Ухвала суду № 35636055, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" листопада 2013 р. м. Київ К/800/21209/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської

області Державної податкової служби

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013

у справі № 2а-0770/2370/12 (876/2009/13)

за позовом Іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево»

до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської

області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013, задоволено частково позовні вимоги Іноземного підприємства «Петро Карбо Хем-Мукачево» (надалі - позивач) до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (надалі - відповідач, Мукачівська ОДПІ): визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15.06.2012: № 0003892340 повністю; № 0003882340 в частині суми збільшення об'єкту оподаткування у розмірі 49 019,75 грн.; № 0003902340 в частині 1 393 475,86 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012 в частині задоволення позову та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач не надав письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до свідоцтва № 10460620 позивач є платником податку на додану вартість.

Мукачівською ОДПІ було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року, за результатами якої складено акт від 31.05.2012 № 879/22-00/30503387.

Перевіркою встановлено завищення задекларованих позивачем у рядку 04.1 декларацій витрат на придбання товарів (робіт, послуг) за І квартал 2011 року на загальну суму 77 177,00 грн. внаслідок віднесення до валових витрат витрати по списанню дизельного палива для роботи тепловозів ТГМ 4 № 884 та ТГМ 4 № 1667 у січні-лютому 2011 року. В порушення п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України позивачем завищено валові витрати в частині витрат на збут в III кварталі 2011 року на загальну суму 211 467,00 грн., а саме: позивачем зайво віднесено до валових витрат витрати на рекламно-інформаційні послуги, оскільки в актах виконаних робіт відсутні зміст та обсяг господарської операції, одиниці виміру господарської операції. Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем надавалися послуги по перевалці (перекачці) скрапленого газу, який в одних випадках транспортувався транзитом через територію України, а в інших випадках транспортувався від відправника вантажу експортера (резидента України) за межі митної території України в режимі експорту. Операції з перевалки транзитного газу і газу, що експортувався позивачем, всупереч ст. 197 Податкового кодексу України, віднесено до операцій, що оподатковуються за ставкою 20 %.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 15.06.2012 було прийнято:

- податкове повідомлення-рішення № 0003882340, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на суму 68 314,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0003892340, яким позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 004 662,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 251 165,50 грн.;

- податкове повідомлення-рішення № 0003902340, яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 1 659 249,00 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до актів списання та службової записки у період січень-лютий 2011 року позивачем було списано паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 64 387,06 грн. Списання здійснювалося не на підставі показників лічильника мотогодин, а на підставі бортових журналів тепловозів, оскільки такі лічильники були зіпсовані.

Нормою п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин до 01.04.2011, передбачено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.4, 1.11 та 1.12 Наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 03.03.2008 № 244 «Про затвердження норм витрат паливно-мастильних матеріалів для спеціального рухомого складу» години напрацювання - це час, протягом якого працював двигун машини за робочу зміну і визначається лічильником мотогодин, що встановлений на двигуні. Нормативні витрати пального розраховуються в кг/мотогодин. Для перерахунків витрат дизельного палива в л/мотогодин витрати в кг/мотогодин перемножують на коефіцієнт 0,85 (середній показник при температурі плюс 20° C).

Норми витрат пального - це нормовані витрати пального машиною конкретної марки на роботу протягом однієї години (мотогодин) для середніх експлуатаційних і кліматичних умов експлуатації машини при плюсових температурах навколишнього середовища.

Отже, виходячи із викладених норм, час, протягом якого працюють тепловози, фіксується лічильником мотогодин, відповідно і кількість пального, що витрачено тепловозом протягом часу його роботи, має бути вирахована за даними лічильника мотогодин за умови його справності.

Оскільки відсутність показників лічильника мотогодин унеможливлює правильний розрахунок списання дизельного палива для потреб тепловозів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачем завищено валові витрати в частині затрат на списання дизельного палива для тепловозів ТГМ 4 у І кварталі 2011 року на загальну суму 77 177,00 грн.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ «Консалтингова група «А-95» слід зазначити наступне.

25 липня 2011 року позивачем було укладено договір за № 2507 з ТОВ «Консалтингова група «А-95», відповідно до якого позивач доручає, а Товариство приймає на себе обов'язок по здійсненню всіх видів рекламних та PR-заходів позивача, в тому числі: розміщення рекламно-інформаційних матеріалів в засобах масової інформації та проведення маркетингових та PR-акцій (акцій в сфері зв'язків з громадськістю) на території України.

23 серпня 2011 року позивачем було укладено договір № ЛПГ011 з ТОВ «Консалтингова група «А-95», відповідно до якого останнє зобов'язується надати позивачеві послуги по організації участі в міжнародній конференції.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до укладених договорів з ТОВ «Консалтингова група «А-95» та додатків до них позивачем було отримано та оплачено саме рекламно-інформаційні послуги, що підтверджується платіжними дорученнями, податковими накладними та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг). Таким чином, виключення відповідачем зі складу витрат позивача суми у розмірі 211 467,00 грн., витрачених на оплату рекламно-інформаційних послуг, наданих ТОВ «Консалтингова група «А-95», є неправомірним.

Позивачем також було понесено витрати на придбання шпал хвойних просочених згідно договору від 25.11.2011 з ТОВ «Бранга». Видатковими та податковими накладними, платіжними документами, які є в матеріалах справи, підтверджується факт виконання вказаного договору та оплата придбаного товару, що свідчить про правомірність віднесення сум понесених витрат до витрат виробництва.

Крім того, 14.04.2010 позивачем було укладено договір з компанією «Майстел Сервісез Лімітед» по наданню послуг з перевалки скрапленого вуглеводного газу із залізничних цистерн широкої колії в залізничні цистерни європейського стандарту. Із вказаним контрагентом укладався також договір від 30.07.2010, відповідно до якого позивач зобов'язувався виконати або організувати виконання послуг по транспортно-екпедиторському обслуговуванню внутрішніх, експортно-імпортих та транзитних перевезень вантажів залізничним транспортом, надавати додаткові послуги, пов'язані з вказаними перевезеннями по території України, країн СНД та інших держав.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20.10.1999 № 1172-XIV «Про транзит вантажів» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, транзит вантажів - перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України.

Транзитні послуги (роботи) - це безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо. Учасники транзиту є вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про транзит вантажів» транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту.

Відповідно до абзаца «б» п. 185.1 ст. 185 об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов'язаних з рухомим майном, а саме послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг (пп. 186.2.1 п. 186.2 ст. 186 Податкового кодексу України).

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо порядку оподаткування податком на додану вартість транспортно-експедиторської діяльності, що затверджена наказом Державної податкової служби України від 06.07.2012 № 610, якщо послуги, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг надаються на території України, то дані послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги). Якщо послуги, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг надаються поза межами митної території України, то дані послуги не підлягають оподаткуванню податком на додану вартість (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги).

Оскільки, згадані послуги по перевалці скрапленого вуглеводневого газу використовувались в межах митної території України та надавались за окремим договором, а не в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод, такі послуги не є транзитними, а тому вони згідно абзаца «а» пп. 186.2.1 п.186.2 ст. 186 та п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України підлягають оподаткуванню податком на додану вартість, як послуги, місце постачання яких розташоване на митній території України.

У відповідності до пп. 198.1 - 198.3 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з викладеного, суди попередніх інстанцій, з чим погоджується колегія суддів Вищого адміністративного суду України, дійшли обґрунтованого висновку про те, що правомірність нарахування позивачем податкового кредиту та податку на додану вартість підтверджується матеріалами справи, а також даними попередніх податкових перевірок, які охопили і спірний період.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28.12.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27.03.2013 у справі № 2а-0770/2370/12 (876/2009/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис) Бившева Л.І. (підпис)Шипуліна Т.М.