Ухвала суду № 35635687, 21.11.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 р.Справа № 820/7996/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2013р. по справі № 820/7996/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі по тексту - ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, відповідач), в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року № 0023921710.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2013р. по справі № 820/7996/13-а адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби від 30.04.2013 року № 0023921710.

Стягнуто з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова Харківської області, код ЄДРПОУ 37999628, ГУДКСУ в Харківській області, МФО 851011, рахунок №31217206784011) на користь ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 114, 70 грн. (сто чотирнадцять) грн. 70 коп..

Відповідач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2013р. по справі № 820/7996/13-а, та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм п.3 ст.125 Земельного кодексу України, ст.7 Закону України «Про плату за землю», п.286.5 ст.286 Податкового кодексу України. Вказує на те, що позивач, як платник податку на землю та орендної плати за різні земельні ділянки, використовуючи на праві власності нежитлове приміщення за адресою : АДРЕСА_1, повинен сплачувати земельний податок у розмірі 1 відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на якій розміщене вказане нежитлове приміщення. За таких обставин, не вбачає підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 року № 0023921710 про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб в сумі 3837,62 грн.

Позивач в судовому засіданні та в надісланих до суду письмових запереченнях просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану, з підстав та мотивів, викладених в запереченнях.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху загальною площею 160 м.кв., яке розташоване у жилому двоповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з додатком до рішення 21 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про поновлення юридичним та фізичним особам договорів оренди землі для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 19.12.2012 року № 963/12 позивачу було поновлено строком до 01.12.2017 року договір оренди землі, реєстраційний № 141070500031 від 09.02.2010 року, площею 0,0029 га за рахунок земель транспорту по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 6310136300:10:008:0002) для обслуговування прибудови з окремим входом до магазину продовольчих товарів.

Оплата орендної плати за земельну ділянку, яка надана позивачу на праві договору оренди, сторонами не оскаржується та не є предметом розгляду даної справи.

Судом встановлено, що спірне податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року №0023921710 про визначення податкового зобов'язання стосовно земельного податку у розмірі 3837,62 грн. за земельну ділянку, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху загальною площею 160 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, що належать позивачу на праві приватної власності, прийнято відповідачем на підставі п.п. 54.3.3 пункту 54.3 ст. 54 розділу II та п. 286.5 ст. 286 розділу XIII Податкового кодексу України.

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з безпідставності визначення позивачу згідно спірного рішення податкового зобов`язання із земельного податку в сумі 3837,62 грн., оскільки позивач у спірних відносинах не є платником земельного податку. Таким чином. за висновком суду першої інстанції, відповідачем не доведена правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 року №0023921710, оскільки відсутні документи, які посвідчують право власності позивача на земельну ділянку з цільовими призначенням: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Земельні відносини в Україні врегульовано Земельним кодексом України, а порядок обчислення плати за землю - Податковим кодексом України.

Колегія суддів зазначає, що фактичною підставою для прийняття спірного рішення є висновки контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку сплачувати земельний податок з фізичних осіб у розмірі, визначеному ст.7 Закону України «Про плату за землю», а саме 1 % від нормативної грошової оцінки.

Слід відмітити, що з 01.01.2011 року Закон України «Про плату за землю» в зв'язку з набранням законної сили Податковим кодексом України втратив чинність, а тому посилання відповідача на його порушення позивачем у 2013 році є безпідставним.

Питання виникнення права власності або права користування земельними ділянками урегульовані Земельним кодексом України (далі - ЗК), а відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, у тому числі зі сплати земельного податку та орендної плати, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства - Податковим кодексом України.

Так, згідно з частинами першою, другою статті 116 ЗК громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 120 ЗК до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Статтею 377 Цивільного кодексу України встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача споруди переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Отже, законодавством визначено, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду до власника переходить право власності на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда.

Частинами першою, другою статті 125 ЗК встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності та право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Статтею 126 цього ж Кодексу передбачено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Порівняльно-правовий аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що законодавець розмежовує поняття «надання» та «придбання» земельної ділянки в користування або у власність.

Під наданням земельної ділянки в користування або у власність законодавець розуміє як прийняття органом відповідного рішення про надання землі у власність або в користування, так і подальше оформлення документа, який згідно зі статтею 126 ЗК посвідчує право на землю.

Придбання земельної ділянки у власність - це виникнення права на земельну ділянку, яка раніше надавалася і на яку є правовстановлюючі документи, визначені статтею 126 ЗК, на підставі цивільно-правової угоди.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 18 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України тільки громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Аналіз положень Закону України «Про оренду землі» та Земельного кодексу України надає підстави дійти висновку про те, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами, а право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до Закону.

Згідно зі ст.206 ЗК використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка.

Платниками податку у відповідності до ст. 269 ПК України є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У розумінні пп.14.1.34. п.14.1 ПК України під власниками земельних ділянок слід розуміти юридичних та фізичних осіб (резидентів і нерезидентів), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп.14.1.73.).

За визначенням пп.14.1.72. п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).

При цьому, виходячи зі змісту п.270.1. ст.270 ПК України об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності. Базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (пп.271.1.1. п.271.1 ст.271 ПК України) та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено (пп.271.1.2. п.271.1 ст.271 ПК України).

Порядок обчислення плати за землю регламентовано ст.286 ПК України.

Так, у відповідності до п.286.1. ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону (пп.14.1.42. п.14.1 ст.14 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки від 20.01.2010 р. № 49 Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру», у Державному реєстрі земель по м.Харків документи, які посвідчують право власності на земельну ділянку за цільовим використанням : для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на ім'я ОСОБА_1, ідентифікаційний НОМЕР_1, не зареєстровані. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що по земельній ділянці, яка розташована під багатоквартирним будинком по АДРЕСА_1 та конкретно під квартирою позивача, кадастрового номеру не присвоювалося. Зворотнього відповідачем не доведено.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та не заперечується відповідачем по справі, що у позивача відсутні документи, які посвідчують право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху, загальною площею 160 кв.м. за адресою АДРЕСА_1.

Згідно з положеннями п. 286.6. ст.286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб:

1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності;

3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Виходячи з аналізу зазначених положень Податкового кодексу України колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при нарахуванні земельного податку ОСОБА_1 відповідач повинен був пересвідчитися в наявності відповідного кадастрового номеру на земельну ділянку, документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення 1-го поверху, загальною площею 160 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, наявності вирахованої частки належної земельної ділянки під будинком та прибудинкової території кожного власника квартири в багатоповерховому будинку, чого зроблено не було.

Фактично податок на землю позивачу був нарахований лише враховуючи ті обставини, що він є власником нежитлового приміщення на першому поверсі багатоповерхового будинку та з врахуванням лише її розміру (160 кв.м.) без дотримання вище зазначених судом обов'язкових вимог.

Позивач не був ані власником, ані користувачем земельної ділянки у 2013 році. Крім того, оскільки у Державному реєстрі земель відсутній запис про реєстрацію договору оренди земельної ділянки у цей період, а отже, у податкового органу не було жодних підстав для нарахування податку позивачу за 2013 р.

За наведених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано визначився із наявністю правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкового повідомлення- рішення від 30.04.2013 року № 0023921710 про визначення податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 року № 0023921710, відповідач діяв поза межами повноважень, не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 07.10.2013р. по справі № 820/7996/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Перцова Т.С.Судді Дюкарєва С.В. Жигилій С.П.