Ухвала суду № 35538535, 12.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2013 р. № 9104/29943/10 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НМТ-Агро» на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НМТ-Агро» до Городоцької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

28 квітня 2010 року позивач - ТзОВ «НМТ-Агро» (далі - Товариство, позивач) звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області (далі - ДПІ, відповідач) в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.03.2010 року № 0000142300/0 та № 0000152300/0.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем зроблений невірний висновок про те, що у випадку коли договір оренди транспортних засобів не посвідчений нотаріально, то орендні правовідносини відсутні, а відтак, витрати товариства пов`язані зі сплатою орендних платежів та експлуатаційних витрат на транспортні засоби не підлягають віднесенню до валових витрат, а також не підлягають віднесенню до податкового кредиту сума ПДВ, сплачена у зв`язку із придбанням пально-мастильних матеріалів для орендованих легкових автомобілів. Товариством з фізичними особами укладено два договори оренди легкових транспортних засобів у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, оскільки орендодавці ухилялись від нотаріального посвідчення, у зв'язку з чим позивач подав позов про визнання зазначених договорів дійсними.

У процесі судового розгляду в порядку ст. 55 КАС України допущено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Ярмолинецькому районі Хмельницької області її правонаступником - Городоцькою міжрайонною державною податковою інспекцією Хмельницької області.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.06.2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Із постановою суду першої інстанції не погодився позивач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Апеляційні обґрунтування апелянт наводить ті ж, що і у поданій ним позовній заяві. Разом з тим зазначає, що судом першої інстанції не спростовано викладених у позовній заяві доводів позивача та не надано їм належної правової оцінки.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи повідомленнями про вручення повісток, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України їх неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що цю справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що в період з 19.02.2010 року по 04.03.2010 року працівниками ДПІ у Ярмолинецькому районі Хмельницької області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «НМТ-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року, результати якої оформлені актом від 15.03.2010 року № 141.231.33727116.

Відповідно до висновків цього акта, перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем:

- п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5, абзацу 3 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 8096 грн, у тому числі за І кв. 2008 року на 1164, за ІІ кв. 2008 року на 1323 грн, за ІІІ кв. 2008 року в сумі 1362 грн, за IV кв. 2008 року на 955 грн, за І кв. 2009 року на 862 грн, за ІІ кв. 2009 року на 1276 грн, за ІІІ кв. 2009 року на 1154 грн;

- пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету в сумі 7876 грн за період з січня 2008 року по вересень 2009 року.

До таких висновків податковий орган прийшов з огляду на те, що позивачем укладено договори оренди двох транспортних засобів з фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Однак, вони нотаріально не посвідчені, а тому в силу ст.ст. 203, 215, 220, 228, 799 ЦК України є нікчемними та не створюють жодних правових наслідків, у тому числі і в податковому обліку для орендаря. У зв'язку з викладеним, податковий орган вважає, що позивач не мав права відображати у податковому обліку витрати, пов'язані зі сплатою орендних платежів та з експлуатацією автомобіля (паливно-мастильні матеріали), а також відносити до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв`язку із придбанням пально-мастильних матеріалів для орендованих легкових автомобілів.

На підставі акта перевірки ДПІ у Ярмолинецькому районі прийняло податкове повідомлення-рішення від 31.03.2010 року:

- № 0000142300/0, яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 11814 грн, у тому числі 7876 грн - за основним платежем та 3938 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000152300/0, яким позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств в сумі 12144 грн, у тому числі 8096 грн - за основним платежем та 4048 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов задоволеним бути не може, оскільки договори оренди транспортних засобів, які укладені позивачем з фізичними особами всупереч ст. 799 ЦК України нотаріально не посвідчені, а тому є нікчемними в силу закону та не створюють жодних правових наслідків для сторін. У зв'язку з викладеним, суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу, що позивач не мав права відображати у податковому обліку витрати, пов'язані зі сплатою орендних платежів та з експлуатацією автомобіля (паливно-мастильні матеріали), а також відносити до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені у зв`язку із придбанням пально-мастильних матеріалів для орендованих легкових автомобілів.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Правовідносини, що виникають у зв'язку з формуванням платником податку на прибуток валових витрат на момент виникнення спірних правовідносин були врегульовані Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року N 334/94-ВР (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) - далі Закон N 334/94-ВР.

Поняття валових витрат визначено у п. 5.1 Закону N 334/94-ВР, який повинен тлумачитись у системному зв'язку з пунктом 1.32 цього Закону, згідно якого господарську діяльність визначено як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відтак, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні вищенаведених норм є: здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності (продукція, роботи чи послуги), які мають вартісний характер і цінове вираження.

Пункт 5.2 Закону N 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат, а пункт 5.3 - перелік витрат, які до складу валових не належать незалежно від того, чи пов'язані вони із господарською діяльністю платника податків. Згідно з цим пунктом, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, а також порядок формування податкового кредиту з цього податку на час виникнення спірних правовідносин регулювався Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (далі - Закон N 168/97-ВР).

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.5 цього пункту, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно підпункту 7.5.2 пункту 7.5. статті 7 Закону N 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З аналізу наведених вище норм Законів України «Про податок на додану вартість» та «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що визначальною ознакою віднесення платником податку витрат до валових є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку, а до податкового кредиту з ПДВ наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість. Однак, ці обставини не є безумовними, оскільки проведені господарські операції повинні бути підтверджені необхідними первинними документами, договорами, які є характерними для тої чи іншої господарської операції та вказують на реальність та товарність проведення господарських операцій.

Із матеріалів справи суд апеляційної інстанції вбачає, що між ТзОВ «НТМ-Агро» (Орендар) та фізичною особою ОСОБА_1 (Орендодавець) укладено договір оренди легкового автомобіля від 01.08.2007 року № 1 для потреб товариства, згідно якого орендодавець надає в користування орендарю легковий автомобіль марки OPEL VECTRA C, державний номер д.н.з. НОМЕР_1 для службових поїздок персоналу, а також для вантажного перевезення дрібних речей.

Також, аналогічний договір позивачем укладено з фізичною особою ОСОБА_2 щодо легкового автомобіля марки DAEWOO NEXIA, державний номер НОМЕР_2.

Зазначені договори скріплені печаткою та підписом керівника ТзОВ «НТМ-Агро» та підписами фізичних осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Згідно до ч. 2 ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст.ст. 215, 216, 220 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Недійсність такого договору виникає з дати укладення угоди, тобто з дати підписання договору сторонами. За недійсним правочином не можуть виникати права та обов'язки для сторін.

Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК України), у позивача не було правових підстав для відображення у бухгалтерському та податковому обліках змін.

На підставі викладеного податковим органом правомірно встановлено завищення валових витрат на суму придбання пально-мастильних матеріалів для орендованих легкових автомобілів в сумі 19786 грн, в тому числі за: 1 квартал 2008 року в сумі 2858 грн, 2 квартал 2008 року в сумі 3487 грн; 3 квартал 2008 року в сумі 3651 грн; 4 квартал 2008 року в сумі 2020 грн; 1 квартал 2009 року в сумі 1646 грн; 2 квартал 2008року в сумі 3307 грн; 3 квартал 2008 року в сумі 2817 грн.

Також, проведеною перевіркою правомірно встановлено завищення задекларованих суб`єктом господарювання показників у рядку 04.13 Декларації «інші витрати, крім визначених у рядку 04.1-04.12» в сумі 12600 грн, в зв`язку із недійсністю договорів оренди транспортних засобів.

Крім того, проведеною перевіркою відображеного показника за період з 01.01.2008 року по 30.09.2009 року встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 17 Декларації з податку на додану вартість «Усього податковий кредит» в сумі 7876 грн, сплаченого при придбанні пально-мастильних матеріалів для орендованих легкових автомобілів, договори оренди за якими є недійсними.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними, а тому скасованими бути не можуть.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги посилання апелянта на те, що він поніс витрати на експлуатацію орендованих транспортних засобів, з тих підстав, що у позивача не виникли правовідносини щодо оренди цих транспортних засобів, так як договори оренди транспортних засобів, є нікчемними з моменту укладення, а тому на їх підставі не може виникати жодних прав чи обов'язків в силу закону.

Безпідставним є також посилання апелянта на положення п. 13 постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у якому надано роз'яснення щодо порядку вирішення цивільного спору про визнання дійсним правочину, оскільки у розглядуваній справі адміністративний суд такого спору не вирішує. Поряд з цим, у процесі судового розгляду позивачем не надано, а судом не встановлено наявності судового рішення відповідного господарського суду, яким б було встановлено дійсність спірних договорів оренди транспортних засобів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «НМТ-Агро» - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2010 року у справі № 2а-3246/10/2270 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: О.Б. Заверуха

В.В. Ніколін