Постанова № 35548594, 19.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 5017/3757/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Малетича М.М.,

суддів: Круглікової К.С.,

Мамонтової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 року та рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2013 року у справі №5017/3757/2012 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інфокс" до Одеської міської ради про стягнення 337929205,08 грн.,

за участю представників:

Прокуратури: Сіромашенко Р.Л., посв. № 020951,

Позивача: не з'явився,

Відповідача: Пекузо В.В., дов. № 371 исх-гс від 24.01.2013 року.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інфокс" (далі - ТОВ "Інфокс", Позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада, Відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про стягнення грошових коштів в сумі 337929205,08 грн., з яких: 258648837 грн. - сума на відшкодування різниці між встановленими тарифами за послуги з водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво таких послуг у м. Одеса за період з 2008 року по 1 півріччя 2010 року, 23336204,22 грн. - три відсотки річних за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання і 40229768,22 грн. - втрати від інфляції. Решта грошової суми, заявленої в позові - витрати на відновлення та утримання орендованого Позивачем майна - цілісного майнового комплексу, у тому числі - бюветів, фонтанів, житлових будинків, а також витрати на періодичне перекачування води із Хаджибейського лиману до Чорного моря та погашення боргів 57 комунальних підприємств, щодо яких Відповідачем було прийнято рішення про їх ліквідацію.

Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2013 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 року, позов ТОВ "Інфокс" задоволено частково, а саме: стягнуто з Одеської міськради 321561518,81 грн., з яких: 80432100,00 грн. - сума на відшкодування різниці за 2008 рік між встановленими тарифами на водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг, 9651852,00 грн. - розмір трьох відсотків річних і 22440555,90 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання по відшкодуванню вказаної різниці, 99711600,00 грн. - сума на відшкодування різниці за 2009 рік між встановленими тарифами на водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг, 8974044,00 грн. - розмір трьох відсотків річних і 13760200,80 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання по відшкодуванню вказаної різниці, і 78505137,00 грн. - сума на відшкодування різниці за 2010 рік між встановленими тарифами на водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг, а також 4710308,22 грн. - розмір трьох відсотків річних і 3375720,89 грн. інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання по відшкодуванню вказаної різниці. В частині стягнення з Відповідача 35191,00 грн. заборгованості адресної муніципальної допомоги по сплаті житлово-комунальних послуг, провадження у справі припинено. В іншій частині позову відмовлено та стягнуто з Відповідача на користь Позивача 61310,35 грн. судового збору.

У поданій касаційній скарзі, Заступник прокурора Одеської області (далі - Прокурор), посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 625, 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.ст. 37, 54 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік", ст.ст. 34, 53 Закону України "Про Державний бюджет на 2009 рік", ст. 33 Закону України "Про Державний бюджет на 2010 рік", ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині задоволення позову ТОВ "Інфокс" та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Одеської міськради № 2038-XXIV від 17.12.2003 року було затверджено проект договору оренди цілісного майнового комплексу комунального підприємства "Одесводоканал" (далі - КП "Одесводоканал") в цілому (додаток № 1) та доручено Одеському міському голові укласти договір оренди цього цілісного майнового комплексу.

На виконання вказаного рішення Одеської міськради № 2038-XXIV, 17.12.2003 року між Одеською міськрадою в особі міського голови (Орендодавець) і ТОВ "Інфокс" (Орендар) було укладено договір оренди цілісного майнового комплексу КП "Одесводоканал" (далі - Договір оренди), згідно пунктів 1.1., 1.4., 1.5. якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс КП "Одесводоканал", склад і вартість якого визначено відповідно до наведених акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та передавального балансу цілісного майнового комплексу КП "Одесводоканал", складеного станом на 30.09.2003 року, вартість якого становить 285566200 грн. Після укладення цього договору КП "Одесводоканал" реорганізовується шляхом приєднання до Орендаря в установленому законодавством порядку. Орендар виступає правонаступником усіх прав та обов'язків реорганізованого КП "Одесводоканал".

При цьому, пунктом 8.5. Договору оренди передбачався обов'язок Орендодавця по затвердженню тарифів на послуги водопостачання та водовідведення для всіх груп водокористувачів згідно з порядком формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 139 від 27.06.2001 року.

Проте, в наступному, наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 45 від 24.06.2011 року, було визнано таким, що втратив чинність наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 139 від 27.06.2001 року, у зв'язку з набранням чинності Постанови Кабінету Міністрів України № 959 від 12.07.2006 року "Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення" та з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства у відповідність до вимог чинного законодавства України.

Також, 12.08.2009 року, 28.09.2009 року і 12.11.2009 року, між Одеською міськрадою і ТОВ "Інфокс" були укладені, відповідно, додаткові угоди №№ 164-д, 165-д, 176-д і 220-д до Договору оренди, згідно умов яких сторони домовились про включення до складу орендованого майна цілісного майнового комплексу КП "Одесводоканал" інженерних водопровідних, каналізаційних мереж та водопровідної насосної станції з насосними агрегатами та обладнанням, розташованих за адресою: м.Одеса, вул. Палубна, 9, вул. Леваневського, 9, та вул. Бугаївська, 46-а, водопровідної насосної станції, розташованої за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 126, мережі водопроводу до житлового будинку, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 100-а, та каналізаційного колектора по вул. Глінки у м. Одеса, які потребували незапланованих капіталовкладень. Витрачені ТОВ "Інфокс" кошти на доведення до відповідного технічного стану інженерних водопровідних, каналізаційних мереж та водопровідної насосної станції щомісячно оформлюються актом виконаних робіт, рахунком та податковою накладною, які підписуються Представництвом з управління комунальною власністю.

Крім того, 17.12.2003 року між Одеською міською радою в особі міського голови (Орендодавець) і ТОВ "Інфокс" (Орендар) було укладено договір про співпрацю (далі - Договір про співпрацю), предметом якого є досягнення загальної мети сторонами по якісному наданню послуг водопостачання та водовідведення в м. Одесі відповідно до чинного законодавства, пунктами 7.2. і 7.3. якого встановлювалось, що у випадках зміни ставок платежів, податків, мінімального рівня заробітної плати, ставок орендної плати, інших обов'язкових платежів і зборів, змін тарифів на паливно-енергетичні матеріали, Орендар розробляє пропозиції щодо впровадження нових тарифів або корегування чинних тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, та надає їх на затвердження (узгодження) виконавчому комітету Одеської міськради. У свою чергу, виконавчий комітет на протязі 20-ти календарних днів з моменту подачі пакету документів, приймає рішення про затвердження нових тарифів або надає мотивовану письмову відмову.

Також, для експлуатації цілісного майнового комплексу КП "Одесводоканал", ТОВ "Інфокс" було створено філію "Інфоксводоканал".

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міськради № 349 від 19.04.2007 року, було встановлено тарифи для населення: за надання послуг з водопостачання - 1,08 грн. за 1 м3, з урахуванням ПДВ, та за надання послуг з водовідведення - 0,78 грн. за 1 м3, з урахуванням ПДВ.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міськради № 95 від 14.02.2008 року було встановлено тарифи для населення: за надання послуг з водопостачання - 1,26792 грн. за 1 м3, з урахуванням ПДВ, за надання послуг з водовідведення - 0,95784 грн. за 1 м3, з урахуванням ПДВ.

Висновком № 319 Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області від 25.07.2008 року було визначено економічно обґрунтовані планові витрати на водопостачання у розмірі 2,62 грн. за 1 м3 води відповідно.

Висновком № 320 Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області від 25.07.2008 року, було визначено економічно обґрунтовані планові витрати на водовідведення у розмірі 1,86 грн. за 1 м3 води, відповідно.

Згідно розрахунків річних витрат на послуги водопостачання станом на липень 2008 року розмір річних витрат філії "Інфоксводоканал" на послуги водопостачання та водовідведення за 1 м3 складає 3,0454 грн. та 2,2061 грн., відповідно.

Висновками Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області №№ 187, 188 від 15.04.2008 року було визначено економічно обґрунтовані планові витрати на водопостачання та водовідведення за 1 м3 у розмірі 1,5782 грн. і 1,2404 грн., відповідно.

Крім того, рішенням виконавчого комітету Одеської міськради № 1074 від 25.09.2008 року було встановлено тарифи для населення: за надання послуг з водопостачання - 2,20 грн. за 1 м3, з урахуванням з ПДВ, і за надання послуг з водовідведення - 1,40 грн. за 1 м3, з урахуванням з ПДВ.

Як зазначалося вище, вимогами Позивача у даній справі, з урахуванням уточнень, є стягнення з Відповідача грошових коштів на загальну суму 337929205,08 грн., які включають суми на відшкодування різниці між встановленими тарифами за послуги з водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво таких послуг у м.Одеса за період з 2008 року по 1 півріччя 2010 року, три відсотки річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та втрати від інфляції, а також витрати на відновлення і утримання орендованого майна та витрати на періодичне перекачування води і погашення боргів комунальних підприємств, з посиланням на ст. 629 ЦК України, ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV від 24.06.2004 року, ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", висновки Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області №№ 187, 188 від 15.04.2008 року і №№ 319, 320 від 25.07.2008 року, та умови укладених з Відповідачем угод, і те, що внаслідок бездіяльності Відповідача з приведення тарифів на послуги у відповідність до економічно обґрунтованих, останній повинен оплатити Позивачу їх різницю.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень ст.ст. 11, 509 ЦК України, ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - ЗУ "Про житлово-комунальні послуги"), пунктів 2, 35 Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 959 від 12.07.2006 року і висновків Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області №№ 187, 188 від 15.04.2008 року та, встановивши при цьому наявність різниці між економічно обґрунтованими тарифами на водопостачання і водовідведення та фактичними тарифами за якими надавались послуги з водопостачання і водовідведення, вимоги Позивача в частині стягнення вказаної різниці за 2008-2010 роки, з урахуванням сум додаткових нарахувань у вигляді трьох відсотків річних та інфляційних втрат через несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, визнав обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з адресної муніципальної допомоги, то місцевий господарський суд, встановивши, що така була повністю погашена Відповідачем після звернення Позивача з даним позовом до господарського суду, дійшов висновку про припинення провадження у справі у цій частині, на підставі п. 1-1 ч. 1ст. 80 ГПК України.

Водночас, місцевий господарський суд дійшов висновку і про відмову в задоволенні позову в частині стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань на суму заборгованості з адресної муніципальної допомоги через відсутність доказів на підтвердження обсягів щомісячної зміни розміру такої заборгованості.

В частині вимог Позивача про стягнення з Відповідача витрат на відновлення власності Одеської міськради у розмірі 255167,00 грн., суд першої інстанції також дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї частини позову, з огляду на те, що Позивачем не було надано належних доказів дотримання умов додаткових угод №№ 164-д, 165-д від 12.08.2009 року і № 220-д від 12.11.2009 року до Договору оренди від 17.12.2003 року, щодо оформлення актів виконаних робіт, а також рахунків та податкових накладних, які б підтверджували розмір таких витрат.

Стосовно вимог Позивача про стягнення грошових сум для відшкодування витрат по утриманню та експлуатації бюветних комплексів, фонтанів, житлового фонду, а також витрат на періодичне перекачування води із Хаджибейського лиману до Чорного моря та погашення боргів 57 комунальних підприємств, щодо яких Відповідачем було прийнято рішення про їх ліквідацію, то суд першої інстанції встановивши, що спір у цій частині стосується правовідносин, які склалися між сторонами: по утриманню та експлуатації бюветних комплексів - у 2005-2006 роках, по утриманню та експлуатації фонтанів - у 2004-2006 роках, по утриманню житлового фонду - до липня 2009 року, за перекачку води із Хаджібейського лиману до Чорного моря та по комунальним підприємствам - впродовж 2004 року, тоді як з даними вимогами Позивач звернувся до суду тільки у грудні 2012 року, з урахуванням приписів ст. 267 ГПК України та заяви Відповідача про застосування строку позовної давності, дійшов висновку про відмову і в цій частині позову.

На думку колегії суддів, висновки судів попередніх інстанцій в частині припинення провадження у справі про стягнення 35191,00 грн. заборгованості з адресної муніципальної допомоги, та відмови в задоволенні решти вказаної вище частини позову, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, з дотриманням процесуальних норм, а тому, судові рішення у цій частині, підлягають залишенню їх без змін.

Проте, з висновками судів попередніх інстанцій та, відповідно, їх рішеннями щодо задоволення частини позову про стягнення заявленої різниці у тарифах за 2008-2010 роки на загальну суму 321561518,81 грн., у повній мірі погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування чи зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо, зокрема, господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі у справі.

Судове рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Як зазначалося вище, вимоги Позивача у даній справі, з посиланням на ст. 629 ЦК України, ст. 30 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 1875-IV від 24.06.2004 року, ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", висновки Державної інспекції з контролю за цінами в Одеській області №№ 187, 188 від 15.04.2008 року і №№ 319, 320 від 25.07.2008 року, та умови укладених з Відповідачем угод, є стягнення з Відповідача грошових коштів в сумі 337929205,08 грн., які включають, зокрема, суми на відшкодування різниці між встановленими тарифами за послуги з водопостачання і водовідведення та економічно обґрунтованими витратами на виробництво таких послуг у м.Одеса за період з 2008 року по 1 півріччя 2010 року, три відсотки річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та втрати від інфляції.

В контексті даного спору, відносини у сфері встановлення тарифів на водопостачання та водовідведення регулюються, зокрема: Бюджетним кодексом України (далі - БК України), Законом України "Про державний бюджет" на відповідний рік (далі - ЗУ "Про державний бюджет"), Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - ЗУ "Про житлово-комунальні послуги"), Законом України "Про питну воду та питне водопостачання" (далі - ЗУ "Про питну воду та питне водопостачання"), Порядком формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України на відповідний рік.

Згідно ст. 1 БК України, цим Кодексом регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу.

При цьому, згідно пунктів 2, 32, 48 ст. 2 БК України, бюджети місцевого самоврядування - бюджети територіальних громад сіл, їх об'єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах); міжбюджетні трансферти - кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого; субвенції - міжбюджетні трансферти для використання на певну мету в порядку, визначеному органом, який прийняв рішення про надання субвенції.

Відповідно до ст. 13 БК України, бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

При цьому, пунктами 7, 8 ст. 13 БК України встановлено, що передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюджету дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, прийняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до нього (крім випадку, передбаченого частиною другою статті 57 цього Кодексу). Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог частини другої статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Крім того, відповідно до пунктів 2, 3 ст. 31 ЗУ "Про житлово-комунальні послуги", порядок формування цін/тарифів на кожний вид житлово-комунальних послуг першої і другої груп (пункти 1 та 2 частини першої статті 14 цього Закону) визначає Кабінет Міністрів України. Виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

При цьому, статтею 37 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" встановлено, що у 2008 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з окремими пунктами статей 7, 19 та 36 цього Закону, спрямовуються, зокрема, на: субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (п. 56 ст. 37 зазначеного Закону).

Аналогічні положення містяться і в п. 52 ст. 34 ЗУ "Про Державний бюджет на 2009 рік".

Крім того, статтею 54 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" встановлено, що перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла в зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, здійснюється у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за рахунок надходжень від погашення податкової заборгованості підприємств до державного бюджету, а також надходжень податку на додану вартість, не сплаченого Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" у встановлені строки за природний газ, ввезений на митну територію України у першому кварталі 2008 року, який перебуває під митним контролем, та додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті. Розрахунки з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, з місцевих бюджетів може здійснюватись за рахунок належних їм додаткових податкових зобов'язань, які виникають у результаті виконання цієї статті, а також за рахунок погашення заборгованості перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, яка була реструктуризована, та за рахунок погашення заборгованості місцевих бюджетів перед державним бюджетом, що виникла у зв'язку з наданням Міністерством фінансів України фінансової допомоги Уряду Автономної Республіки Крим, облвиконкомам, Севастопольському міськвиконкому на підставі укладених між ними у 1994 році договорів для підприємств теплоенергетики, що перебувають у комунальній власності.

В даному випадку, приймаючи рішення про задоволення позову про стягнення різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 43 ГПК України, належним чином не проаналізував вищезазначених норм матеріального права для їх правильного застосування в контексті конкретних спірних відносин і, зокрема, щодо дотримання процедури повернення різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення, встановленої ЗУ "Про житлово-комунальні послуги" та Порядком формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України на відповідний рік та згаданими вище пунктами 7.2., 7.3. Договору про співпрацю, як і не приділив належної уваги тій обставині, що вимогами Позивача у даній справі є стягнення різниці в тарифах на послуги з водопостачання та водовідведення за період 2008 - 2010 років, тоді як можливість такого стягнення, обумовлена не тільки наявністю економічно обґрунтованої різниці в зазначених тарифах, але й насамперед, передбачення такої можливості у відповідному місцевому бюджеті та Державному бюджеті на відповідний рік.

Крім того, статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або може довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Як зазначалося вище, вимогами Позивача у даній справі є стягнення з Відповідача 258648837 грн., в якості втрат різниці між затвердженими та економічно обґрунтованими тарифами на послуги з водопостачання та водовідведення у м. Одеса за період за період з 2008 року по 1 півріччя 2010 року.

При цьому, як видно з матеріалів справи, у своєму запереченні на позов Відповідач просив про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даному спорі.

Разом з тим, задовольняючи вимоги про стягнення різниці між затвердженими Відповідачем та економічно обґрунтованими тарифами на послуги з водопостачання та водовідведення у м. Одеса за період 2008 - 2010 років, суд першої інстанції, крім інших підстав, посилався і на те, що останній вчинив дії щодо переривання перебігу позовної давності, які виразились у затвердженні у липні 2012 року двома посадовими особами Відповідача розрахунків обсягів заборгованості з різниці в тарифах на послуги водопостачання та водовідведення за вказаний спірний період, що надавались населенню філією "Інфоксводоканал" ТОВ "Інфокс".

Однак, на думку колегії суддів касаційної інстанції, судом першої інстанції, в порушення приписів ст.ст. 34, 36, 43 ГПК України, не було у повній мірі та належним чином перевірено обсягу наявності відповідних повноважень у посадових осіб Відповідача на затвердження вказаних розрахунків, а тому, передчасно і помилково зроблено висновки про те, що сам факт затвердження таких розрахунків уже свідчить про визнання Відповідачем свого боргу і про переривання перебігу позовної давності у даному спорі.

Також, як йшлося вище, судами попередніх інстанцій було встановлено, що правовідносини між сторонами склалися на підставі Договору оренди та Договору про співпрацю, укладеними між сторонами 17.12.2003 року.

Разом з тим, згідно умов останнього (пункти 7.2., 7.3.), у випадках зміни ставок платежів, податків, мінімального рівня заробітної плати, ставок орендної плати, інших обов'язкових платежів і зборів, змін тарифів на паливно-енергетичні матеріали, Товариство розробляє пропозиції щодо впровадження нових тарифів або корегування чинних тарифів на послуги водопостачання та водовідведення, та надає їх на затвердження (узгодження) виконавчому комітету Одеської міськради. Виконавчий комітет на протязі 20-ти календарних днів з моменту подачі пакету документів, приймає рішення про затвердження нових тарифів або надає мотивовану письмову відмову.

Тобто, згідно вказаних умов, обов'язок щодо затвердження (узгодження) тарифів на послуги водопостачання та водовідведення фактично було покладено саме на Виконавчий комітет Одеської міськради.

Саме у зв'язку з цим, як видно з матеріалів справи, 13.02.2013 року представником Позивача і було подано до господарського суду письмове клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчого комітету Одеської міськради.

Проте, незважаючи на те, що рішення у даному спорі може вплинути на права або обов'язки зазначеного виконавчого комітету, в порушення вимог ст.ст. 24, 27 ГПК України, суд першої інстанції не розглянув вказане клопотання Позивача та не залучив до участі у даній справі Виконавчий комітет Одеської міськради, участь якого у даному спорі була обов'язковою.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, та залишаючи без змін рішення господарського суду, суд апеляційної інстанції, який, відповідно до положень ст.ст. 99 та 101, 11112 ГПК України, під час перегляду судових рішень в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції та здійснює за наявними у справі і додатково поданими доказами повторний розгляд справи, в порушення вимог ч. 1 ст. 47 ГПК України, щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 ГПК України, стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, теж не приділив у повній мірі та належним чином уваги вимогам вищезазначених норм матеріального права та їх застосуванню в даних спірних відносинах, як не приділив належної уваги суб'єктному складу всіх учасників судового процесу та можливість їх залучення до участі у справі, а також не перевірив належним чином питання строку позовної давності та його перебігу в даному конкретному випадку, у зв'язку з чим, припустився тих же самих порушень норм матеріального та процесуального права, що і суд першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню, а справа - її направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, витребувати належні докази по справі, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати підстави виникнення спору та дійсні права і обов'язки сторін, вирішити питання щодо залучення до участі у справі осіб, яких стосується спір у даній справі, і в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 85, 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Заступника прокурора Одеської області задовольнити частково.

2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 року та рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2013 року у справі № 5017/3757/2012 в частині стягнення з Одеської міської ради суми 321561518,81 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 61310,35 грн. скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області в іншому складі суду.

В іншій частині - про відмову в решті позову та про припинення провадження у справі № 5017/3757/2012, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 20.06.2013 року та рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2013 року залишити без змін.

Головуючий - суддя Малетич М.М.

Судді Круглікова К.С.

Мамонтова О.М.