Рішення № 35556896, 20.11.2013, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/2551/13-ц Провадження № 22-ц/773/1525/13 Головуючий у 1 інстанції: Івасюта Л.В. Категорія: 53 Доповідач: Бовчалюк З. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів Матвійчук Л.В., Здрилюк О.І.,

при секретарі Александровій С.І.

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Бондарука В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» (далі ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району») про поновлення на роботі та вчинення певних дій за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду від 10 вересня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

В лютому 2013 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Державної установи «Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» про поновлення на роботі та зобов'язання вчинити певні дії, покликаючись на те, що з 01.08.2002 року працювала на посаді лаборанта в Луцькій райсанепідемстанції, а після народження дитини з 05.09.2012 року і по даний час вона знаходиться у декретній відпустці.

В кінці грудня 2012 року їй стало відомо про ліквідацію ДЗ «Санітарно-епідеміологічної станції м. Луцька та Луцького району» та повідомлено, що згідно з наказом №53/0с від 12.12.2012р. звільнено за п.1ст.40 КЗпП України. Зазначає, що у прийнятті на посаду лаборанта в державну установу «Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» їй було відмовлено.

Вважає своє звільнення незаконним, у зв'язку з недотриманням роботодавцем положень ст. 184 КЗпП України. Крім того, зазначає, що фактично на підприємстві мала місце реорганізація, а не ліквідація юридичної особи, а новостворена Державна установа «Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» є правонаступником усіх прав та обов'язків ДЗ «Санітарно-епідеміологічної станції м. Луцька та Луцького району».

Посилаючись на вищенаведене, позивач просила поновити її на посаді лаборанта ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району», зобов'язати ДЗ «Санітарна-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» працевлаштувати до правонаступника в Державну установу «Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на посаду лаборанта, продовжити з нею трудовий договір.

21 березня 2013 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог в якій вона просила визнати незаконним наказ № 53/ос від 12.12.2012 року про звільнення її з посади лаборанта ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» та зобов'язати правонаступника відновити незаконно розірваний з нею трудовий договір.

Ухвалою суду від 25 червня 2013 року замінено відповідачів у справі Державну установу "Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України", головне управління Держсанепідемслужби у Волинській області, на Державний заклад «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» .

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10 вересня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин , що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що звільнення позивача ОСОБА_1 відбулося з дотриманням вимог чинного законодавства.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до даних, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 з 24.05.2007 року переведено на посаду лаборанта відділення гігієни харчування ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» відповідно до наказу № 3/ос від 24.05.2007 року (а. с. 10-11).

Наказом ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» № 1/ВП від 10.12.2012 року ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку з 20 грудня 2012 року по 05 вересня 2015 року (а. с. 75).

Пунктом 2 Постанови КМ України № 1050 від 14 листопада 2012 року «Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» Міністерству охорони здоров'я разом з Державною санітарно-епідеміологічною службою вирішити питання щодо утворення в установленому порядку державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби для проведення лабораторних випробувань та інструментальних досліджень із загальною чисельністю працівників не більш як 22298 осіб.

Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 від 21 вересня 2012 року «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України» (а. с. 24) Державний заклад «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» ліквідований.

Згідно з статутом Державної установи "Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України" (а. с. 30-40) державна реєстрація юридичної особи проведена 03.12.2012 року. В тексті статуту відсутні дані щодо правонаступництва даної юридичної особи щодо інших юридичних осіб.

Таким чином слід дійти висновку, що фактично мала місце повна ліквідація ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» без будь-якого правонаступництва та створення нової юридичної особи Державної установи "Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України". Дані обставини позивачем не спростовані.

Розпискою від 15 жовтня 2012 року ОСОБА_1 було повідомлено про ліквідацію ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району» та про наступне вивільнення з займаної посади після 16.12.2012 року відповідно до п. 1 ст. 40 та ст. 49-2 КЗпП України (а. с.76)

Відповідно до наказу ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція міста Луцька та Луцького району № 54/ос від 20.12.2012 року ОСОБА_1 лаборанта відділення гігієни харчування санітарно-гігієнічної лабораторії звільнено з займаної посади у зв'язку з ліквідацією державного закладу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 77).

Чинним законодавством (частина третя ст. 184 КЗпП) встановлено, що з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років або до шести років у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду (частина шоста ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда. Ця заборона має лише один виняток - звільнення можливе у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, але за умови обов'язкового працевлаштування.

При цьому слід зауважити, що згадана норма вважається дотриманою, якщо жінку працевлаштовано в перший день після звільнення, тобто немає перерви між днем звільнення і днем, коли жінка може вийти на роботу на інше підприємство.

Як вбачається з матеріалів справи на день звільнення, тобто станом на 20 грудня 2012 року ОСОБА_1, мала на утриманні дитину - сина ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 14) та перебувала у відпустці по догляду до досягнення ним трьохрічного віку, а відтак зобов'язана була бути працевлаштованою чого зроблено не було.

Не визнаючи позовних вимог, позивач вказував, що ними було дотримано вимоги закону щодо звільнення ОСОБА_1, оскільки було направлено в центр зайнятості дані про вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією підприємства до числа яких увійшла позивач. Стверджував, що ОСОБА_1 до центру зайнятості не зверталась, а тому і не була працевлаштована. Не заперечував, що будь-яка робота ними ОСОБА_1 не була запропонована, а також не було з'ясовано чи така пропонувалась ОСОБА_1 центром зайнятості.

Доводи відповідача та висновки суду першої інстанції щодо дотримання вимог Закону при звільненні ОСОБА_1 з роботи спростовуються сукупним аналізом норм Кодексу законів про працю та прийнятих згідно з ним інших законодавчих актів України.

Зокрема, варто зазначити, що відповідно до статті 40 КЗпП звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в разі ліквідації підприємства передбачає розірвання трудового договору. За статтею 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Укладення трудового договору оформлюється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (ст. 24 КЗпП).

Відповідно до статті 47 КЗпП власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

Таким чином, працівник реалізує своє право на працю шляхом встановлення і припинення трудових відносин з власником або уповноваженим ним органом.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП власник або уповноважений ним орган повідомляє державну службу зайнятості про вивільнення працівника.

Крім того, частина третя статті 184 КЗпП передбачає, що власник або уповноважений ним орган не може звільнити зазначених у ній жінок, допоки вони не будуть працевлаштовані. Тобто власник або уповноважений ним орган у першу чергу зацікавлені в їх працевлаштуванні.

З огляду на вищесказане слід вважати, що працевлаштування зазначених частиною третьою статті 184 КЗпП жінок є обов'язком власника або уповноваженого ним органу. Це підтверджується і пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Крім того, статтею 141 КЗпП встановлено, що обов'язок неухильного додержання законодавства про працю лежить на власнику або уповноваженому ним органі.

Таким чином звільнення зазначених у частині третій статті 184 КЗпП жінок без працевлаштування є порушенням встановленого порядку звільнення, що спричиняє відповідальність винної особи згідно з чинним законодавством про працю (ст. 265 КЗпП).

За таких обставин слід дійти висновку, що при звільненні ОСОБА_1 не були дотримані вищенаведені норми закону, оскільки ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» самоусунувся від працевлаштування позивача, скерувавши лише до центру зайнятості списки про вивільнення працівників, будь-яка робота, яка б відповідала фаховому рівню та кваліфікації ОСОБА_1 не пропонувалась.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ст. 232 КЗпП України).

Як вбачається з матеріалів справи на час звільнення позивача з роботи на її утриманні перебувала малолітня дитина, яка за станом здоров'я потребувала постійного догляду зі сторони матері ОСОБА_1, що стверджується довідкою комунального закладу «Луцька міська дитяча поліклініка» та медичною документацією (а. с. 6-9,103), що унеможливило позивача вчасно звернутися до суду з даним позовом.

Таким чином з врахуванням п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» слід визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строків звернення до суду та їх поновити.

З врахуванням вищевикладеного, вимоги ОСОБА_1 про визнання наказу про її звільнення незаконним та поновлення на роботі є підставними та підлягають до задоволення.

Разом з тим, як вбачається з заяви про уточнення позовних вимог, позивач просила визнати незаконним наказ № 53/ос від 12.12.2012 року про її звільнення, в копії трудової книжки, яка в судовому засіданні звірена з оригіналом, також під № 3 (а. с. 10-11) міститься запис про звільнення ОСОБА_1 з 17.12. 2012 року на підставі наказу № 53/ос від 12.12.2012 року. Однак, як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 була звільнена з 20 грудня 2012 року на підставі наказу № 54/ос від 20 грудня 2012 року, а в трудовій книжці запис про дату звільнення та номер та дату наказу були зроблені помилково. Дані обставини підтверджуються поясненнями представника відповідача та дослідженими колегією суддів наказами № 53/ос від 12.12.2012 року та № 54/ос від 20 грудня 2012 року, листком непрацездатності ОСОБА_1, книгою обліку трудових книжок.

Таким чином, слід визнати незаконним наказ ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» саме №54/ос від 20 грудня 2012 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією державного закладу»

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 33 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а. с. 88, 89) ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» з 03.10.2012 року перебуває в стадії припинення.

Таким чином, в розумінні ст. 33 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» не є таким, що припинився, оскільки не внесені відповідні дані до державного реєстру.

За таких обставин слід поновити ОСОБА_1 на посаді лаборанта відділення гігієни харчування санітарно-гігієнічної лабораторії саме в ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» з моменту її незаконного звільнення, а саме з 20 грудня 2012 року.

Вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання ДЗ «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» працевлаштувати до правонаступника в Державну установу «Волинський обласний лабораторний центр Держсанепідемслужби України» на посаду лаборанта, продовжити з нею трудовий договір не ґрунтуються на вимогах закону та не є способом захисту порушеного права , а відтак не підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст.367 ЦПК України рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Згідно з ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Враховуючи, що задоволено вимогу позивача немайнового характеру - поновлення на роботі, за подання апеляційної скарги відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» ОСОБА_1 була звільнена від сплати судового збору, то з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 114 грн. 70 коп. за розгляд справи Апеляційним судом Волинської області.

У зв'язку з наведеними порушеннями норм матеріального права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, оскаржуване рішення слід скасувати і ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 10 вересня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» № 54/ос від 20 грудня 2012 року «Про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією державного закладу».

Поновити ОСОБА_1 на посаді лаборанта відділення гігієни харчування санітарно-гігієнічної лабораторії Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» з 20 грудня 2012 року.

В решті позову відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державного закладу «Санітарно-епідеміологічна станція м. Луцька та Луцького району» 114 гривень 70 копійок судового збору за розгляд справи Апеляційним судом Волинської області за наступними реквізитами: одержувач коштів УДКСУ у м. Луцьку, 22030001, код одержувача: 38009628, банк одержувача: ГУДКСУ у Волинській області, код банку (МФО): 803014, рахунок одержувача 31212206780002, призначення платежу: судовий збір.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: