ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" листопада 2013 р. Справа № 922/3651/13
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Івакіна В.О., суддя Тихий П.В.
при секретарі Шевцові Є.О.
за участю представників:
позивача - Василенко А.В., довіреність № 2390/101 від 02.01.2013 р.
відповідача - Колосов А.В., довіреність № б/н від 05.09.2013 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків (вх. № 3310Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року по справі №922/3651/13
за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д", м. Харків
про стягнення 5530,49 грн.,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство "Харківгаз", звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д" пені у розмірі 4042,46грн., інфляційних втрат у розмірі 270,48 грн., 3% річних у розмірі 1217,15 грн., а також просив покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1720,50 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року (суддя Смірнова О.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Сінтал, Д" на користь Публічного акціонерного товариства "Харківгаз" 107,97 грн. інфляційних витрат, 1217,15 грн. 3% річних та 412,23 грн. судового збору. В стягненні 4042,46 грн. пені та 162,51 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Позивач з рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 у справі № 922/3651/13 в частині відмови в задоволенні стягнення пені в розмірі 4042,46 грн. та інфляційних витрат в розмірі 162,51 грн. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ "Харківгаз" в повному обсязі.
В обґрунтування викладених вимог позивач, посилаючись на положення ч. 6 ст. 231 ГК України, ст. ст. 549, 550, 551 ЦК України, зазначає, що ним правомірно заявлено вимогу про стягнення пені. Також, позивач вважає неправомірним посилання господарського суду на положення ст. 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яка була виключена на підставі Закону України № 2921-ІІ від 10.01.2002. Крім того, позивач, не погоджуючись з відмовою суду в частині стягнення 162,51 грн. інфляційних втрат, стверджує, що судом проігноровано вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін. При цьому відповідач вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо часткового стягнення інфляційних втрат, а також про відмову позивачу в стягненні пені, посилаючись на те, що законом не встановлено виду та розміру штрафних санкцій за порушення виконання мирової угоди.
Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, між позивачем та відповідачем було укладено договір на розподіл природного газу № 03Т-139ГК від 14 листопада 2011 року, згідно до якого позивач, відповідно до наявного в матеріалах справи акту надання послуг з розподілу природного газу від 30.11.2011 року, виконав роботу по розподілу природного газу.
Проте, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив отриманий природний газ.
Вищезазначені обставини стали підставою для звернення ПАТ "Харківгаз" до господарського суду Харківської області щодо стягнення з відповідача заборгованості за договором № 03Т-139 ГК від 14.11.2011 р. на постачання природного газу.
В ході розгляду вищезазначеної справи між сторонами була укладена мирова угода від 29.03.2012 р., відповідно до умов якої відповідач визнав заборгованість в сумі 116796,02 грн., в тому числі судовий збір в сумі 2418,89 грн. та зобов'язався перерахувати на поточний рахунок позивача заборгованість наступним чином:
у строк з 10.09.2012 р. до 15.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 2418,89 грн., ПДВ не передбачено;
у строк з 17.09.2012 р. до 22.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;
у строк з 24.09.2012 р. до 29.09.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;
у строк з 15.10.2012 р. до 20.10.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29160,00 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4860,00 грн.;
у строк з 29.10.2012 р. до 01.11.2012 р. перераховуються грошові кошти в розмірі 29316,02 грн., у т.ч. ПДВ 20% - 4886,00 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2012 р. по справі № 5023/261/12 була затверджена мирова угода та провадження по справі припинено.
Позивач вказує на те, що відповідач частково виконав умови мирової угоди, сплатив судовий збір в розмірі 2418,89 грн. та 62699,71 грн. заборгованості, та не сплатив заборгованість в сумі 54096,29 грн.
Внаслідок невиконання відповідачем умов мирової угоди, позивач звернувся з відповідним позовом про стягнення з відповідача пені у розмірі 4042,46грн., інфляційних витрат у розмірі 270,48 грн., 3% річних у розмірі 1217,15 грн.
При вирішенні даного господарського спору, суд першої інстанції виходив з того, що мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами ЦК України, є правочином, в зв'язку з чим, застосувавши положення ст. 625 ЦК України, дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення пені.
Разом з цим, встановивши, що позивач при розрахунку інфляційних витрат здійснив помилки, не врахувавши періоди, в яких була дефляція, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають задоволенню у сумі 107,97 грн. інфляційних втрат та 1217,55 грн. 3% річних. В решті позовної вимоги про стягнення з відповідача 162,51 грн. інфляційних втрат судом відмовлено, як зайво нарахованих.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 4042,46 грн. суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку між сторонами була укладена мирова угода, відповідно до якої позивач відмовився від стягненні пені в сумі 893,49 грн. та було припинено провадження у справі, а мирова угода, на підставі якої позивач просив стягнути з відповідача пеню, взагалі не може встановлювати штрафні санкції за її невиконання, оскільки мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.
З висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Дво - чи багатостороннім правочином (договором) є погоджена дія двох або більше сторін.
Правочини відрізняються від інших юридичних фактів тим, що правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату; завжди є діями фізичної або юридичної особи та є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин, а воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, умови мирової угоди сторін викладаються в адресованій господарському суду письмовій заяві, яка долучається до справи. Таку заяву підписують обидві сторони. При затвердженні мирової угоди суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.
Як встановлено судом, ухвалою господарського суду Харківської області від 02.04.2012 року по справі № 5023/261/12 була затверджена мирова угода від 29.03.2012 року, укладена між ПАТ "Харківгаз" та ТОВ НВФ "Сінтал, Д".
Отже, мирова угода є особливим видом цивільно-правової угоди, яка укладається безпосередньо в господарському процесі, коли конфлікт між сторонами досяг певної кульмінаційної стадії й вирішити його може тільки суд.
Така позиція суду знаходить своє відображення і у судовій практиці вищих судових інстанцій, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 25 вересня 2008 р. № 21/234-07-9284, 25 вересня 2008 р. № 21/233-07-9283, постанові Вищого господарського суду України від 23 листопада 2010 р. № 12-23/112-09-4557, постанові Вищого господарського суду України від 29 листопада 2010 р. у справі № 22/48.
Мирова угода це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не призводить до вирішення спору по суті. Сторони не вирішують спору, не здійснюють правосуддя, що є прерогативою судової влади, а досягнувши угоди між собою, припиняють спір. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне (без державного втручання) врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.
Як свідчать матеріали справи, в межах даної господарської справи, ПАТ "Харківгаз" звернулось до господарського суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з відповідача, ТОВ НВФ"Сінтал, Д", за невиконання мирової угоди пені у розмірі 4042,46грн., інфляційних витрат у розмірі 270,48 грн., 3% річних у розмірі 1217,15 грн., які нараховані на суму несплаченої заборгованості в розмірі 54096,29 грн.
Колегія суддів вважає безпідставними твердження позивача про те, що господарським судом було проігноровано вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки саме на підставі вказаної норми права судом задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1217,15 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 107,97 грн. Тоді як підставою відмови в стягненні інфляційних в розмірі 162,51 грн. є невірний розрахунок та порушення визначеного порядку застосування індексу інфляції.
Так, позивачем зроблений та наданий до суду розрахунок інфляційних втрат, сума яких нарахована за грудень 2012 року, січень 2013 року та травень 2013 року, та складає 270,48 грн.
При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про те, що при здійсненні інфляційних нарахувань ПАТ «Харківгаз» повинен враховувати індекс інфляції за кожний місяць прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс дефляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується. В той час, як позивач при розрахунку інфляційних не врахував періоди, в яких була дефляція. Таким чином, господарським судом правомірно встановлено, що розмір інфляційних втрат становить 107,97 грн. А тому твердження позивача про порушення судом першої інстанції норм ч. 2 ст. 625 ЦК України є безпідставним.
Щодо заявлених позовних вимог в частині стягненні пені у розмірі 4042,46 грн., колегія суддів виходить з того, що за своєю суттю на відміну від звичайної угоди, мирова угода, укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; вона не лише змінює матеріально-правові відносини, а й припиняє процесуально-правові відносини; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового акта.
Отже, після укладання мирової угоди, зобов'язання відповідача за договором № 03Т-139ГК від 14.11.2011 р. на постачання природного газу, в силу ч. 1 ст. 604 ЦК України, є припиненими. У відповідача перед позивачем виникло інше зобов'язання, передбачене мировою угодою.
У відповідності зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Також, відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що розмір неустойки (штрафу, пені) встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
В свою чергу, мирова угода на законодавчому рівні не містить визначення виду штрафної санкції (неустойка, штраф, пеня) як виду санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язання. Законом не встановлено виду та розміру штрафної санкції за порушення виконання мирової угоди.
Частина 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається позивач, не встановлює розмір пені, а встановлює порядок визначення штрафних санкцій, тобто що це відсоток який визначається обліковою ставкою.
Викладене вище та матеріали справи свідчать, що сплата пені ні законом, ні мировою угодою, не передбачена. Умовами укладеної між сторонами мирової угоди ні розмір, ні порядок нарахування штрафних санкцій не встановлений та ніяким чином не обґрунтований.
Крім того, п. 3.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що умови мирової угоди повинні безпосередньо стосуватися предмета позову, що виключає зазначення в ній дій, коштів чи майна, які не відносяться до цього предмета. У зв'язку з цим, зокрема, не можуть включатися до мирової угоди умови щодо застосування неустойки (штрафу, пені) за невиконання її умов.
Отже, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
З огляду на викладене, беручи до уваги, що предметом даного господарського спору є, в тому числі, стягнення пені саме за невиконання умов мирової угоди, яка не передбачає стягнення штрафних санкцій, а також зважаючи на те, що в силу частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції застосовуються, зокрема, у розмірі, передбаченому договором, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення пені за невиконання відповідачем умов укладеної між сторонами мирової угоди.
Колегія суддів не приймає до уваги наведені позивачем доводи про неправомірне посилання господарського суду на положення ст. 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», яка була виключена на підставі Закону України № 2921-ІІ від 10.01.2002, оскільки вказане не впливає на правомірність висновків суду першої інстанції щодо суті вирішення даного господарського спору. До того ж, місцевий господарський суд, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в зазначеній частині виходив не лише з приписів вказаної статті закону, яка дійсно втратила чинність. Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції цілком правомірно зазначив про те, що мирова угода, на підставі якої позивач просив стягнути з відповідача пеню, взагалі не може встановлювати штрафні санкції за її невиконання, оскільки мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета позову.
Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м. Харків позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року по справі № 922/3651/13 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи позивача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.
Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківгаз", м.Харків залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 14 жовтня 2013 року по справі № 922/3651/13 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.
Повний текст постанови складено та підписано 25 листопада 2013 рок.
Головуючий суддя Пелипенко Н.М.
Суддя Івакіна В.О.
Суддя Тихий П.В.
Судове рішення № 35505260, Харківський апеляційний господарський суд було прийнято 25.11.2013. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 922/3651/13. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: