Постанова № 35591774, 26.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2013 року Справа № 914/2204/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Овечкіна В.Е. - головуючого, Чернова Є.В. Цвігун В.Л.за участю представників: Тов "ТехАвто-Плюс" ПуАТ АКБ "Львів" розглянувши касаційну скаргу Демідонт Б.О., Настіч Б.Л. Кравчук Р.С. Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2013у справі№ 914/2204/13 господарського суду Львівської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс"до треті особи Публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" Колективне підприємство "Ясень" Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В.провизнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору застави, застосування реституціїВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Львівської області від 29.07.2013р. (суддя Коссак С.М.) в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" відмовлено повністю за безпідставністю.

Суд дійшов висновку про відсутність визначених ч. 5 ст. 203 ЦК України підстав для визнання недійсним договору, оскільки позивач не довів в чому полягає не настання правових наслідків за договором, не доведено, що він не мав наміру створити правовий наслідок за цим договором, не доведено, що майно - лінія по виробництву паливних гранул - не може бути предметом застави;враховуючи, що підстав для визнання договору недійсним немає, суд також відмовив у вимогах про застосування реституції.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 р. (судді: Краєвська М.В., Галушко Н.А., Орищин Г.В.) рішення суду Львівської області від 29.07.2013р. скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" про визнання недійсним договору від 27.12.2011р. №1997 про внесення змін та доповнень до договору застави від 19.12.2011р. № 1927 та прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано договір від 27.12.2011р. за реєстровим №1997 про внесення змін та доповнень до договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. 19.12.2011 року за реєстровим №1927 недійсним.

В решті рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2013р. залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення вимог позову в частині визнання недійсним договору від 27.12.2011р. №1997 про внесення змін та доповнень до договору застави від 19.12.2011р. № 1927, виходячи з тих обставин, що позивач не оплатив в повному обсязі обладнання, яке було предметом договору застави, тому не був його власником, що є підставою визнати оспорюваний договір застави недійсним.

Публічне акціонерне товариство Акціонерно-комерційний банк "Львів" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, справу передати на новий розгляд апеляційному господарському суду, оскільки ним допущені порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Скаржник доводить, що судом апеляційної інстанції не наведено правового обґрунтування і тих доведених фактичних обставини, з огляду на які судом не взято до уваги доводи скарги щодо відсутності та недоведеності порушення або оспорювання прав чи охоронюваних законом інтересів Позивача, що свідчить про порушення норм процесуального права, а саме ст. ст. 4-2, 4-7, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України; висновки суду апеляційної інстанції , що позивач не був власником предмету застави за цим договором, оскільки не відбулося повної оплати його вартості не можуть бути підставою для задоволення вимог позову, оскільки згідно роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду, наведених у п.2.2. Постанови №11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним; судом не застосовані до спірних правовідносин ч. 2 ст.576 Цивільного кодексу України та ч. З ст. 4 Закону України «Про заставу», не враховано, що станом на день укладення оспорюваного договору застави позивач правомірно володів і користувався предметом застави, а наявні правовстановлюючі документи підтверджують те, що предмет застави стане власністю Позивача після повної його оплати.

Представник публічного акціонерного товариства Акціонерно-комерційний банк "Львів" в судовому засіданні вимоги скарги підтримав, просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, оскільки вважає, що рішення господарського суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Представники позивача в судовому засіданні проти доводів скарги заперечили, вважають постанову апеляційного господарського суду законною та просять залишити її без зміни.

Вищий господарський суд України вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи касаційної скарги, заслухавши учасників судового процесу, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" було укладено кредитний договір №92.

19 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" (далі - заставодержатель та відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" (далі - заставодавець та позивач у справі) було укладено договір застави, який було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. за реєстровим №1927.

Відповідно до п.1.1. цього договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя, що випливають з умов кредитного договору №92 від 19.12.2011 року, відповідно до якого заставодержатель надав заставодавцю кредит у сумі 1 000 000,00грн. (один мільйон гривень 00 коп.), який заставодавець зобов'язується повернути в строк до 18.12.2014 року зі сплатою 21% річних.

Пунктом 1.2. договору застави передбачено, що заставодавець з метою забезпечення виконання зобов'язань перед заставодержателем передає в заставу належне йому на праві власності майно, а саме: комплект обладнання по виробництву пелет в кількості 1 шт. балансовою вартістю станом на 07.12.2011 року 714 131,67грн.

27 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тех-Авто Плюс" було укладено договір про внесення змін та доповнень до договору застави від 19 грудня 2011 року за реєстровим №1927.

Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шапіро І.В. за реєстровим №1997.

Зазначеним договором сторонами було доповнено п.1.2. договору застави від 19 грудня 2011 року №1927 новим предметом застави, а саме - лінією по виробництву паливних гранул в кількості 1 шт. балансовою вартістю станом на 22.12.2011 року 1 358 333,33грн..

Позивач (Товариство з обмеженою відповідальністю "ТехАвто - Плюс") даним позовом доводить, що договір від 27.12.2011р. №1997 про внесення змін та доповнень до договору застави від 19.12.2011р. підлягає визнанню недійсним у зв'язку з тим, що на момент укладення цього договору він не був власником предмета застави.

29 липня 2013 року позивач змінив предмет позову, якою просив, окрім первісно заявленої вимоги, застосувати реституцію, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. договору застави, укладеного між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс"19 грудня 2011 року №1927.

Місцевий господарський суд визнав безпідставність та необґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" та відмовив у їх задоволенні.

Суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення господарського суду першої інстанції про відмову в позові слід залишити в силі з таких підстав.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно частини третьої цієї ж статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України змістправочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини другої цієї ж статті особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Відповідно до частини третьої цієї ж статті волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини п'ятої цієї ж статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Нормою ст. 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Аналогічне положення викладено і в ч.3 ст.11 Закону України "Про заставу", відповідно до якої заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Разом з тим, відповідно до ст. 4 даного Закону предметом застави можуть бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення; предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 10 листопада 2011 року між Колективним підприємством "Ясень" (продавець за договором та третя особа-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто - Плюс" (покупець за договором та позивач у справі) було укладено договір купівлі-продажу обладнання - лінії по виробництву паливних гранул №10/11/2011.

Також встановлено з копій банківських виписок від 21.12.2011 року та від 28.12.2011 року, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" оплатило Колективному підприємству "Ясень" частину вартості обладнання в розмірі 1 000 000, 00 грн..

Інша частина вартості обладнання в розмірі 630 000,00грн. Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" оплачена не була, що підтверджується, зокрема, листом Колективного підприємства "Ясень" від 21.02.2013р. та наданими на виконання вимог ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 10.09.2013р. письмовими поясненнями третьої особи-1.

Відповідно до п.4.2. договору купівлі - продажу право власності на обладнання переходить до покупця з моменту повної оплати та приймання товару і оформлення документів, зазначених у п.3.3., 3.7. цього договору.

Вищий господарський суд України приймає до уваги, що апеляційним господарським судом не враховано, що згідно ст. 32 ГПК України належними слід визнавати докази, які містять відомості про факти, що входять до предмету доказування у справі та інші факти, які мають значення для вирішення спору. Дослідження кола питань, які пов'язані з оплатою за товар суперечить ст. 34 ГПК України, оскільки обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач отримав обладнання, прийняв його без зауважень та сторони підписали акт здачі-приймання товару відповідно до умов п. 3.7 договору.

Сам Позивач, не повністю оплативши придбаний товар, був обізнаний про ці обставини, однак при внесенні змін до договору застави шляхом укладення оспорюваного договору про ці обставини банк не повідомив, тобто діяв недобросовісно всупереч вимог ст. 3 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач не заперечує свого права та законного інтересу з набуття у власність обладнання, будь-яких обставин, які свідчать про заперечення цього права чи про шахрайство, яке могло бути вчинено представниками позивачем не доводиться та судом не встановлено, зазначений договір купівлі-продажу обладнання від 10 листопада 2011 року між Колективним підприємством "Ясень" (продавець за договором та третя особа-1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто - Плюс" (покупець за договором та позивач у справі) недійсним не визнавався, дії нотаріуса щодо посвідчення договору не спростовані.

Касаційна інстанція констатує, що договір купівлі-продажу не є правочином щодо яких правові наслідки пов'язуються із настанням певної обставини, що передбачено ст. 212 ЦК України, під відкладальною умовою не укладався.

Таким чином, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що підстав для визнання недійсним договору про внесення змін та доповнень до договору застави від 19 грудня 2011 року за реєстровим №1927 не має, натомість доведення позивачем порушення свого права та законного інтересу цим договором суперечить загальним засадам цивільних правовідносин, зокрема, щодо справедливості і добросовісності поведінки їх учасників (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України).

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, реституція - це відновлення стану майна, який існував на момент вчинення дії, що завдала шкоди, тобто це повернення або відновлення матеріальних цінностей в натурі; поновлення порушених майнових прав, приведення їх до стану, що існував на момент вчинення дії, якою заподіяно шкоди, тобто повернення або відновлення матеріальних цінностей у натурі - тих же самих, або подібних, або речей такої самої вартості. Даний інститут передбачений, зокрема ст. 216 Цивільного кодексу України застосовується у цивільному праві щодо правових наслідків недійсності правочинів.

Виходячи з аналізу ст. 216 Цивільного кодексу України та п.2.13. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена з вимогою про визнання договору недійсним. Така вимога є похідною від основної - визнання договору недійсним.

Проте, вимога позивача про застосування реституції, якою визнати недійсним пункт 1.2.2. договору застави, укладеного між Публічним акціонерним товариством Акціонерно-комерційний банк "Львів" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс" 19 грудня 2011 року №1927, не може вважатися реституцією в розумінні ст.216 Цивільного кодексу України, виключає можливість її застосування, оскільки має на меті не повернення майна, а визнання недійсним пункту договору, і носить немайновий характер.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, прийняв законне рішення, тому таке рішення підлягає залишенню без зміни.

Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.2013 у справі № 914/2204/13 господарського суду Львівської області скасувати.

Рішення господарського суду Львівської області від 29.07.2013 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору в тому числі за перегляд судових рішень в касаційному порядку віднести на Товариство з обмеженою відповідальністю "ТехАвто-Плюс". Господарському суду Львівської області видати наказ.

Головуючий, суддя В. Овечкін

судді Є. Чернов

В. Цвігун