Постанова № 35538398, 20.11.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/5360/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представника позивача - Олійник В.О.,

представників відповідача - Куришко О.М. та Сухорукова С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Вітал-Агро" підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

04 вересня 2013 року Дочірнє підприємство "Вітал-Агро" підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (надалі - позивач, ДП "Вітал-Агро") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, Полтавська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.08.2013 року № 0001052200, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 329739,87 грн, у тому числі 264215 грн - за основним платежем, 65524,87 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вказане податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі висновків перевірки про порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.1, 209.6 та 209.15 статті 209 Податкового кодексу України у зв'язку з невірним розподілом сум податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, що призвело до не включення підприємством суму ПДВ у розмірі 45192,39 грн. Позивач наголошував, що він є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває на спеціальному режимі оподаткування ПДВ, який не передбачає сплати цього податку до бюджету. Також, зауважував, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування господарюючого суб'єкта на спеціальному режимі оподаткування ПДВ із наявністю зареєстрованих договорів на право користування земельними ділянками, оскільки визначальним чинником є відсоткове співвідношення виробленої сільськогосподарської продукції. Що стосується порушень, зафіксованих контролюючим органом в частині надання послуг фізичним особам, то звертав увагу на внесення змін до Податкового кодексу України, а тому висновки Полтавської ОДПІ у цій частині є необґрунтованими.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні. У письмових запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення зазначав, що перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4.1 статті 4, статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.1, 209.6 та 209.15 статті 209 Податкового кодексу України у зв'язку з невірним розподілом сум податкових зобов'язань між загальною та скороченою деклараціями, що призвело до не включення підприємством суми ПДВ у розмірі 45192,39 грн. Посилався на обов'язковість реєстрації прав оренди на спірні земельні ділянки для належного їх відображення у податковій звітності. Також, звертав увагу на встановлене чинним законодавством право сільськогосподарського підприємства на застосування спеціального режиму оподаткування у разі надання послуг з використання сільськогосподарської техніки лише іншим сільськогосподарським підприємствам, тобто позивачем неправомірно застосовано вказаний режим стосовно наданих послуг фізичним особам.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Дочірнє підприємство "Вітал-Агро" підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) зареєстровано як юридична особа Полтавською районною державною адміністрацією 20.02.1994 року, ідентифікаційний код 03769729.

Перебуває на обліку в органах державної податкової служби як платник податків з 21.02.1995 року за № 71.

У період з 11.06.2013 року по 24.07.2013 року відповідачем проведено документальну планову перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2013 року, за результатами якої складено акт від 31.07.2013 року № 937/22/03769729 (а.с. 10-57, т.1). Вказаним актом встановлено порушення позивачем, зокрема, пункту 4.1 статті 4, статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 181.1 статті 181, пункту 187.1 статті 187, пунктів 209.1, 209.6 та 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 264215 грн.

На підставі зазначеного акту відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 12.08.2013 року № 0001052200, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 329739,87 грн, у тому числі 264215 грн - за основним платежем, 65524,87 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку спірному податковому повідомленню-рішенню, суд виходив з наступного.

Відповідно до акту перевірки зафіксовано від 31.07.2013 року № 937/22/03769729 заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зокрема, у розмірі 219023 грн за вересень 2012 року, підставою для чого слугували висновки контролюючого органу про неправомірне віднесення вказаної суми при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині договорів оренди земельних ділянок, які не були зареєстровані у державному земельному кадастрі. Фактичною обставиною, що стала підставою для встановлення такого порушення став висновок перевірки про виробництво ДП "Вітал-Агро" продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах, внаслідок відсутності державної реєстрації договорів оренди, а тому питома вага продукції, виготовленої на власних землях та землях договори оренди яких посвідчені у відповідності до вимог законодавства менша 75%, що виключає можливість використання господарюючим суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

Надаючи оцінку вказаному порушенню, суд зазначає наступне.

У відповідності до пункту 81.1 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Пунктом 81.6 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Пунктом 81.2 статті 81 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Так згідно зі статтею 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування (пункт 209.1).

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 209.6).

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2).

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 2 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин). Зокрема в абзаці 1 частини першої вказаної статті зазначено, що особи можуть бути зареєстровані як платники ФСП, якщо такі особи є сільськогосподарськими підприємствами різних організаційно-правових форм, передбачених законами України, селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, а також рибницькі, рибальські та риболовецькі господарства, які займаються розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах), у яких сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу.

У відповідності до частини першої статті 3 Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарського податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди.

Аналогічні норми містить і Податковий кодекс України.

Зокрема згідно з пунктом 301.1 Податкового кодексу України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Статтею 302 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75% загального обсягу доходу суб'єкта господарювання. При цьому господарюючий суб'єкт повинен буде підтвердити дотримання критерію щодо мінімальної частки сільськогосподарського товаровиробництва. Для визначення зазначеної частки враховується дохід від операцій з сільськогосподарською продукцією.

Відповідно до приписів Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" та Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника. Разом з тим законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Водночас Закон не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

На підтвердження факту користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції позивачем надано належним чином завірені копії наступних документів: витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 6-42, т. 2), довідки Відділу Держземагенства у Полтавському районі Полтавської області від 14.11.2013 року № 0121/846 про інформацію щодо зареєстрованих договорів оренди землі, укладені між позивачем та власниками земельних часток (паїв) згідно Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі (а.с. 43-44, т. 2).

Разом з тим варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою. Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Враховуючи пріоритетність застосування норм податкового законодавства перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею. У свою чергу, податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки. Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75%, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений Законом України "Про фіксований сільськогосподарський податок" та Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Вказана думка також висвітлена у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.12.2012 року № 2614/12/13-12.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні. Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Щодо частки сільськогосподарського товаровиробництва, відповідач визнав право позивача перебувати платником фіксованого сільськогосподарського податку, так як питома вага вартості сільськогосподарських товарів становила не менше як 75% вартості всіх товарів, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних періодів сукупно, на підтвердження чого надано свідоцтво № 2300094596 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування ПДВ та довідку № 832/10/15-34 від 12.03.2013 року (а.с.115-116, т.1) виданою Полтавської МДПІ в підтвердження того, що позивач в 2013 році є платником фіксованого сільськогосподарського податку. Крім того, в акті перевірки на сторінках 33-34 відповідачем зазначається відсоток реалізованих позивачем сільськогосподарських товарів за період з квітня 2010 року по березень 2013 року, найнижчий розмір якого становив 94,55% (а.с. 41-42, т. 1).

Враховуючи те, що позивачем виконана обов'язкова вимога (мінімальний розмір частки сільськогосподарського товаровиробництва) для перебування на обліку платника фіксованого сільськогосподарського податку, а не проведення державної реєстрації договорів оренди земельної ділянки (з незалежних від господарюючого суб'єкту обставин) не є підставою для позбавлення позивача такого статусу, Полтавською ОДПІ неправомірно зроблено висновки про заниження ПДВ та застосовано штрафні (фінансові) санкції до ДП "Вітал-Агро" про порушення останнім норм податкового законодавства при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині договорів оренди земельних ділянок, які не були зареєстровані у державному земельному кадастрі.

Окрім того суд зауважує, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів державної податкової служби не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами державної податкової служби, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи вищевикладене та зважаючи на сукупність наданих позивачем первинних документів, які підтверджують правомірність визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ, суд не знаходить порушень правил зайняття господарською діяльністю в діях позивача у перевіряємий період при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині договорів оренди земельних ділянок, які не були зареєстровані у державному земельному кадастрі.

Також, згідно акту перевірки зафіксовано від 31.07.2013 року № 937/22/03769729 заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зокрема, у розмірі 45192 грн за період з травня 2010 року по липень 2011 року, підставою для чого слугували висновки контролюючого органу про неправомірне віднесення вказаної суми при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині надання тракторних та сільськогосподарських послуг населенню, які включені до спеціальної декларації.

Так, перевіркою встановлено, що за вказаний період позивачем було виписано податкові накладні на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 45192,39 грн, а саме за: травень 2010 року - 3493,83 грн; серпень 2010 року - 7561,18 грн; вересень 2010 року - 431,88 грн; жовтень 2010 року - 2858,16 грн; листопад 2010 року - 155,67 грн; грудень 2010 року - 1018,92 грн; лютий 2011 року - 68,33 грн; березень 2011 року - 38,17 грн; квітень 2011 року - 457,58 грн; травень 2011 року - 619,83 грн; червень 2011 року - 936 грн; липень 2011 року - 27552,84 грн.

Надаючи оцінку викладеному, суд виходить з наступного.

В частині зарахування до вказаної суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість 51 грн, варто звернути увагу, що відповідно до пояснень головного державного інспектора-ревізора С.В. Сухорукова, долучених до матеріалів справи, зазначено про вчинення технічної помилки щодо включення податкової накладної № 3 від 30.06.2011 року на суму 306 грн, у тому числі ПДВ 51 грн із спеціальної декларації з ПДВ та перенесення її до загальної, так як вказана накладна була включена до загальної декларації з ПДВ (а.с. 246-247, т.1).

Стосовно податкового зобов'язання з податку на додану вартість, зокрема, у розмірі 45141 грн, суд виходить з нижче вказаного.

пункт 81.15 статті 81 даного Закону визначає, що для цілей цієї статті застосовуються такі терміни, зокрема, як виробничі фактори:

б) послуги, супутні поставці сільськогосподарського товару, який вирощується, відгодовується, виловлюється або збирається (заготовлюється) безпосередньо платником податку:

сіяння та саджання рослин, збирання врожаю, його брикетування чи складування, проведення інших польових робіт, включаючи внесення добрив та засобів захисту рослин;

пакування та підготовка до продажу, в тому числі сушіння, очищення, розмелювання, дезінфекція та силосування сільськогосподарської продукції;

зберігання сільськогосподарської продукції;

вирощування, розведення, відгодівля та забій свійських сільськогосподарських тварин, застосування засобів захисту тварин, проведення протиепізоотичних заходів;

надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використання сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг);

надання послуг, супутніх веденню сільськогосподарської діяльності, а саме з питань оподаткування, бухгалтерської звітності та обліку, організації внутрішнього виробничого управління;

знищення бур'яну та шкідливих комах, оброблення посівів і сільськогосподарських площ засобами захисту рослин, а також використання засобів захисту тварин;

експлуатація меліоративних зрошувальних та осушувальних систем для посівних площ та сільськогосподарських угідь;

розділ м'яса для товарної кондиції;

Крім того, підпунктом 81.15.2 пункту 81.15 статті 81 Закону визначено, що діяльністю у сфері сільського господарства є:

а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація;

б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація.

Дана норма кореспондується і з Податковим кодексом України (у редакції, що діяла станом на момент спірних правовідносин).

Так, відповідно до пункту 209.15.2 частини 209.15 статті 209 кодексу для цілей цієї статті застосовуються такі терміни: діяльність у сфері сільського господарства: а) виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощування фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація; б) виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах, а також їх обробка, переробка та/або консервація; в) надання послуг іншим сільськогосподарським підприємствам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг).

Таким чином, операції з надання послуг суб'єктом спеціального режиму оподаткування фізичним особам, а не іншим сільськогосподарським підприємствам, в тому числі з використання сільськогосподарської техніки, не можуть бути віднесені до діяльності у сфері сільського господарства, на яку поширюються норми статті 81 Закону і, відповідно, у податковому обліку обсяги поставок таких послуг відображаються у податковій декларації з ПДВ, згідно з якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Посилання позивача на внесення змін до абзацу "в" вказаної норми суд вважає без підставним, виходячи з наступного.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 року № 3609-VI внесено зміни до окремих положень Податкового кодексу України, зокрема, пунктом 92 визначено, що підпункт "в" підпункту 209.15.2 пункту 209.15 викласти у такій редакції: "в) надання послуг іншим сільгосптоваровиробникам (юридичним особам) та/або фізичним особам з використанням сільськогосподарської техніки, крім надання її у фінансову оренду (лізинг)".

Вказаний Закон згідно власних положень набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, яка відбулася 05.08.2011 року в газеті "Голос України" № 144, тобто дана норма набрала чинності 05.08.2011 року.

В свою чергу ДП "Вітал-Агро" податкове зобов'язання з податку на додану вартість визначено по першій з подій, а саме, згідно положень пункту 187.1 статті 187 Кодексу по даті зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку. Підтвердженням цього є прибуткові касові ордери та відповідні витяги з реєстрів та відомостей про надання послуг, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 136-233, т.1).

Таким чином, посилання позивача на ту обставину, що акт наданих послуг між ним та - кінцевим споживачем на суму 153000,00 грн було підписано 31.08.2011 року (а.с. 245, т.1) є безпідставним, оскільки податкове зобов'язання з ПДВ по даній операції ним було здійснено на підставі першої події - даті оприбуткування коштів у касі по даних послугах, а не по даті підписання акту наданих послуг від 31.08.2011 року.

В даному випадку суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування ДП "Вітал-Агро" норм редакції зазначеної статті Податкового кодексу України, внесеної Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України" від 07.07.2011 року № 3609-VI.

Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до наданих прибуткових касових ордерів стороною-отримувачем послуг значиться кінцевий покупець с/г послуг (а.с. 216-217, 220, 225-273, т.1), що спростовує доводи позивача про надання ним послуг сільськогосподарським виробникам. Представник позивача не зміг надати обґрунтованих пояснень та підтверджуючих документів, щодо статусу "кінцевий споживач" з визначенням кому саме було надано послуги по збиранню кукурудзи на силос на площі 318,75 га, на яких умовах, за якою адресою, в який строк дані послуги мали бути надані та хто саме розписувався у прибутковому касовому ордері при внесенні попередньої оплати до каси позивача за вказані послуги та хто розписувався в акті наданих послуг від 31.08.2011 року від іменні "кінцевий споживач", тобто хто прийняв послугу по збиранню кукурудзи на силос на площі 318,75 га на суму 153000,00грн. Жодних ідентифікуючих реквізитів під графою "замовник" в акті приймання-передачі наданих послуг від 31.08.2011 року не заповнено. Також, позивачем не було надано на вимогу суду договору № ДГ-0000102 від 01.02.11 між ним та "кінцевим споживачем", посилання на який зазначено в Акті приймання-передачі наданих послуг від 31.08.2011 року.

Виходячи з вищевикладеного, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо встановленого порушення в частині заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 45141 грн за період з травня 2010 року по липень 2011 року, підставою для чого слугували висновки контролюючого органу про неправомірне віднесення вказаної суми при використанні спеціального режиму оподаткування діяльності сільського господарства в частині надання тракторних та сільськогосподарських послуг населенню, які включені до спеціальної декларації.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Крім того, суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ДП "Вітал-Агро", а саме в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.08.2013 року № 0001052200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 273830,75 грн з яких: 219074 грн - за основним платежем та 54756,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За звернення до суду з даним адміністративним позовом ДП "Вітал-Агро" сплачено судовий збір в розмірі 2294 грн щодо вимог майнового характеру. Таким чином, оскільки за результатами розгляду адміністративної справи суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.08.2013 року № 0001052200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 273830,75 грн, з яких: 219074 грн - за основним платежем та 54756,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), стягненню на користь позивача підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 1905,04 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства "Вітал-Агро" підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 12.08.2013 року № 0001052200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 273830,75 грн з яких: 219074 грн - за основним платежем та 54756,75 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Полтавської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Дочірнього підприємства "Вітал-Агро" підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу Фірми "Вітал-Тер" (Товариство з обмеженою відповідальністю) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1905,04 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 25 листопада 2013 року.

Суддя І.Г. Ясиновський