавець ОСОБА_2 не вправі був без письмової згоди іпотекодержателя відчужувати будинок ОСОБА_1 (п.п. 15, 16 договору іпотеки, ст. 12 Закону № 898-IV), правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна без згоди іпотекодержателя є недійсним. Укладаючи цей правочин ОСОБА_2 діяв недобросовісно, усупереч закону і договору, його гарантії обдаровуваному щодо відсутності перешкод для відчуження будинку не відповідають дійсним обставинам. Кредитор-іпотекодержатель управі обирати спосіб захисту порушеного права, що передбачений законом або договором, і на свій розсуд визначив цим способом визнання правочину недійсним (ст. 3 ч. 1, ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ч. 1, ст. 16 ч. 2 п. 2, ст. 203 ч. 1, ст. 215 ч. 1 ЦК України).

За таких обставин, доводи позивача про невідповідність договору дарування вимогам ст. 12 Закону № 898-IV, ст. 203 ч. 1 ЦК України та порушення ОСОБА_2 умов договору іпотеки є обґрунтованими. Посилання в позові на ст. 203 ч. 2 ЦК України щодо потреби для вчинення правочину наявності у особи необхідного обсягу цивільної дієздатності саме по собі не має значення в справі, оскільки не має відповідного обґрунтування у взаємозв'язку з дійсними підставами позову і в справі немає доказів щодо недієздатності (обмеження дієздатності) дарувальника. Твердження апелянта про фіктивність договору дарування до уваги не береться, оскільки з цих підстав позов не заявлявся (ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 ЦПК України).

Стороною у справі є відповідач, до якого лише і може бути звернена вимога про зобов'язання вчинити певні дії, лише на відповідача суд може покласти такий обов'язок і, відповідно, не може бути покладено такий обов'язок на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (ст.ст. 30, 35 ЦПК України). Між тим, позивач просив зобов'язати третю особу КП «Виноградівське РБТІ» здійснити відповідну перереєстрацію права власності на житловий будинок, що вимогам закону не відповідає. Крім того, підставою для вчинення відповідних реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно є рішення суду, яким вирішено спір по суті і такі дії вчиняються державним реєстратором (ст. 9, ст. 19 ч. 1 п. 5, ч. 2 п. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п. 27 ч. 1 п. 10, п. 58 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 22.06.2011 р. № 703, тощо).

Відтак, висновки суду першої інстанції не відповідають обставина справи, позову був доведений, а заперечення проти нього - ні, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, оскаржене рішення суду скасувати, позов про визнання недійсним договору дарування задовольнити, у задоволенні вимоги про зобов'язання третьої особи без самостійних вимог вчинити реєстраційні дії - відмовити. Питання оцінки правомірності дій працівників банку у зв'язку зі складенням відповідних документів знаходиться за межами цивільного процесу, а особи, які вважають свої права порушеними внаслідок вчинення таких дій не позбавлені права захищати їх у встановленому законом порядку.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2-4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково, рішення Виноградівського районного суду від 25 червня 2013 р. скасувати, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування задовольнити, визнати недійсним договір дарування жилого будинку під НОМЕР_1 із належними до нього будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_1 укладений ОСОБА_2 із ОСОБА_1 19 серпня 2010 року і посвідчений державним нотаріусом Виноградівської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за реєстровим № 1429;

повернути сторони правочину, визнаного недійсним, у стан, який існував до його укладення, шляхом повернення обдаровуваним дарувальнику в натурі всього одержаного на виконання правочину;

рішення суду є підставою для скасування попередньої реєстрації речових прав щодо жилого будинку АДРЕСА_1 та здійснення встановленим порядком державної реєстрації права власності на цей будинок за власником;

у задоволенні вимоги позову про зобов'язання Комунального підприємства «Виноградівське районне бюро технічної інвентаризації» здійснити перереєстрацію права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 на ОСОБА_2 відмовити.

Стягнути на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з ОСОБА_2 у відшкодування сплаченого судового збору 172,05 грн., повернути ПАТ КБ «ПриватБанк» зайво сплачений за платіжним дорученням від 03.07.2013 р. № STKX0001 з апеляційної скарги судовий збір у розмірі 57,35 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді