Ухвала суду № 35625152, 29.11.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/7061/13 Головуючий 1 інст.: Бобко Т.В.

Справа №635/6113/13-ц Доповідач: Крилова Т.Г.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 листопада 2013 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Крилової Т.Г.

Суддів - Маміної О.В.

- Борової С.А.

при секретарі - Карамишевій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», прокурора Київського району м. Харкова в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Харківського районного управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності,-

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Харківського районного управління юстиції про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності.

Просила визнати недійсним договір купівлі-продажу від 10 грудня 2010 року комплексу нежитлових будівель, який складається з контрольно-пропускного пункту - літ. «А-1» загальною площею 12,8 кв.м; гаража на 5 боксів - літ. «Б-1» загальною площею 96,20 кв.м; складу паливно-мастильних матеріалів - літ. «В-1» загальною площею 17,40 кв.м; адміністративного приміщення - літ. «Д-3» загальною площею 1218,80 кв.м; ремонтно-виробничий комплекс зі складом - літ. «Е-1» загальною площею 4357,10 кв.м; складу літ. «Ж-1» загальною площею 264,60 кв.м; котельні - літ. «З-1» загальною площею 22,60 кв.м; водяного вузла - літ. «О-1» загальною площею 3,50 кв.м; складу вінілацетату - літ. «И-1» загальною площею 73,80 кв.м; пожежної насосної - літ. «М-1» загальною площею 24,80 кв.м; пожежного резервуару - літ. «Н-1» загальною площею 57,0 кв.м; насосної фекальної каналізації - літ. «П-1» загальною площею 69,80 кв.м; заглибленого складу - літ. «Р-1» загальною площею 61,60 кв.м; з допоміжними спорудами: фонтану №2; оглядового колодязя №1; залізобетонної огорожі комплексу, внутрішніх доріг, зовнішніх доріг, розташований за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5, та повернути зазначене майно у її власність.

Визнати за нею право власності на комплекс нежитлових будівель, який складається з контрольно-пропускного пункту - літ. «А-1» загальною площею 12,8 кв.м; гаража на 5 боксів - літ. «Б-1» загальною площею 96,20 кв.м; складу паливно-мастильних матеріалів - літ. «В-1» загальною площею 17,40 кв.м; адміністративного приміщення - літ. «Д-3» загальною площею 1218,80 кв.м; ремонтно-виробничий комплекс зі складом - літ. «Е-1» загальною площею 4357,10 кв.м; складу літ. «Ж-1» загальною площею 264,60 кв.м; котельні - літ. «З-1» загальною площею 22,60 кв.м; водяного вузла - літ. «О-1» загальною площею 3,50 кв.м; складу вінілацетату - літ. «И-1» загальною площею 73,80 кв.м; пожежної насосної - літ. «М-1» загальною площею 24,80 кв.м; пожежного резервуару - літ. «Н-1» загальною площею 57,0 кв.м; насосної фекальної каналізації - літ. «П-1» загальною площею 69,80 кв.м; заглибленого складу - літ. «Р-1» загальною площею 61,60 кв.м; з допоміжними спорудами: фонтану №2; оглядового колодязя №1; залізобетонної огорожі комплексу, внутрішніх доріг, зовнішніх доріг, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Позивачка посилалася на те, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_6 21.10.2010 р. Харківським районним судом Харківської області було постановлене рішення про поділ майна подружжя та визнано за нею право власності на нежитлові будівлі, а саме: комплекс нежитлових приміщень, розташований за адресою: АДРЕСА_2, та комплекс нежитлових будівель розташований за адресою: АДРЕСА_1.

10.12.2010 р. між нею та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу комплексу нежитлових приміщень, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5, однак, при укладенні зазначеного договору у обох сторін були відсутні наміри на настання реальних правових наслідків. Правочин було укладено як гарантію того, що з відповідачами мали розрахуватися за певну допомогу з їхнього боку. Крім того, до теперішнього часу вона не отримувала грошей від відповідачів за вказаним договором, розписок про отримання грошових коштів їм не надавала, акт прийому-передачі приміщень не підписувала, ключів від приміщень не передавала. Вона, як і раніше продовжує користуватися спірними приміщеннями, здає їх в оренду, проводить поточний ремонт, сплачує рахунки за користування електроенергією та забезпечує охорону території. Відповідачі з моменту укладення вказаного договору на територію цього комплексу ніколи не приходили, з працівниками не знайомилися, ніяких претензій щодо спірного майна не пред'являли. Вона вважає, що договір купівлі-продажу був укладений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року позов ОСОБА_3 - задоволено в повному обсязі.

В апеляційних скаргах ОСОБА_2, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», прокурор Київського району м. Харкова в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" просять скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.

Апелянти посилаються на те, що рішення суду є незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Вважають, що спірний договір купівлі-продажу нежитлових приміщень укладено у відповідності до вимог чинного законодавства та позивачка не довела, що у обох сторін були відсутні наміри на настання реальних правових наслідків.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2010 р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, що розташовані на земельній ділянці загальною площею 5,9867 га за адресою: АДРЕСА_1. Відчужуване нерухоме майно складається з: контрольно-пропускного пункту - літ. «А-1», гаражу на 5 боксів - літ. «Б-1», складу паливно-мастильних матеріалів - літ. «В-1», адміністративного приміщення - літ. «Д-3», ремонтно-виробничого комплексу зі складом - літ. «Е-1», складу літ. «Ж-1», котельні - літ. «З-1», водяного вузла - літ. «О-1», складу вінілацетату - літ. «И-1», пожежної насосної - літ. «М-1», пожежного резервуару - літ. «Н-1», насосної фекальної каналізації - літ. «П-1», заглибленого складу - літ. «Р-1», фонтану № 2, оглядового колодязя № 1. Загальна вартість нерухомого майна складає 822960 гр. Продаж майна здійснено за 798000 гр. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_5 ( а.с. 8-9).

Позивачка посилається на те, що вказаний договір є фіктивним, вчиненим без наміру у обох сторін створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Кошти за цим договором купівлі-продажу їй не передавалися, до теперішнього часу майно знаходиться в її володінні і розпорядженні.

Зазначене підтверджується поясненнями свідка: ОСОБА_6, даними в суді апеляційної інстанції.

З пояснень ОСОБА_6 вбачається, що він знайомий з ОСОБА_9, який є батьком ОСОБА_2 та сином ОСОБА_4. Вони з ОСОБА_9 домовилися про те, що останній дасть йому в борг 100000 доларів США на кілька місяців, а гарантією повернення коштів буде договір купівлі-продажу нерухомого майна. Він звернувся до своєї колишньої дружини - ОСОБА_3, з проханням укласти спірний договір купівлі-продажу для отримання ним від ОСОБА_9 коштів у борг. Позивачка погодилася, тому спірний договір купівлі-продажу було укладено, але кошти ОСОБА_3 не отримувала. Фактично він отримав 100000 доларів США у борг від ОСОБА_9 на кілька місяців. В підтвердження цього факту ОСОБА_9 написав йому зобов*язання щодо повернення комплексу нежитлових будівель в такий же спосіб. В подальшому, така домовленість між ними була продовжена до 10.05.12 року у зв*язку із його хворобою.

Із зобов*язання ОСОБА_9, яке датоване 10.12.10 року, в день укладення спірного договору купівлі-продажу, видно, що він гарантує ОСОБА_6 протягом трьох місяців, що ОСОБА_6 має першочергове право купити комплекс нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 за ціну, еквівалентну 110000 доларів США в гривні.

Із Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.10.13 року вбачається, що спірний договір купівлі-продажу від 10.12.10 року було зареєстровано тільки 19.04.11 року із вказівкою власниками цього майна відповідачів.

Із пояснень свідка ОСОБА_11, яка є бабусею ОСОБА_2, допитаної в суді апеляційної інстанції вбачається, що в приміщенні у нотаріуса при підписанні спірного договору купівлі-продажу був присутній і ОСОБА_6

Сторони підтвердили, що до теперішнього часу зазначений комплекс нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у володінні та розпорядженні ОСОБА_3 Це також підтверджується договорами оренди спірних нежитлових приміщень, укладених між позивачкою та іншими особами.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно п.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ст. 234 ЦК України зазначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до вимог ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов*язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов*язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Стаття 662 ЦК України передбачає, що продавець зобов*язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З аналізу матеріалів справи та обставин, встановлених судом видно, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 10.12.10 року було укладено договір позики, а спірний договір купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_4 слугував гарантією повернення позичальником позикодавцеві боргу. Тому, такий договір є фіктивним, вчиненим сторонами без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав його недійсним.

Посилання апелянтів: Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», прокурора Київського району м. Харкова, який діє в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на те, що комплекс нежитлових будівель, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, знаходиться в іпотеці за іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ПФ «ЯНА» в забезпечення вимог іпотекодержателя за генеральною угодою № 6807 N 4 від 27.03.07 року, укладеною між іпотекодержателем та ТОВ «Тімекс», не є підставою для скасування рішення суду, оскільки ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» не є стороною оскаржуваної угоди та його інтереси цією угодою не порушено.

Так, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов*язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

При таких обставинах, судова колегія вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційних скарг висновки суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України», прокурора Київського району м. Харкова в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" - відхилити.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 04 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення.

Головуючий -

Судді: