Ухвала суду № 35587451, 16.07.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2013 р. справа № 2а-7042/11

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Нагорної Л.М. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Антіпової В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Олександрійської міської ради

на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 травня 2012 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Олександрійської міської ради про скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом в якому просив скасувати рішення Олександрійської міської ради № 329 від 30. 08. 2011 р. «Про затвердження Порядку організації та проведення в м. Олександрія недержавних масових громадських заходів політичного, культурно - просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру», посилаючись на невідповідність вказаного рішення Конституції України, зокрема статті 39.

Постановою Кіровоградського Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 травня 2012 року позов було задоволено частково. Скасувано п. 2 рішення Олександрійської міської ради № 329 від 30. 08. 2011 р. «Про затвердження Порядку організації та проведення в м. Олександрія недержавних масових громадських заходів політичного, культурно - просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру», та п. п. 2, 5, 6, 7, 7. 1, 7. 2, 7. 3, 7. 5, 9. 10, 11 Додатку до рішення Олександрійської міської ради № 329 від 30. 08. 2011 р. «Про затвердження Порядку організації та проведення в м. Олександрія недержавних масових громадських заходів політичного, культурно - просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру»

Не погодившись з прийнятим рішенням, Олександрійська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову суду та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. Вказує, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки оскаржене рішення було прийнято в межах повноважень ради та на виконання своїх повноважень.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином, а тому відповідно до ст. 41 КАС України фіксування судового засідання не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 30 вересня 2011 року Олександрійська міська рада прийняла рішення №329 «Про затвердження Порядку організації та проведення в м. Олександрія недержавних масових громадських заходів політичного, культурно - просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру». Вказаним рішенням було обмежно проведення недержавних масових громадських заходів політичного, релігійного, культурно - просвітницького, спортивного, видовищного та іншого характеру біля будівлі Олександрійської міської ради на Європейській площі. Крім того було встановлено 10-денний строк повідомлення виконавчого комітету Олександрійської міськради щодо проведення недержавних масових заходів.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того що оскарженим рішенням обмежується конституційне право позивача на мирні зібрання.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правомірними з наступних підстав.

Частиною другою статті 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що здійснення прав на свободу зібрань та об'єднання не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.

Право громадян України на мирні зібрання гарантується Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст. 39 Конституції України вони мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.

Частиною другою цієї статті встановлено, що обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Конституційний Суд України в своєму Рішенні № 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року (справа щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання) роз'яснив, що «право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в статті 39 Конституції України, є їх невідчужуваним і непорушним правом, гарантованим Основним Законом України. Це право є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо».

Виходячи з положень п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються права і свободи людини й громадянина та гарантії цих прав і свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 19 квітня 2001 року №4-рп/2001 визнав, що лише суд відповідно до закону може встановлювати обмеження щодо реалізації права громадян на проведення масових зібрань.

Крім того, Конституційний Суд України у вищеназваному рішенні дійшов висновку, що визначення строків завчасного сповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з урахуванням особливостей мирних зібрань, їх форм, масовості, місця і час проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що питання організації і проведення мирних заходів регулюються Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року № 9306 «Про порядок організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР», який згідно з пунктом 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є чинним у частині, що не суперечить Конституції України.

Однак, зазначений вище Указ суперечить Конституції України, оскільки передбачає дозвільний характер проведення мирних зібрань і взагалі стосується про їх проведення у неіснуючій державі «СРСР», регламентуючи відносини громадян СРСР з виконавчими комітетами рад народних депутатів, розглядаючи проведення зібрань крізь питання відповідності чи невідповідності «Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік» - неіснуючих конституцій неіснуючих суб'єктів.

Згідно з частинами другою та третьою статті 8 Основного Закону Конституція України має найвищу юридичну силу, норми Конституції України є нормами прямої дії. Тобто, вони застосовуються безпосередньо та незалежно від того чи прийнято на їх розвиток відповідні закони або інші нормативно правові акти.

Право громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, закріплене в ст. 39 Конституції України, є однією з конституційних гарантій права громадянина на свободу свого світогляду і віросповідання, думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, на використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб на свій вибір, права на вільний розвиток своєї особистості тощо. При здійсненні цих прав і свобод не повинно бути посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. За Конституцією України (ч. 1 ст. 68) кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На основі конституційних положень ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно із ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, спортивних, видовищних та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку віднесено до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Отже, реалізація органами місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення проведення, зокрема, мирних заходів - зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій - має здійснюватися виключно у межах повноважень, на підставі і у спосіб, визначений законом.

Оскільки порядок здійснення права на свободу мітингів, демонстрацій і мирних зборів та порядок і підстави обмеження цього права законами України не врегульовано, у виконкому не було передбачених ст.39 Конституції України та ст. 11 Конвенції підстав для встановленні обмеження місць проведення масових заходів, строків щодо повідомлення про проведення таких заходів і відповідно підстав для втручання в права громадян, які гарантовано Конституцією України та міжнародними нормативними актами.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 22, 39 Конституції України обмеження прав і свобод людини є нічим іншим як звуження змісту та обсягу прав і свобод, головним елементом яких є можливість особи діяти певним чином або утримуватися від певних дій задля задоволення певних потреб та інтересів, застосовуючи з цією метою певні форми і засоби діяльності.

З огляду на наведене звуження змісту прав і свобод, зокрема шляхом зменшення часу чи місця реалізації гарантованих прав у розумінні ст.22 Конституції України, є обмеженням прав і свобод, гарантованих Конституцією України.

Наведені позивачем в апеляційній скарзі доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які привели до неправильного вирішення спору по суті не знайшли свого підтвердження, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Олександрійської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 травня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: Л.М. Нагорна

Суддя: С.В. Сафронова