Ухвала суду № 3551032, 05.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  № 22-а-2330|08 р.              Головуючий у першій інстанції: Морозов С.М.,

                                                                                                       Доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

05 березня 2009 року                                                                                м. Київ

             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:    

             головуючого судді:                                                     Мамчура Я.С.,

             суддів:                                                                          Горбань Т.І., Попович О.В.,

             при секретарі:                                                              Медовниці Ю.О., 

             розглянувши апеляційну скаргу відповідача – Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Господарського суду м. Києва від 07 червня 2007 року у справі за позовом Закритого акціонерного товариства «Банк НРБ» до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Господарського суду м. Києва від 07 червня 2007 року позов задоволено в повному обсязі.

На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та процесуального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 31.10.2006 року по 27.11.2006 року та з 28.11.2006р. по 11.12.2006р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП було проведено виїзну планову перевірку ЗАТ «Банк НРБ» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2003 року по 30.06.2006 року, за результатами якої було складено акт перевірки №843/2310/25959784 від 18.12.2006 року (далі по тексту - Акт).

            Так, в акті перевірки відповідачем зазначено, що позивач – ЗАТ «Банк НРБ» не мав підстав відображати в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з акціями та корпоративними правами, операції з інвестиційними сертифікатами, а повинен був відображати їх в окремому податковому обліку фінансових результатів операцій з іншими цінними паперами. У зв’язку з цимв акті перевірки відмічено про заниження позивачем валового доходу у першому півріччі 2006р. на загальну суму 1 077 025 грн.

Крім того, в ході перевірки була виявлена помилка щодо відображення в податковому обліку фінансових результатів за інвестиційними сертифікатами разом з фінансовими результатами за акціями. Позивачем було здійснено виправлення помилки при поданні декларації з податку на прибуток за 3 квартали 2006 року відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язкань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21. грудня 2000 року № 2181-ІІІ зі змінами та доповненнями та відповідно до другого абзацу п. 2.1 розділу 2 Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 березня 2003 року № 143, надано уточнені показники щодо операцій з акціями та інвестиційними сертифікатами у складі податкової декларації за 3 квартали 2006 року.

Пунктом 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що платник податків, який до початку його перевірки контролюючим органом самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму такої недоплати та штраф у розмірі п'яти відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку, б) або відобразити суму такої недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за наступний податковий період, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми податкового зобов'язання з цього податку. Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. При самостійному донарахуванні суми податкових зобов'язань адміністративні штрафи не накладаються.

            За результатами коригувань позивачем нараховано та сплачено до бюджету 269656 грн. податку на прибуток, а також штраф у розмірі 5% від вказаної суми податку, що складає 269656 грн. Х 5% = 13483 грн.

Декларація з податку на прибуток позивача за 3 квартали 2006 року з уточненими показниками була подана до відповідача 09.11.2006р. в установлені законодавством терміни (термін подання відповідно законодавства 09.11.2006р.), а заявка на надання документів з даного питання надана в ході перевірки – 14.11.2006р., тобто після самостійного виявлення позивачем невірного податкового обліку вищезазначених цінних паперів, самостійних виправлень Банком даних в податковій декларації та сплати штрафних санкцій.

Крім того, у даному пункті Закону № 2181 не зазначається, що уточнююча декларація повинна подаватись платником податку до початку перевірки, а наголошується лише на виявленні платником податку факту заниження податкового зобов’язання до початку перевірки.

Щодо висновку контролюючого органу про заниження об’єкту оподаткування на суму невірно розрахованої банком податкової амортизації судом встановлено наступне.

Визначаючи позивачу податкове зобов’язання за цим епізодом контролюючий орган вказав, що перевіркою було встановлено порушення п.п. 8.2.2 п. 8.2 та п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок невірного віднесення охоронно-пожежної сигналізації до ІІ групи замість групи І, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 7962,41 грн.

Як вбачається з матеріалів справи (акти приймання в експлуатацію сигналізації та інше), встановлені у Банку системи сигналізації не є частиними будинків – відповідні системи є мобільними та підлягають заміні. В актах приймання-передачі основних виробничих фондів № 2 від 04.08.2003р., № 1 від 23.04.2004р., № 3 від 28.12.2004р., № 1 від 10.03.2005р. зазначено, що відповідні системи охоронно-пожежної сигналізації у бухгалтерському обліку мають окремий інвентарний номер.

Відповідно до встановленого розподілу об'єкти першої групи є нерухомими об'єктами, тоді як охоронно-пожежна сигналізація за ознакою функціональної належності не може відноситись до будівлі чи споруди де вона встановлена, так як є рухомим об'єктом, який у виробничому процесі призначений виконувати інші функції ніж будівлі та споруди, при необхідності може бути демонтований, замінений та використаний в інших системах.

За таких обставин віднесення охоронно-пожежної сигналізації до основних фондів групи 2 є таким, що відповідає вимогам бухгалтерського та відповідно податкового обліку, зокрема згідно з пп. 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Додатково в обґрунтування такого висновку слід зазначити, що технічно охоронно-пожежна сигналізація встановлюється при необхідності на об'єкт першої групи, економічно понесені витрати у зв'язку з її придбанням не пов'язані з витратами на придбання об'єктів першої групи, так як різняться в часі придбання та в первинно визначеній економічній вигоді (різна норма амортизації), тобто, витрати на придбання систем охоронно-пожежної сигналізації понесені окремо від витрат на придбання об'єктів першої групи. А відповідно до пп. 8.4.1 п. 8. 4 ст. 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі здійснення витрат на придбання основних фондів, балансова вартість відповідної групи збільшується на суму вартості їх придбання з урахуванням транспортних і страхових платежів, а також інших витрат понесених у зв'язку з таким придбанням.

Колегія суддів погоджується, що висновки акту перевірки в частині виявлення порушення ЗАТ «Банк НРБ» п.п. 8.2.2 п. 8.2 та п.п. 8.6.1 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" яке призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 7 962, 41 грн. спростовується матеріалами справи та не відповідає вимогам чинного законодавства. Донарахування податку в розмірі 2 000, 31 грн. та застосування штрафних санкцій є неправомірним а податкові повідомлення-рішення № 0001102310/0 від 25.12.2006р., № 0001102310/1 від 18.01.2007р., № 0001102310/2 від 29.03.2007р. в цій частині підлягають визнанню недійсними.

            Крім того, суд не погоджується з висновками акту перевірки щодо неправомірного віднесення до складу валових витрат коштів, які спрямовані на формування страхового резерву за операціями по наданих банком гарантіям, відкритим кредитним лініям, через наступне.

            Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. № 334/94-ВР зі змінами та доповненнями (далі-Закон № 334) в пп. 1.11.1 п. 1.11 ст. 1 визначено, що «Фінансовий кредит – кошти, які надаються банком – резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України, а також Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства».

Крім того, що у наведеному у Законі № 334 визначенні «фінансового кредиту» зазначено, що це – кошти, які надаються, а не фактично перераховані банком. Тобто кредитні лінії, гарантії, за якими сформовані резерви, є наданими тому, що угоди з клієнтами підписані і банк не має права відмовитись від виконання своїх зобов’язань.

У відповідності до пп.5.2.4. п.5.2. ст.5 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться суми коштів, внесені до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Так, пп. 12.2.2 визначається, що створення страхового резерву здійснюється ( з урахуванням положень пп. 12.2.3 цієї статті) фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості визнаними безнадійними згідно з нормами Закону. Розмір такого страхового резерву повинен бути достатнім для повного покриття ризиків неповернення основного боргу.

Відповідно до пп. 12.2.1 будь-який банк, а також будь-яка не банківська установа, створена згідно з нормами відповідних законів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Розмір страхового резерву, що формується за рахунок валових витрат визначається відповідно до пп. 12.2.3 п. 12.2 ст. 12 Закону „Про оподаткування прибутку підприємств" та не може перевищувати для комерційних банків 10 відсотків від суми боргових вимог (20 відсотків до внесення змін Законом від 25.03.2005р.), а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. Укладаючи договір про надання гарантії, відкриття кредитної лінії банк фактично бере зобов'язання сплатити відповідну суму визначену в договорі.

Отже, твердження відповідача про те, що необхідною умовою формування страхового резерву для відшкодування можливих втрат по основному боргу є наявність такого основного боргу спростовується самим визначенням резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, що викладене в п. 1.1 „Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженим постановою Правління Національного банку України від 6 липня 2000р. N 279. А саме, резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Тобто саме ризик неповернення коштів викликає необхідність формування страхового резерву.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідності до вимог чинного законодавства витрати на формування страхового резерву за операціями з надання банківських гарантій, відкриття кредитних ліній віднесені до складу валових витрат, тому вимоги щодо визнання недійсними в цій частині (донарахування податку в розмірі 83 425,16 гривень та штрафних (фінансових) санкцій) оспорюваних податкових повідомлень-рішень є обґрунтованими.

Крім того, при розгляді вищезазначених питань відповідачем не врахована позиція щодо конфлікту інтересів, яка викладена в пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181 – «у разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків».

З підстав вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

            Апеляційну скаргу відповідача – Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків - залишити без задоволення.

            Постанову Господарського суду м. Києва від 07 червня 2007 року - залишити без змін.

           Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

            Головуючий суддя

            Судді: