Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 квітня 2009 року місто Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.

суддів Демянчук С.В., Хилевича С.В.

з участю секретаря судового засідання Колесової Л.В.,

сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду від 30 січня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні та усунення перешкод у користуванні цим майном,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Здолбунівського районного суду від 30 січня 2009 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2. про визнання права власності на ½ частини житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,2471 га, які знаходяться на АДРЕСА_1 та в усуненні перешкод у користуванні цим майном з боку відповідачки.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що він просив суд визнати за ним право власності на ½ частину спірного спільного майна та усунути перешкоди у користуванні цим майном відповідно до підстав, що встановлені ст. 74 СК України. Проте суд безпідставно не врахував того, що спірне майно 18 жовтня 2007 р. було придбано сторонами в період, коли вони проживали однією сім*єю. Зокрема, для цього він як чоловік відповідачки давав ОСОБА_2. свою письмову нотаріально посвідчену згоду на укладення з банком кредитного й іпотечного договорів. При оформленні кредиту відповідачка подавала банку дублікат свідоцтва про їхній шлюб та довідку про його доходи. Зазначені обставини знайшли своє відображення в укладених відповідачкою договорах, в яких зазначено, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін. Ці обставини підтвердили також свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ін. Тому висновок суду про недоведеність факту проживання сторін однією сім*єю з вересня 2007 р. по травень 2008 р. не відповідає матеріалам справи.

Покликаючись на ці обставини, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення скасуванню з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що після розірвання у жовтні 2004 року шлюбу сторони припинили подружні стосунки та стали проживати окремо. Зокрема відповідачка мешкала у своєї дочки ОСОБА_5. у АДРЕСА_2. Згода позивача на укладення відповідачкою у жовтні 2008 року кредитного та іпотечного договорів з метою придбання спірних житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,2471 га на АДРЕСА_1, носила формальний характер.

У зв*язку з цим місцевий суд спірні будинок та земельну ділянку визнав особистою власністю відповідачки, відмовивши позивачу у задоволенні його позовних вимог.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, виходячи з такого.

Судом встановлено, що спірні житловий будинок з надвірними будівлями та присадибна земельна ділянка площею 0,2471 га, які знаходяться на АДРЕСА_1, 18 жовтня 2007 року були придбані за кредитні кошти, позичені у банку (а. с. 6).

Для укладення кредитного договору відповідачка як позичальник особисто подала кредитній установі копію свідоцтва про своє з позивачем одруження (незважаючи на те, що шлюб сторін був розірваний ще восени 2004 року) та довідку про його доходи.

У п. 8.3. кредитного договору від 19 жовтня 2007 року, укладеного відповідачкою з банком, зазначено, що позичальник (відповідачка) свідчить про те, що її чоловік (позивач) згоден з укладанням цього договору та з отриманням кредиту, який отримується позичальником в інтересах сім*ї. На підтвердження цього чоловік позичальника надав банку письмову заяву про таку згоду (а. с.8 зв.).

У п. 3 іпотечного договору від 19 жовтня 2007 року, укладеного відповідачкою з банком, також вказано, що іпотекодавець (відповідачка) свідчить про те, що її чоловік (позивач) згідний із укладанням цього договору та його умовами. На підтвердження цього чоловік іпотекодавця надав іпотекодержателю свою письмову заяву про таку згоду (а. с. 10 зв.).

Таким чином, у зазначених вище документах відповідачка на момент набуття спірного майна визнавала позивача своїм чоловіком; погоджувалася з тим, що кредит одержаний нею в інтересах сім*ї; для його оформлення залучила позивача, хоч мала можливість зареєструвати своє з ним розлучення та обмежитися поручительством позивача як сторонньої особи чи когось іншого.

Наведені вище обставини встановлені письмовими договорами, які відповідачкою були укладені з банком на добровільних засадах згідно з її волевиявленням. Ці обставини відповідачкою у встановленому законом порядку не оспорені.

З обох письмових нотаріально посвідчених заяв ОСОБА_1 вбачається, що позивач, як чоловік відповідачки, дав свою згоду на укладення відповідачкою, як його дружиною, кредитного й іпотечного договорів з метою купівлі спірних житлового будинку та присадибної земельної ділянки в спільну сумісну власність подружжя, виходячи з того, що ці договори відповідають інтересам його з відповідачкою сім*ї (а. с. 13,14).

Як показали допитані судом свідки ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, після розірвання шлюбу сторони у справі продовжували проживати разом однією сім*єю у належному їм житловому будинку на АДРЕСА_3. При нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та присадибної земельної ділянки площею 0,2471 га на АДРЕСА_1 позивач сплатив половину витрат за його оформлення; висловлював у нотаріуса бажання оформити спірне майно на себе; спільно з відповідачкою розпочав ремонт придбаного будинку (а. с. 63 зв.-64). Відповідачка у судовому засіданні суду першої інстанції визнала, що позивач дійсно допомагав їй робити ремонт придбаного будинку (а. с. 63).

Як стверджує позивач, він брав участь у погашенні кредиту разом із відповідачкою.

Статтею 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, в якій ідеться про право спільної сумісної власності подружжя.

Даних про те, що сторони перебувають в будь-якому іншому шлюбі у справі немає.

Відповідно до правил частини 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім*ї, то майно, яке було одержане за цим договором, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Враховуючи наведені вище обставини та вимоги закону в їх сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що спірне майно 18 жовтня 2007 р. сторонами було придбано в період, коли вони фактично проживали однією сім*єю, для потреб їх сім*ї та на підставі угоди, укладеної відповідачкою в інтересах сім*ї.

Тому зважаючи на все викладене вище колегія суддів рахує, що заявлений позивачем позов є обґрунтованим і через це підлягає задоволенню.

Доводи відповідачки про те, що після розірвання шлюбу вона проживала не з позивачем, а у своєї дочки ОСОБА_5. у АДРЕСА_2, а також показання свідків з її боку з цього приводу, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються договором купівлі-продажу спірного майна, кредитним та іпотечним договорами, в яких відповідачка сама зазначила справжню адресу свого місця проживання на той час - АДРЕСА_3 (а. с. 5-12).

Дострокове (в період вирішення спору в суді) погашення ОСОБА_2. банківського кредиту, на думку апеляційного суду, зумовлено її бажанням виграти судовий спір із позивачем. Оформлення ж квитанцій про погашення кредиту на відповідачку цілком узгоджується тим, що кредитний договір був оформлений саме на неї.

Зважаючи на викладене вище, доводи відповідачки про те, що спірні житловий будинок і земельна ділянка були набуті нею у приватну власність, на увагу не заслуговують.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 61, 74 СК України, ст.ст. 10, 60, 303, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Здолбунівського районного суду від 30 січня 2009 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку у спільному майні та усунення перешкод у користуванні цим майном задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ½ частини житлового будинку з надвірними будівлями та ½ частини присадибної земельної ділянки площею 0,2471 га, які знаходяться на АДРЕСА_1, та зобов*язати ОСОБА_2 не чинити позивачу перешкод у користуванні цим майном.

Стягнути з ОСОБА_2 15 (п*ятнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення, що пов”язані з розглядом справи, перерахувавши їх Державному бюджету м. Рівного, ЄДРПОУ 22586331, Банк одержувача ГУДКУ у Рівненській області, МФО 833017, р/р № 31219259700002, код платежу 22050000, призначення платежу - ІТЗ для Апеляційного суду Рівненської області.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 361,89 (триста шістдесят одну) грн. понесених судових витрат у справі.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: