Постанова № 35550445, 25.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

dth=52>

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВАNT>

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

25 листопада 2013 рокуfs125"> 09:45 №826/14758/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Падюкової Ю.В., за участю представника позивача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс»

до

державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 17.05.2013 №0004912280 та від 17.05.2013 №0004922280

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 25 листопада 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз’яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень від 17.05.2013 №0004912280 та від 17.05.2013 №0004922280.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС на підставі хибних висновків акту перевірки від 26.04.2013 №274/1-22-80-33646294 щодо нікчемності правочинів, укладених позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011, прийнято податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 №0004912280 та від 17.05.2013 №0004922280, якими позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток підприємств та з податку на додану вартість.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 26.04.2013 №274/1-22-80-33646294 та, відповідно, податкових повідомлень-рішень від 17.05.2013 №0004912280 та від 17.05.2013 №0004922280. Так, відповідачем вказано на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО».

Відповідач в судове засідання 25.11.2013 повторно не з’явився, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, докази чого містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС проведено позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» за період з 01.03.2011 по 31.03.2011.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 41 133,33 грн.

Крім того, перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на суму 47 303,33 грн.

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС складено акт від 26.04.2013 №274/1-22-80-33646294 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 17.05.2013 №0004912280, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 47 304,00 грн., у тому числі: 47 303,00 грн. – основний платіж, 1,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 17.05.2013 №0004922280, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 41 134,00 грн., у тому числі: 41 133,00 грн. – основний платіж, 1,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Приписами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.P>

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС від 26.04.2013 №274/1-22-80-33646294, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» за договором від 28.03.2011 №08/11-04.

Так, між товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» (продавець) було укладено договір від 28.03.2011 №08/11-04, відповідно до якого продавець продає, а покупець купляє товар, зазначений в специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до договору.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії укладеного договору від 28.03.2011 №08/11-04; протоколів узгодження ціни від 28.03.2011 (додатків до договору); актів приймання-передачі товару від 29.03.2011 та від 19.04.2011; платіжних доручень від 01.04.2011 №285, від 30.03.2011 №263; податкових накладних від 29.03.2011 №53 та від 30.03.2011 №57; видаткових накладних від 19.04.2011 №190401 та від 29.03.2011 №290304; рахунку-фактури від 29.03.2011 №35; актів огляду та встановлення колісних пар та комплектуючих частин візків на вагон-цистерну від 22.04.2011 №51241560, від 09.06.2011 №50304013, від 05.05.2011 №51243137, від 22.04.2011 №50303957, від 31.03.2011 №50303858; виписки із форми ВУ-53.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва ДПС на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО», вказано на акт Яготинської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області від 08.12.2011 №1318/2300/37135774 щодо проведення документальної невиїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» з питань дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за період грудень 2010 - серпень 2011 року.

Висновки органу державної податкової служби зроблено із посиланням на висновки спеціаліста науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при ГУМУС України в Київській області щодо підпису директора товариства з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» на договорі від 09.11.2010 №9, висновків досудового слідства щодо ознак фіктивності товариства з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО».

Проте вироку суду щодо фіктивного підприємництва зазначеного товариства органом державної податкової служби суду не надано.

Суд звертає увагу, що під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО».

Щодо доводів відповідача в розбіжностях сум задекларованих податкових зобов’язань та податкового кредиту, суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 18.09.2013 №К/9991/76242/12, від 08.10.2013 №К/9991/6432/11, від 09.10.2013 №К/800/7079/13, від 10.10.2013 № К/800/29238/13, від 10.10.2013 №К/9991/62045/11.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Відповідачем не надано суду доказів, що позивач знав про зловживання зі сплати податку на додану вартість, вчинені його постачальником. Не надано відповідачем і доказів щодо спростування доводів позивача про реальність поставки товару і використання його у власній господарський діяльності позивача.

А тому висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені без врахування всіх обставин справи і не можуть бути обґрунтовані лише актом перевірки контрагента позивача.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Маркон груп КО» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 17.05.2013 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Каміа плюс», підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва ДПС від 17.05.2013 №0004912280 та від 17.05.2013 №0004922280.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.