Постанова № 35591696, 27.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2013 року Справа № 901/1627/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Остапенка М.І.суддів Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. (доповідач)з участю представників: позивача: відповідача: не з'явився не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Моноліт"на рішення та постановугосподарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2013 рокуу справі№ 901/1627/13за позовомпідприємства "Статус"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Моноліт"про стягнення 17 124,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2013 р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з відповідача 17 124, 12 грн. заборгованості, яка складається із 16 581,72 грн. основного боргу та 542, 40 грн. - 3 % річних.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.07.2013 р. (суддя - Шевчук Н.Г.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.09.2013 р. (головуючий - Черткова І.В., судді - Балюкова К.Г., Голик В.С.), позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 16 581, 72 грн. основного боргу, 51,79 грн. 3 % річних та судові витрати.

В іншій частині позову відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на неповноту встановлення обставин справи при вирішенні спору і порушення норм матеріального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення і провадження у справі припинити.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Частина 1 ст. 207 ЦК України встановлює, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено господарськими судами, позивач поставив відповідачу товар - котельне обладнання - модуль нагріву AF-105HE (105 KW) у кількості 3 штуки та модуль регулювальника опалювання ARD-80 у кількості 1 штука на загальну суму 166 581,72 грн. за видатковою накладною № PH-0000006 від 23.08.2011 р.

Наявні у матеріалах справи копії виписок із банківського рахунку відповідача свідчать про те, що він оплатив поставлений йому товар частково на суму 150 000,00 грн.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

25.03.2013 р. підприємство "Статус" звернулось до товариства з обмеженою відповідальністю "Група компанії "Моноліт" з листом - вимогою, яким повідомило відповідача про наявність у останнього заборгованості за видатковою накладною № PH-0000006 від 23.08.2011 р у сумі 16 581,72 грн., який відповідач отримав 25.03.2013 р., що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с. 23).

30.03.2012 р. позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 30/03, в якому просив сплатити заборгованість у сумі 16 581,72 грн., який отримано відповідачем 02.04.2012 р. (а.с. 22).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, відповідач свої грошові зобов'язання належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виник основний борг у розмірі 16 581, 72 грн., то суди попередніх інстанцій правомірно стягнули з відповідача 16 581,72 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене та здійснивши перерахунок, господарські суди прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача. 3 % річних у розмірі 51, 79 грн. за спірний період.

Разом з тим, оскільки даний спір не є тотожним спору у справі № 5002-27/3377-2012 в якій ухвалою від 13.12.2012 р. було прийнято відмову підприємства "Статут" від позовної заяви і провадження припинено, то висновок судів про відсутність підстав для припинення провадження у даній справі є законним та обґрунтованим.

Отже, посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги матеріалами справи не підтверджуються, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог ст. 33 ГПК України.

Відтак, підстав для скасування постановлених у справі судових рішень і припинення провадження у справі не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Група компаній "Моноліт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 липня 2013 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 вересня 2013 року у справі за № 901/1627/13 - без змін.

Головуючий, суддя М. Остапенко Суддя П. Гончарук Суддя Л. Стратієнко