Ухвала суду № 35540686, 19.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2013 р.Справа № 815/2806/13-а

Категорія: 10.1 Головуючий в 1 інстанції: Стеценко О. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді -Кравченка К.В.,судді -Федусика А.Г.,судді -Вербицької Н.В.при секретарі -Конончук А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України Суворовському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_5 до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси, Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про скасування рішення про стягнення заборгованості та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт майна боржника, виписки про реєстрацію, -

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2012 року ОСОБА_5 (надалі - позивач) звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Одеси (надалі - УПФУ), Першого Суворовського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (надалі - відділ виконавчої служби), в якому просила:

- скасувати рішення УПФУ про стягнення заборгованості в розмірі 4010,30 грн.;

- скасувати постанову відділу виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження ВП №35349005 від 22.11.2012 року;

- скасувати постанову відділу виконавчої служби №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року;

- скасувати виписки про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №39143305 від 05.12.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що у грудні 2012 року поштою отримала від відділу виконавчої служби постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35349005 від 22.11.2012 року та постанову №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року. З отриманих документів останній стало відомо, що на підставі документа №Ф-2401У від 13.04.2012 року, виданого УПФУ, на неї накладено стягнення в розмірі 4010,30 грн. Однак позивач вважає вимог УПФУ про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування незаконною, оскільки позивач здійснює підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування і є пенсіонеркою за віком. Крім того, позивач зазначила, що постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.11.2012 року ВП №35349005 та постанову №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року вона отримала одночасно, тобто було порушено її право на оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження. Також, як зазначила позивач, в оскаржуваній постанові №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року вказано, що примусове виконання розпочато 19.11.2012 року, що порушує процедуру виконавчого провадження, а саме вимоги ст.ст. 25, 27 Закону України «Про виконавче провадження» . Окрім цього, позивач зазначила, що згідно виписки з державного реєстру обтяжень рухомого майна №39143305 від 05.12.2012 року підставою обтяження вказана постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження датована 19.11.2012 року №В-13/1626/35349005, однак постанову №В-13/1626/35349005 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження видано 05.12.2012 року, тобто керуючись ст.ст.19, 25, 57 Закону України «Про виконавче провадження», якщо постанову про накладення арешту було винесено спільно з постановою про відкриття виконавчого провадження, то вона мала бути датована 22.11.2012 року та її копія спрямована на наступний робочий день на адресу позивача, що не було зроблено відповідачем. Крім того позивач вказала, що у постанові №В-13/1626/35349005 про арешт майна боржника і оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року зазначено, що арешт накладено на нерухоме і рухоме майно та транспортні засоби, у той час як у витягу про реєстрацію в державному реєстрі обтяжень рухомого майна від 05.12.2012 року №39143305 вказано все рухоме майно. Крім цього, на думку позивача документ на підставі якого відкрито виконавче провадження не відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13.06.2013 року позовні вимоги задоволено частково. Скасовано вимогу УПФУ №Ф-2402-У від 13.04.2012 року про сплату позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4010,30 грн.. Скасовано постанову відділу виконавчої служби №В-13/1626 від 05.12.2012 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволені позову в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач зареєстрована 07.10.1999 року державним реєстратором виконавчого комітету Одеської міської ради як фізична особа-підприємець та перебуває на обліку в УПФУ.

Згідно свідоцтву про сплату єдиного податку НОМЕР_1 від 01.01.2002 року, позивач здійснювала підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування шляхом сплати єдиного податку.

Позивач з 2008 року отримує пенсію за віком, як мати, що народила і виховала дитину інваліда з дитинства.

13.04.2012 року УПФУ прийнято вимогу №Ф-2401У про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 4010,30 грн..

У зв'язку з тим, що позивач в установлені строки вимогу про сплату заборгованості не оскаржила, добровільно суму боргу в розмірі 4010,30 грн. не сплатила, УПФУ звернулось до відділу виконавчої служби в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з метою стягнення вказаної суми недоїмки в примусовому порядку.

22.11.2012 року державним виконавцем відділу виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №35349005 та надано боржнику термін для самостійної сплати боргу у строк до семи днів з моменту винесення постанови.

У зв'язку з тим, що позивачем не було представлено документального підтвердження сплати боргу, 05.12.2012 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження №В-13/1626, якою накладено арешт та заборонено відчуження всього майна, що належить позивачу, а саме нерухоме, рухоме майно та автотранспортні засоби, які зареєстровані за боржником.

Судом першої інстанції було зазначено, що вимога позивача про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №35349005 від 22.11.2012 року є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки вимога територіального органу Пенсійного фонду на підставі якої було відкрито виконавче провадження є виконавчим документом, строк пред'явлення вимоги про сплату боргу до виконання порушено не було, виконавчий документ відповідав вимогам, передбаченим ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», та був пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби, інші підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження відсутні.

Колегія суддів погоджується з цим висновком суду першої інстанції, та вважає що дії УПФУ та відділу виконавчої служби відповідають нормам встановленим ст.ст.17, 18, 19, 26 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги позивача про скасування постанову відділу виконавчої служби №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року, виходячи з наступного.

Частиною 7 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Як вбачається з матеріалів справи спірною постановою відділу виконавчої служби №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року, було накладено арешт на нерухомого, рухомого майна та автотранспортні засоби, які зареєстровані за боржником.

Як встановлено судом першої інстанції борг позивача в розмірі 4010,30 грн. не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, а тому у державного виконавця не було законних підстав звертати стягнення на нерухоме майно позивача, а саме на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1, яка є її єдиним житлом, що підтверджується довідкою КП «ОМБТІ та РОН».

Також, як було зазначено позивачем, зазначена квартира є приватною спільною частковою власністю, позивачу належить лише 1/3 частини вказаної квартири, однак в оскаржуваній постанові державним виконавцем не конкретизовано перелік майна на яке накладено арешт, не визначено його розмір і обсяг, необхідний для виконання виконавчого документа, а накладено арешт на все майно боржника.

Ці дії державного виконавця суперечать ч..6 ст.52 Закону України «Про виконавче провадження», якою встановлено, що стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що при винесені постанови №В-13/1626 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05.12.2012 року, державним виконавцем було порушено норми Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим спірна постанова відділу виконавчої служби підлягає скасуванню, що було вірно встановлено судом першої інстанції.

Також судом першої інстанції вірно було зазначено, що вимогу позивача про скасування виписки про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна №39143305 від 05.12.2012 року задовольнити неможливо, оскільки вказана виписка не є рішенням щодо обтяження рухомого майна, а лише містить відомості про таке рішення, а до повноважень відповідачів не відноситься виключення записів з реєстрів обтяжень, оскільки останні не є держателями вказаних реєстрів.

Щодо вимоги позивача про скасування рішення УПФУ №Ф-2402-У від 13.04.2012 року про сплату позивачем недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 4010,30 грн., яка утворилась у позивача за період з січня 2011 року по грудень 2011 року, колегія суддів зазначає наступне.

Суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що посилання УПФУ на те, що до позивача не можуть бути застосовані положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки позивач не досягла 60-річного віку та згідно наявної у УПФУ інформації отримує пенсію з 15.06.2008 року як багатодітна матір, є безпідставними, оскільки вказана норма Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати внеску всіх пенсіонерів за віком.

Також, в зазначеній нормі законодавцем не виключені особи, які є пенсіонерами та отримують пенсію за віком на пільгових умовах.

Пунктом 3 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тимчасово, до прийняття відповідного закону жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Як вбачається з матеріалів справи позивач одержує пенсію за віком як мати яка народила і виховала дитину інваліда з дитинства, а тому має право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років.

Але колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вже було зазначено раніше у позивача виникла заборгованість у сумі 4010,30 грн. за період з січня 2011 року по грудень 2011 року.

Частиною 4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зазначені вище положення ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» були внесені до вказаного закону 07.07.2011 року, а почали діяти з 06.08.2011 року.

Таким чином колегія суддів зазначає, що позивач не зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за себе з 06.08.2011 року, а не з 01.01.2011 року як це вважає позивач та як помилково було встановлено судом першої інстанції.

В той же час, суд не має повноважень на винесення замість відповідача вимоги, яка б відповідала вимогам законодавства. Суд може скасувати рішення суб'єкта владних повноважень, в тій частині, яка визнана судом незаконною, та залишити це рішення в силі в тій частині, яка відповідає вимогам законодавства.

Однак у даній справі суд позбавлений можливості скасувати вимогу УПФУ №Ф-2402-У від 13.04.2012 року частково, оскільки ця вимога не містить розбивки суми недоїмки по періодах, і суд не може самостійно відокремити ту частину недоїмки, яка включає в себе період з 06.08.2011 по 31.12.2011 року, в зв'язку з чим спірна вимога УПФУ підлягає скасуванню в повному обсязі.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою і підстави для її скасування відсутні.

За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ч.5 ст.254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України Суворовському районі м. Одеси - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 20 листопада 2013 року.

Головуючий суддя:К.В. Кравченко Суддя: Суддя: А.Г. Федусик Н.В. Вербицька