Постанова № 35538328, 15.11.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/5061/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Молодецького Р.І.,

при секретарі судового засідання - Лі Н.А.,

за участю:

представника позивача - Моцун О.П.,

представника відповідача - Пасько Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства "Техноком - Сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

16 серпня 2013 року Приватне підприємство "Техноком - Сервіс" звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001612204/611 від 25 березня 2013 року, № 0003622204/1096 від 14 червня 2013 року, № 0003632204 від 14 червня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що висновки Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області в акті перевірки № 384/22.4-08/36618359 від 06 березня 2013 року, що стали підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, є безпідставними та такими, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки позивач вважає, що проведені господарські операції з контрагентами є реальними, товарними, такими, що відповідають нормам чинного законодавства, на підтвердження чого надав первинну бухгалтерську документацію. Тому, оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню в повному обсязі.

Представник позивача вимоги позовної заяви підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач в письмових запереченнях зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Техноком-Сервіс" (ідентифікаційний код 36618359) зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області 27 липня 2009 року, номер запису 1 585 102 0000 006884 /том 1 а. с 19/. Товариство перебуває на обліку в органах державної податкової служби, та є платником податку на додану вартість з 08 жовтня 2010 року /том 1 а. с. 20/.

Основними видами діяльності підприємства позивача за КВЕД-2010 є: електромонтажні роботи, інші будівельно-монтажні роботи, обслуговування систем безпеки, установлення та монтаж машин і устаткування, будівництво житлових і нежитлових будівель, відповідно до довідки АБ № 492533 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) /том 1 а. с. 18/.

На підставі наказу Кременчуцької ОДПІ № 896 від 21 лютого 2013 року, направлень від 21 лютого 2013 року № 1139/001139 та у зв'язку з надходженням постанови старшого слідчого з ОВС ВРКС СУ ДПС у Полтавській області підполковника податкової міліції Сєрякова О. А. від 08 лютого 2013 року у період з 21 лютого 2013 року по 27 лютого 2013 року посадовими особами податкового органу було проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПП "Техноком-Сервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства /том 1 а. с. 22-53/.

За наслідками перевірки Кременчуцькою ОДПІ складено Акт № 384/22.4-08/36618359 від 06 березня 2013 року, згідно із висновками якого встановлено порушення вимог пунктів 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено ПДВ всього на суму 129 212 грн.; підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на загальну суму 321 970 грн.

На підставі висновків Акта перевірки № 384/22.4-08/36618359 від 06 березня 2013 року, відповідачем 25 березня 2013 року прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001612204/611, яким ПП "Техноком-Сервіс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 161 515 грн., в тому числі основний платіж - +129 212 грн., штрафні (фінансові) санкції - 32 303 грн. та № 0001602204/612, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 334 929 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 321 970 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 959 грн. 75 коп.

За наслідками процедури адміністративного оскарження, рішенням Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 червня 2013 року № 96/10/10.2-07 скаргу позивача задоволено частково: залишено без змін податкове повідомлення - рішення № 0001612204/611 від 25 березня 2013 року та скасовано податкове повідомлення - рішення від 25 березня 2013 року № 0001602204/612 в частині нарахованого основного платежу в сумі 1 846 грн. Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 09 липня 2013 року № 6467/6/99-99-10-01-15 податкові повідомлення-рішення від 25 березня 2013 року № 0001612204/611 та № 0001602204/612 залишено без змін з урахуванням висновків рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 червня 2013 року № 96/10/10.2-07, а скаргу позивача без задоволення.

Кременчуцькою ОДПІ на виконання рішення Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 07 червня 2013 року № 96/10/10.2-07 було винесено податкові повідомлення - рішення від 14 червня 2013 року № 0003622204/1096, яким збільшено суму грошового зобов'язання з подіту на прибуток у розмірі 333 083 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем - 320 124 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 959 грн. 75 коп. та № 0003632204, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 4 845 грн. 25 коп.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями у зв'язку із чим оскаржив їх до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням суд виходить з наступного.

Відповідачем, відповідно до акту перевірки та письмових заперечень, реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами ТОВ "Леда-Ком", ТОВ "Анві Продукт", ТОВ "Арвет" заперечується також з тих підстав, що відповідно до актів ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 798/22-317/37106984 від 05 вересня 2012 року "Про неможливість підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ "Анві Продукт" з платниками податків за період з 01 жовтня 2011 року по 31 жовтня 2011 року", ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 800/22-317/37740565 від 06 вересня 2012 року "Про неможливість підтвердження господарських взаємовідносин ТОВ "Леда-Ком" з платниками податків" та ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 2828/22-222/24370523 від 10 вересня 2012 року "Про неможливість підтвердження господарських відносин ТОВ "Арвет" з платниками податків за період з 01 березня 2008 року по 31 травня 2012 року", вказані підприємства не мають достатніх матеріально-технічних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності.

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Також суд зазначає, що сам по собі Акт перевірки містить факти, на які посилається відповідна посадова особа органу Державної податкової служби України при складанні відповідних висновків перевірки, проте ці факти повинні підтверджуватися певними засобами доказування, в порядку визначеному Кодексом адміністративного судочинства.

За змістом норми частини 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду, розмір судових витрат тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Зокрема, нормою зазначеної статті визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування; докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги; обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Підстави для звільнення від доказування встановлені статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства, згідно якої, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати; обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання; вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином наведені норми встановлюють обсяг доказування, порядок надання та дослідження доказів.

Відповідно до статті 3 Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

17 липня 1997 року Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). 11 вересня 1997 року Конвенція набула чинності для України, після чого в України виникло міжнародно-правове зобов'язання забезпечити додержання конвенційних гарантій, зокрема і тих, які передбачені статтею 6 Конвенції, на національному рівні.

Пункт 2 статті 6 Конвенції проголошує, що "кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку". Таким чином, дане положення встановлює презумпцію невинуватості обвинуваченої особи.

Тобто пункт 2 статті 6 Конвенції захищає будь-яку особу від поводження з нею як з винною не лише з боку судді або суду, а й з боку посадових осіб до винесення вироку.

Відповідний вирок суду, яким би була доведена вина посадової особи підприємства позивача в порядку провадження у кримінальній справі, відповідачем не було надано.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Наведений висновок підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

Відповідно до пункту 44.1 Податкового кодексу України платники податків, для цілей оподаткування, зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та до яких включаються вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, в тому числі, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат та беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Згідно положень пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно положень статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України); ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що для включення ПП "Техноком-Сервіс" до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість достатніми підставами мають бути: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, належним чином оформлена первинна бухгалтерська документація.

Також, суд зауважує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, юридичний аспект вчинених господарських дій або подій не входять до складу поняття "господарська операція" (бухгалтерський чи економічний ефект).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з вимогами ст. 4 цього Закону одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Надаючи оцінку правомірності винесення податковим органом 25 березня 2013 року податкових повідомлень - рішень № 0001612204/611, яким ПП "Техноком-Сервіс" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в сумі 161 515 грн., в тому числі основний платіж - +129 212 грн., штрафні (фінансові) санкції - 32 303 грн. та № 0001602204/612, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 334 929 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем 321 970 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 12 959 грн. 75 коп. суд виходить з наступного.

З акту перевірки № 384/22.4-08/36618359 від 06 березня 2013 року вбачається, що податковий орган ставить під сумнів реальність господарських операцій позивача з контрагентами Приватним підприємством "Анві Продукт" (код ЄДРПОУ 37106984), Товариством з обмеженою відповідальністю "Леда-Ком" (код ЄДРПОУ 37740565) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арвет" (код ЄДРПОУ 24370523) у зв'язку з тим, що перевіркою встановлено оформлення первинних бухгалтерських документів з порушенням норм чинного законодавства.

Так, податковим органом було встановлено, що в наданих до перевірки видаткових накладних, отриманих від контрагентів позивача, відсутні дані щодо осіб (прізвище, посада), які підписали дані первинні документи; в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних відсутній підпис особи, яка одержала вантаж, а також підпис водія-експедитора (ОСОБА_5), відсутні підписи та печатки "Вантажоодержувача" та "Автопідприємства".

З цього приводу суд зазначає наступне.

Ухвалою від 03 вересня 2013 року судом було витребувано від Оперативного управління Головного управління Міндоходів у Полтавській області документи первинного бухгалтерського обліку по господарським відносинам Приватного підприємства "Техноком - Сервіс" (код ЄДРПОУ 36618359) за період з 28 липня 2009 року по 31 грудня 2012 року з наступними контрагентами: Товариством з обмеженою відповідальністю "Леда-Ком" (код ЄДРПОУ 37740565); Товариством з обмеженою відповідальністю "Арвет" (код ЄДРПОУ 24370523); Приватним підприємством (код ЄДРПОУ 37106984), які були вилучені у Приватного підприємства "Техноком - Сервіс" за протоколом виїмки від 01 серпня 2012 року старшим оперуповноваженим з ОВС ВПЗ ВОСА ПДВ УМП ДПС у Полтавській області старшим лейтенантом податкової міліції Ткаченко А. В.

18 вересня 2013 року Оперативним управлінням Головного управління Міндоходів у Полтавській області надано документи первинної бухгалтерської документації позивача по спірним контрагентам.

З наданої бухгалтерської документації вбачається, що між позивачем та вказаними контрагентами були укладені договори купівлі-продажу з ПП "Анві-Продукт" № 65 від 27 жовтня 2011 року, з ТОВ "Арвет" № 62 від 30 вересня 2011 року, з ТОВ "Леда-Ком" № 71 від 02 грудня 2011 року, які є типовими /том 1 а. с. 203-205, том 2 а. с. 1-3, 10-12/. Відповідно до пункту 1.1 вказаних договорів в порядку та на умовах, визначених договором, продавець зобов'язаний передати у власність покупцю товар, найменування, кількість та ціну якого визначено в рахунках-фактурах, які виписуються продавцем за проханням покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар та оплатити його вартість у строк та у розмірі, визначені договором.

Так, в матеріалах справи містяться рахунки-фактури, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні /том 1 а. с. 206-264, том 2 а. с. 4-9, 13-28/.

З вказаних товарно-транспортних накладних /том 1 а. с. 233-264, том 2 а. с. 7-9, 15-20, 25-27/ вбачається, що останні містять підпис особи, яка одержала вантаж, а також підпис водія-експедитора (ОСОБА_5) та підпис та відбиток печатки "Вантажоодержувача", що спростовує вищевказане твердження відповідача

Фактичне отримання позивачем товару підтверджене наявними у матеріалах справи копіями первинних бухгалтерських документів.

Суд не погоджується з доводами податкового органу про відсутність доказів фактичного отримання товару у зв'язку з недоліками оформлення постачальниками видаткових накладних та товарно-транспортних накладних, з тих підстав, що за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, окремі недоліки таких документів як видаткова накладна, а саме: відсутність даних щодо осіб (прізвище, посада), які підписали первинні документи, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару. До того ж, ані під час перевірки, ані в ході судового розгляду справи інших зауважень стосовно здійснення господарських операцій позивача з контрагентами відповідач не навів.

Стосовно твердження відповідача про ненадання позивачем до перевірки подорожніх листів, з яких можливо було б відслідкувати маршрут автотранспорту та сертифікатів, які б могли підтвердити якість продукції, суд зазначає наступне.

Як зазначено позивачем в наданих суду поясненнях, транспортування товару від постачальників здійснювалося контрагентами позивача.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом № 363 Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за № 128/2568, (надалі - Правила) визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Пунктами 11.4, 11.5 Правил передбачено, що оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Пунктом 11.7. Правил передбачено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

При цьому, пунктом 8.26 Правил встановлено, що вантаження і розвантаження вважаються закінченими після вручення водієві належним чином оформлених товарно-транспортних накладних на навантажений або вивантажений вантаж.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вантажоотримувачу передається один екземпляр товарно-транспортної накладної, жодного обов'язку вантажовідправника (перевізника, експедитора) щодо надання вантажоотримувачу подорожнього листа вказаними Правилами не передбачено. Тому, висновки податкового органу щодо не підтвердження здійснення господарських операцій позивача, зокрема, у зв'язку з ненаданням останнім подорожніх листів є необґрунтованими.

Зауваження відповідача, викладені в акті перевірки та письмових запереченнях /том 1 а. с. 121-128/ стосовно відсутності в системах АРМ "Аудит", АІС "Податки", АРМ "Облік", АІС "Бест-звіт" відомостей стосовно автопідприємства-перевізника - суб'єкта господарювання ФОП ОСОБА_6 є також необґрунтованими, оскільки судом на його запит отримано інформацію від Управління державної автомобільної інспекції Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області від 15 жовтня 2013 року № 11/9-6178. Згідно вказаної інформації за ОСОБА_6 в період з 16 вересня 2010 року по 13 червня 2012 року зареєстровано транспортний засіб ГАЗ, номер державної реєстрації 2705-434 ЗНГ /том 3 а. с. 222-223/. Вказаний автоперевізник та транспортний засіб зазначено також і в товарно-транспортних накладних /том 1 а. с. 206-264, том 2 а. с. 4-9, 13-28/.

У своїх поясненнях позивач зазначив, що придбаний товар використовувався у господарській діяльності, а саме: обслуговування систем безпеки, електромонтажних робіт, даний факт підтверджується копіями первинних документів, наявних в матеріалах справи: договорами підряду, актами приймання виконаних робіт, акти списання, акти прийняття до експлуатації систем протипожежного захисту, копії яких наявні в матеріалах справи /том 3 а. с. 3-155, 167-215-а, том 2 а. с. 69-74/.

Таким чином, наявні у справі докази в їх сукупності, надають підстави для висновку про реальність господарських взаємовідносин між ПП "Техноком-Сервіс" та ПП "Анві-Продукт", ТОВ "Арвет", ТОВ "Леда-Ком" з придбання товарів.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про наявність законних підстав для задоволення адміністративного позову щодо скасування податкових повідомлень-рішень.

Зважаючи на те, що спірні податкові повідомлення - рішення є правовими актом індивідуальної дії, які відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнаються судом протиправними і скасовуються, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0001612204/611 від 25 березня 2013 року, № 0003622204/1096 від 14 червня 2013 року, № 0003632204 від 14 червня 2013 року, натомість визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області ДПС № 0001612204/611 від 25.03.2013 року, № 0003622204/1096 від 14.06.2013 року, № 0003632204 від 14.06.2013 року.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Техноком - Сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень - рішень задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Кременчуцької об'єднаної ДПІ Полтавської області ДПС № 0001612204/611 від 25.03.2013 року, № 0003622204/1096 від 14.06.2013 року, № 0003632204 від 14.06.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (код ЄДРПОУ 38742715) на користь Приватного підприємства "Техноком-Сервіс" (код ЄДРПОУ 36618359) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) гривні 00 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 20 листопада 2013 року.

Суддя Р.І. Молодецький