Ухвала суду № 35646057, 28.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 р.Справа № 2а-6341/12/1470

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Косцової І.П.

суддів - Турецької І.О.

- Стас Л.В.

за участю секретаря - Заболотної Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Первомайська Міжгосподарська пересувна механізована колона» до Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ «Первомайська Міжгосподарська пересувна механізована колона» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Первомайської ОДПІ від 26.11.2012 року №0000302301 про визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 30 8049 грн., №0001232301 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 303 185 грн. та №0000312301, яким зменшено від'ємне значення податку на додану вартість в сумі 25 320 грн. та нараховані штрафні санкції в сумі 6 330 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що Товариством виконанні всі вимоги під час формування податкового кредиту та валових витрат за розрахунками з ТОВ «Гарн Карро» та ТОВ «Строй Люкс», а податковий орган безпідставно не визнає його право на податковий кредит та валові витрати.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року позов задоволено.

В апеляційній скарзі Первомайська ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції у справі з'ясовано, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем за результатами позапланової виїзної перевірки ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 30.06.2012 року, висновки якої відображені в акті перевірки від 12.11.2012 року № №3958/22/01353373.

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

пп.138.8 ст.138 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 308 049 грн.; пп.198.6 ст. 198 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 242 548 грн. та завищено від'ємне значення з податку на додану вартість на суму 25 320 грн.

За висновком податкового органу, відображені у податковій звітності позивача господарські операції з контрагентами - ТОВ «Строй-Люкс» та ТОВ «Гран Карро» не мали реального характеру в силу відсутності на цих підприємствах трудових резервів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, правочини, укладені позивачем з вищезазначеними контрагентами, здійснені без мети настання реальних наслідків, а відтак є нікчемними.

Визначення платником податку податкового кредиту та валових витрат за безтоварними операціями є безпідставним, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкових накладних, що за формою відповідають вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

За результатами проведеної перевірки відповідачем 26.11.2012 року прийняті податкові повідомлення-рішення №0000302301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 308 049 грн., №0001232301, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 303 185 грн., з яких 242 548 грн. - за основним платежем, 60 637 грн. - за штрафними санкціями, та №0000312301, яким Товариству зменшено від'ємне значення податку на додану вартість в сумі 2 5320 грн. та нараховано 6 330 грн. штрафу.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

В свою чергу, відповідачем не надано будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (нереальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача..

Колегія суддів такий висновок суду першої інстанції вважає правильним та обґрунтованим, з огляду на наступне.

За приписами пп. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За приписами п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п. п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У пункті 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п. 139.1.9. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.11.11 року між ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» та Управлінням капітального будівництва Миколаївської облдержадміністрації укладено договір підряду на реконструкцію №917, відповідно до якого позивач зобов'язався на свій ризик, своїми силами і засобами виконати реконструкцію Братського районного будинку культури смт. Братське.

Напередодні, 01.11.11 ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» уклало договір поставки №110153 з ТОВ «Гран Карро» на постачання будівельних матеріалів.

05.12.11року між ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» та ТОВ «Строй-Люкс» укладено договір субпідряду №1а, відповідно до якого позивач доручив субпідряднику виконати частину будівельних робіт по реконструкції Братського районного будинку культури.

Протягом вересня-грудня 2011року ТОВ «Гран Карро» поставило на адресу ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» щебінь, відсів, мінеральну вату, труби, металопластикові конструкції, дріт, профіль, цвяхи, швелер та інші будівельні матеріали на загальну суму 1 159 605 грн.

На підтвердження отримання будівельних матеріалів та виконання робіт, та відповідної оплати поставленого товару та послуг позивачем надані видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт, які складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Аргументи відповідача щодо безтоварності господарських операцій між ПАТ «Первомайська пересувна механізована колона» та його контрагентами ґрунтуються на аналізі взаємовідносин останніх з іншими суб'єктами господарювання за ланцюгом постачання, зробленому на підставі актів перевірок інших ДПІ.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, чинне законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством, зокрема, перевіряти наявність постачальника з місцем реєстрації.

Актом перевірки та судом першої інстанції не встановлено жодного фактичного порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту, валового доходу та витрат, яке б позбавляло його права на відображення спірних господарських операцій в бухгалтерському обліку, а тому, за встановленого факту реальності здійснення господарський операцій, висновки податкового органу щодо нікчемності вчинених правочинів є безпідставними.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару у ланцюгу постачання податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковим органом не наведено доводів та доказів тому, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності.

Судом першої інстанції при безпосередньому дослідженні доказів не було встановлено, що первинні документи, складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності. Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Тому, враховуючи належне дослідження судом першої інстанції факту здійснення позивачем господарських операцій з придбання товару з метою використання його у господарській діяльності, доводи податкового органу, викладені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції знаходить безпідставними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Первомайська Міжгосподарська пересувна механізована колона" до Первомайської об'єднаної Державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя - доповідач: І.П. Косцова

Судді: І.О. Турецька

Л.В. Стас