Ухвала суду № 35616932, 22.10.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

6

Справа № 0907/2612/2012

Провадження № 11/779/305/2013

Категорія ч. 1 ст. 276 КК України

Головуючий у І інстанції Лазарів О. Б.

Суддя-доповідач Попович С. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі :

головуючого - судді Поповича С. С.

суддів Флісака Р. Й., Вилки С.С.

з участю : секретаря Лавриновича С. Я.

прокурора Рибки Л. Я.

захисника ОСОБА_2

засудженого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_3 на вирок Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

Вказаним вироком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого, громадянина України

визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 276 КК України з призначенням покарання - один рік виправних робіт з відрахуванням у дохід держави 10 відсотків заробітку.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено попередньо обраний - підписку про невиїзд.

За вироком суду ОСОБА_3 засуджено за те, що він вчинив порушення працівником залізничного транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що створило небезпеку для життя людей та настання інших тяжких наслідків.

І, зокрема, що 04 грудня 2011 року о 15 год. 46 хв. дизель-поїзд Д1 566-3/629-3 в складі 3 вагонів прослідував графіком поїзда № 6424 сполученням Стрий - Івано-Франківськ під управлінням локомотивної бригади відокремленого підрозділу "Моторвагонне депо Коломия" ( РПЧ - 4 ) в складі машиніста ОСОБА_4 та помічника машиніста ОСОБА_3 Знаючи, що контроль за роботою локомотивної бригади здійснюється за допомогою швидкостемірної стрічки, останній, після зупиночного пункту Лисовичі, зайшов в дизель-поїзд Д1 №566 МВ-3 ( хвостовий ) та в 16 год. 22 хв. здійснив протягування швидкостемірної стрічки. При цьому він, грубо порушуючи п. п. 4.2.1 Інструкції з забезпечення пожежної безпеки на локомотивах та моторовагонному рухомому складу № ЦТ-0067, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 04 березня 2003 року № 61-ЦТ та п. п. 3.19.1, 3.19.2 Інструкції локомотивній бригаді ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці від 22 листопада 2006 року № 876/ЦЗ, неналежним чином виконуючи свої обов'язки, не оглянув дизельне приміщення, не звернув увагу на стан пожежонебезпечних вузлів, не відкрив люки, не перевірив стан роботи дизельного двигуна. В подальшому під час руху дизель-поїзда утворилась тріщина вихлопного колектора 4 - 6 циліндрів в районі коліна до 5 циліндрової кришки з правої сторони дизеля ( з лівої сторони по ходу поїзда ). Через тріщину вихлопного колектора 5 циліндра з правої сторони дизеля іскри та вихлопні гази стали попадати на дюритові рукава масляної системи від коробки зміни швидкостей до теплообмінника з правої сторони дизеля ( з лівої сторони по ходу поїзда ) та в місця накопичення бруду з мастилом на рамі моторного візка з лівої сторони. Внаслідок цього розпочалась пожежа з наступним поширенням вогню на турбонагнітач, промаслені касети та маслоплівкий фільтр. З місця виникнення пожежі став виділятись дим. В 16 год. 25 хв. черговий по переїзду відокремленого підрозділу "Івано-Франківська дистанція колії" ОСОБА_5 побачив пожежу задньої головки поїзда з лівої сторони по ходу поїзда та в 16 год. 28 хв. повідомив про це чергового по станції Болехів Івано-Франківської дирекції перевезень ОСОБА_6 І, який по радіозв'язку повідомив машиніста ОСОБА_4 Останній на 24 км пікету № 3 за 150 м від станції Болехів в 16 год. 29 хв. службовим гальмуванням зупинив дизель - поїзд та відкрив автоматичні двері вагонів для проведення евакуації пасажирів. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приступили до гасіння пожежі первинними засобами пожежогасіння, а провідник ОСОБА_7 організував евакуацію пасажирів з дизель - поїзда. Ліквідувати пожежу за допомогою вогнегасників не вдалось. Повідомили про пожежу в ПЗЧ ОП ДПО м. Болехів. В цей час локомотивна бригада провела розчеплення рухомого складу та відвела вагони дизель - поїзда на безпечну відстань від моторного вагона, на якому виникла пожежа. В 16 год. 44 хв. до місця пожежі прибули 2 пожежні автомобілі. В 17 год. 08 хв. пожежу було локалізовано та в 17 год. 27 хв. ліквідовано.

Суд прийшов до висновку, що внаслідок неналежного виконання помічником машиніста ОСОБА_3 своїх обов'язків, порушилось нормальне функціонування в технічній системі транспорту, створилась реальна небезпека для життя людей, відокремленому підрозділу "Моторвагонне депо Коломия" ДТГО "Львівська залізниця" було спричинено матеріальну шкоду в сумі 4231,26 грн.

ОСОБА_3 в апеляції просить вирок суду скасувати, а справу закрити за відсутністю в його діях складу злочину, мотивуючи тим, що вважає вирок незаконним з підстав однобічності та неповноти досудового і судового слідства, невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотного порушення кримінально-процесуального закону. Що в основу обвинувачення покладено тільки акт службового розслідування та акт про пожежу. Безпідставно відхилено клопотання захисника ОСОБА_2 про призначення відповідних експертиз. В його діях вважає відсутня об'єктивна сторона злочину, а саме: порушення правил, передбачених диспозицією статті ч. 1 ст. 276 КК України, відсутність наслідків, передбачених цією статтею і відповідно відсутній причинно - наслідковий зв'язок. Не здобуто будь-яких доказів щодо заподіяння реальної шкоди, у вироку не наведено жодних доказів щодо виникнення небезпеки для життя або настання інших тяжких наслідків. Порушення правил безпеки він не допустив. Подію, що сталася класифіковано як інцидент згідно із підпунктом 7.5 «Положення про класифікацію транспортних подій на залізничному транспорті України», затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 16.10.2003 № 800 та взято до обліку за моторвагонним депо Коломия, а це не є злочином. Допущено на його думку і інші порушення закону.

Заслухавши доповідь судді, засудженого ОСОБА_3 та його захисника, котрі апеляцію підтримали, прокурора, який просив залишити оскаржуваний вирок без змін, а апеляцію без задоволення, перевіривши матеріали кримінальної справи, провівши судове слідство в частині дослідження обставин, що можуть мати значення при кваліфікації дій засудженого, обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляцію засудженого слід задовольнити частково виходячи з наступного.

Ст. 365 КПК України 1960 року передбачає, що вирок суду перевіряється апеляційним судом в межах апеляційних вимог.

Ст. 324 КПК України 1960 року передбачає, що постановляючи вирок суд повинен вирішити ряд питань, в тому числі : чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний, чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений, чи винен підсудний у вчиненні цього злочину.

Згідно вимог ст. 334 КПК України 1960 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити в тому числі : формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого та докази, на яких ґрунтується висновок суду, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.

Згідно ст. 334 КПК України та роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у п. п. 16 і 17 Постанови від 29 червня 1990 року № 5 "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленум Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ та постановлення вироку", суду, при постановленні вироку, належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться з показах свідків, потерпілих, підсудного, у висновку експерта, а також суд, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх допустимості і достовірності, яка має ґрунтуватися на всебічному, повному об'єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Положеннями п. 18 вказаної постанови визначено, що мотивування у вироку висновків щодо кваліфікації злочину полягає у зіставленні установленого судом фактичного діяння і ознак злочину, передбаченого тією чи іншою статтею кримінального закону, і формулюванні висновку про відповідність вчинених дій пред`явленому обвинуваченню.

Проте, як видно з вироку у даній справі зазначених вимог закону не було додержано, оскільки судом неповно перевірені всі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність в діях ОСОБА_3 складу вказаного злочину.

ОСОБА_3 поставлено у вину те, що вчинив порушення працівником залізничного транспорту правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що створило небезпеку для життя людей та настання інших тяжких наслідків ( ч. 1 ст. 276 КК України ).

Суд засудив ОСОБА_3 майже дослівно за таким обвинуваченням, яке викладене в постанові про притягнення як обвинуваченого та обвинувальному висновку, але по вироку не навів належних доказів котрі таке підтверджують.

Зокрема, порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту полягає у вчиненні конкретних дій, заборонених такими правилами, чи, навпаки, у невиконанні дій, які належить вчинити відповідно до нормативно закріплених вимог. Але ці дії чи бездіяльність повинні входити у конкретно визначені функціональні обов»язки особи.

Проте посилання на вчинення ОСОБА_3 саме таких конкретних дій чи бездіяльності, що входять у його конкретні обов»язки, відсутні.

По вироку ( як і по обвинуваченню ) незрозумілим та невмотивованим відповідними доказами є і те в чому ж виразилось і чим підтверджується створення небезпеки для життя або здоров'я людей або настання інших тяжких наслідків. Такими могли б бути ряд конкретних фактичних обставин, але про них теж нічого конкретно не вказано.

Суд не дав належної оцінки виходячи з вимог закону чи може вважатись спричинення матеріальної шкоди в сумі 4231 грн. 26 коп. настанням інших тяжких наслідків ( великою шкодою ), оскільки по обвинуваченню саме така сума заподіяної шкоди зазначається і ставиться у вину засудженому і треба розуміти як інші тяжкі наслідки.

Небезпека повинна загрожувати не будь-яким цінностям, а прямо названим у диспозиції ч. 1 ст. 276 КК України. Тобто, порушення має бути таким, внаслідок якого можуть статися загибель людей або настати інші тяжкі наслідки ( зокрема, спричинено тяжкі тілесні ушкодження, заподіяна велика матеріальна шкода, мала місце перерва у роботі транспорту чи інше ). Але у всякому випадку такі кваліфікуючі ознаки мають бути конкретними, а не викладені в загальних фразах.

Зокрема, слід було суду визначитись в чому полягала небезпека для життя людей, чим це підтверджується оскільки по матеріалах справи органом досудового розслідування не встановлено та не допитано жодного з пасажирів дизель-поїзда, і які конкретно тяжкі наслідки настали, оскільки обвинувачення не може обмежуватись посиланням на таку загальну фразу. Законодавець визначив таку кваліфікуючу ознаку з метою щоб при наявності тих чи інших конкретних тяжких наслідків їх можна було поставити у вину особі.

Ні по обвинуваченню ( постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок ) ні у вироку не вказано та не наведено доказів того, що мало місце конкретне, передбачене тим чи іншим нормативним актом, невиконання чи неналежне виконання ОСОБА_3 тих чи інших його конкретних функціональних обов»язків, передбачених конкретним документом, котрі є у прямому причинному зв»язку з тими чи іншими конкретними порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту які створили небезпеку для життя людей та настання інших тяжких наслідків.

Слід було встановити чи є причинний зв'язок між порушенням правил безпеки руху та експлуатації транспортних засобів, якщо такі мали місце і передбаченими ст. 276 КК України наслідками, чого по справі теж конкретно не визначено ні органом досудового розслідування ні судом.

Факт вчинення ОСОБА_3 тих чи інших дій повинен бути належно перевірений, співставлений зі змістом пред`явленого йому обвинувачення, слід перевірити чи підтверджено всі з тих обставин обвинувачення які ставились у вину і тільки після того, вмотивувавши свою позицію, навівши докази у її підтвердження, суд повинен був визначити як слід кваліфікувати такі фактично вчинені дії.

ОСОБА_3 ставиться у вину порушення п. п. 4.2.1 Інструкції з забезпечення пожежної безпеки на локомотивах та моторовагонному рухомому складу № ЦТ-0067, затвердженої наказом Міністерства транспорту України від 04 березня 2003 року № 61-ЦТ зміст якої передбачає, що під час проходження з поїздом, а також резервом, помічник машиніста локомотива зобов`язаний періодично, згідно місцевих інструкцій, що затверджується начальником служби локомотивного господарства залізниці, оглядати дизельні ( машинні ) приміщення обох секцій, звертаючи особливу увагу на стан пожежонебезпечних вузлів і про результати огляду доповісти машиністу.

Проте в обвинуваченні не зазначено згідно яких саме конкретно місцевих інструкцій, що затверджується начальником служби локомотивного господарства залізниці і що саме конкретно мав би робити в той час ОСОБА_3 як помічник машиніста, але всупереч такому зробив не так чи взагалі не зробив. Не звернув на таке уваги і суд при розгляді справи та визнав засудженого винним без посилання на конкретних нормативний акт який конкретизує функціональні обов»язки машиніста з цього питання.

У вину ОСОБА_3 поставлено також і невиконання вимог п. п. 3.19.1, 3.19.2 Інструкції локомотивній бригаді ЦТ-0106, затвердженої наказом Укрзалізниці від 22 листопада 2006 року № 876/ЦЗ згідно яких помічник машиніста зобов`язаний забезпечувати безпеку руху на основі ретельного виконання вимог ПТЕ, чинних нормативних актів ( інструкцій, наказів, вказівок тощо ), своєчасно та точно виконувати доручення машиніста щодо догляду за локомотивом ( МВРС ) і його технічним обслуговуванням, а також з контролю за станом поїзда, який обслуговує бригада та зустрічного, вузлів та агрегатів локомотива ( МВРС ), закріплення локомотива ( поїзда ) від самовільного руху.

І знову ж таки загальні вимоги, а конкретних нормативних актів які регулюють дане питання органом досудового слідства не встановлено, в обвинуваченні не зазначено, а суд на це уваги теж не звернув.

Але на невиконанні саме цих пунктів вказаних Інструкцій будується обвинувачення ОСОБА_3. Тому дані питання мають бути належно досліджені.

Ст. 275 КПК України 1960 року передбачає, що розгляд справи проводиться судом в межах пред`явленого обвинувачення.

Відповідно до ст. 277 КПК України 1960 року під час судового розгляду і до закінчення судового слідства тільки прокурор вправі змінити пред`явлене особі обвинувачення, про що він має винести відповідну постанову, в якій формулює нове обвинувачення та викладає мотиви прийнятого рішення.

Тобто, суд першої інстанції, вирішуючи, зокрема, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 276 КК України, повинен був, дослідивши докази з цього приводу, прийти до вмотивованого висновку про те чи знайшло своє підтвердження це обвинувачення в ході судового слідства, а також чи належно пред»явлено таке обвинувачення. При необхідності слід дати з приводу уточнення тих чи інших обставин окреме доручення органу досудового розслідування в порядку ст. 315-1 КПК України 1960 року, в тому числі і щодо проведення експертиз про які заявляв клопотання захисник, тим самим сприявши стороні захисту у встановленні обставин котрі не тільки обвинувачують, але і захищають інтереси засудженого.

Внаслідок вказаних порушень кримінально-процесуального та кримінального закону судове рішення щодо ОСОБА_3 не можна визнати законним і обґрунтованим.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що вирок підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно більш ретельно перевірити вищевказані обставини, детальніше проаналізувати та належним чином оцінити суть пред`явленого обвинувачення, докази у їх сукупності, інші доводи зазначені в апеляції ОСОБА_3, і тільки після цього вирішити питання про наявність або відсутність у діях ОСОБА_3 складу інкримінованого йому злочину та постановити рішення з додержанням вимог закону.

Оскільки суд першої інстанції належно не дослідив необхідних доказів, не прийняв заходів до повного та об»єктивного встановлення фактичних обставин справи, що входить в компетенцію суду першої інстанції, то колегія суддів не вбачає підстав для того, щоб зробити висновок про наявність чи відсутність складу вказаного злочину в діях ОСОБА_3

Керуючись ст. ст. 365, 366, 367 КПК України 1960 року, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляцію засудженого ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Івано-Франківського міського суду від 15 квітня 2013 року щодо ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 276 КК України скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд в той же суд іншим складом суду.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

_____ ______ _______

С. С. Попович Р. Й. ФлісакС.С. Вилка