Ухвала суду № 3551030, 05.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа  № 22-а-2337а|08 р.              Головуючий у першій інстанції: Шабунін С.В.,

                                                                                                       Доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

05 березня 2009 року                                                                                м. Київ

             Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:    

             головуючого судді:                                                     Мамчура Я.С.,

             суддів:                                                                          Горбань Т.І., Попович О.В.,

             при секретарі:                                                              Медовниці Ю.О., 

             розглянувши апеляційну скаргу відповідача – Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва на постанову Господарського суду м. Києва від 24 травня 2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Господарського суду м. Києва від 24 травня 2007р. – позов задоволено в повному обсязі.

На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального права.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду – без змін з таких підстав.

Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень   (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Судом першої інстанції було встановлено, ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України», яке створено в рамках реалізації Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації від 07 жовтня 2002 року про стратегічне співробітництво в газовій галузі, якою було визначено уповноважені організації по створенню Товариства: з української сторони – Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», з російської сторони – Відкрите акціонерне товариство «Газпром».

Товариство зареєстроване Шевченківською районною адміністрацією у м. Києві (свідоцтво №32349152 від 23.01.2003р.) та є суб'єктом підприємницької діяльності відповідно до чинного законодавства України.

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва в період з 04.12.2006р. по 15.01.2007р. було проведено планову виїзну документальну перевірку з питання дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.09.2006р. за результатами якої було складено акт від 15.01.2007р. № 23/23-02/32349152 (Акт-перевірки) і винесено податкове повідомлення-рішення від 22.01.2007р. № 0000412302/0.

Контролюючий орган, визначаючи завищення Товариством суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, у Акті перевірки та у податковому повідомленні - рішенні, посилається на пп. 7.4.1 та пп. 7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. № 168/97 - ВР.

У відповідності з пп. 7.4.1 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" (у редакції, що діяла у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою 20%, протягом звітного періоду у зв'язку з:

-          придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

-          придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватись в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари, основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" у разі, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Товариство у період, охоплений перевіркою, отримувало доход у вигляді відсотків по депозитним договорам. Доход, отриманий у вигляді відсотків за депозитними договорами, Товариством відносився до складу валових доходів підприємства у відповідності до Закону України від 28.12.1994 р. „Про оподаткування прибутку підприємств".

Отже, даними бухгалтерського та податкового обліку Товариства підтверджено, що в травні 2005р. та квітні 2006р. доход Товариства складався частково з оподатковуваних податком на додану вартість операцій та частково — з неоподатковуваних операцій (відсотки за депозитними договорами, які на думку Контролюючого органу не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість), при цьому Товариство сплачувало (нараховувало) податок на додану вартість у складі ціни придбаних товарів (робіт, послуг) та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, та відповідно відображало його у складі податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, керуючись нормами пп. 7.4.1 п.7.4 та пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР.

Крім того колегія суддів погоджується з твердженням, що Товариство правомірно не виключило зі складу податкового кредиту суму податку на додану вартість відповідно до обсягів операцій, що є об'єктом оподаткування (отримання відсотків по депозитним вкладам), з наступних причин:

- згідно з п.3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, з ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту та з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

Під терміном «поставка товарів» п.1.4 ст.1 зазначеного Закону розуміються будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Поставка послуг - це будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Отже, отримання відсотків за депозитними вкладами взагалі не відповідає визначенню «поставка», а отже Товариство цілком правомірно не відображало в деклараціях з податку на додану вартість відповідних звітних періодів обсяги продажу, що не є об'єктами оподаткування відповідно до п.3.2 ст. З Закону України „Про податок на додану вартість", тому що у відповідності до пп.5.3.4 Наказу Державної податкової адміністрації України „Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання" від 30.05.1997р. №166 рядок З „Операції, що не є об'єктом оподаткування" заповнюється платником в тому випадку, якщо платник здійснює такі операції як частину в загальному обсязі продажу.

Як свідчить вищенаведене, у періоді, що був охоплений перевіркою, податковий кредит, відображений Товариством у відповідності до норм Закону «Про податок на додану вартість», оскільки сума податкового кредиту складалася з сум податку в складі вартості придбаних товарів (робіт, послуг), які використовувались Товариством для здійснення основного виду діяльності, визначеною Статутом Товариства, а не для отримання «пасивного» доходу у вигляді відсотків за депозитними договорами. Відповідно, всі витрати, які були понесені Позивачем на придбання товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, спрямовувались на забезпечення основного виду діяльності, а не для здійснення операцій, що не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

            Крім того, як зазначено в листі ДПА у м. Києві, отримання процентів по депозитним договорам не відповідає визначенню поставки товарів чи послуг, а тому взагалі не виникає і об’єкту оподаткування податком на додану вартість.

            Інших операцій, які не є об’єктом оподаткування або звільнені від оподаткування, відповідно до ст. 3 та ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач, за період, що був охоплений перевіркою, не здійснював.

            Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки відповідачем протиправно нараховані податкові зобов’язання з податку на додану вартість, можливість нарахування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату спірних податкових зобов’язань виключається.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

            Апеляційну скаргу відповідача – Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 24 травня 2007 року - залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

            Головуючий суддя

            Судді: