Постанова № 35505221, 25.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. Справа № 922/215/13-г

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Лисокобилка А.Ю.

За участю представників сторін:

прокурора - Здор Т.О.

позивача - Обманюка С.С. (довіреність від 30.10.2013р.)

відповідача - Галієвої І.Ю. (довіреність від 28.10.2012р.)

розглянувши апеляційну скаргу Лозівського міжрайонного прокурора (вх.2828Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2013р.

за позовом Приватного підприємства "Фарммаркет", м. Львів,

до Дочірнього підприємства "Трейд Лайн ЛТД", м. Київ,

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2013р. ПП «ФАРММАРКЕТ» звернулось до господарського суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно:

- прибудована нежитлова будівля літ. "В", загальна площа 546,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/3,

- нежитлова будівля літ. "А-2", загальна площа 373,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/2.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2013р. у справі №922/215/13-г (суддя Присяжнюк О.О.) позов задоволено; визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель:

- прибудована нежитлова будівля літ. "В", загальна площа 546,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/3,

- нежитлова будівля літ. "А-2", загальна площа 373,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/2, укладений між Приватним підприємством "ФАРММАРКЕТ" та Дочірнім підприємством "ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД"; визнано за Приватним підприємством "ФАРММАРКЕТ" право власності на нежитлові будівлі: прибудована нежитлова будівля літ. "В" загальна площа 546,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/3; нежитлова будівля літ. "А-2" загальна площа 373,6 кв.м., яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/2; стягнуто з Дочірнього підприємства "ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД" на користь Приватного підприємства "ФАРММАРКЕТ" 4065,62грн. витрат по сплаті судового збору.

Лозівський міжрайонний прокуратур з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та, в інтересах держави в особі Лозівської міської ради звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2013р. у справі №922/215/13-г в повному обсязі і винести нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; вжити заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові приміщення: прибудована нежитлова будівля літ. "В", загальною площею 546,7 кв.м, яка розташована по вул. Червоноармійська, буд. 48"А"/3, м. Лозова, Харківська обл., нежитлова будівля літ. "А-2", загальною площею 373,6 кв.м, розташована по вул. Червоноармійська, буд. 48 "А-2", м. Лозова, Харківська обл. Підставою для оскарження прокурором рішення суду стало порушення інтересів держави у сфері земельних відносин. Так прокурором зазначено, що внаслідок проведення Українською товарною біржею «Капітал», ПП «Фарммаркет» придбало нерухоме майно, проте продавець - ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, що стало підставою для звернення ПП «Фарммаркет» до суду з позовом про визнання права власності. Але ж здійснюючи відчуження нерухомого майна, ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» не було належним чином оформлено право землекористування земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти продажу у встановленому законом порядку. Тому, на думку прокурора, відчуження нерухомого майна на користь ПП «Фарммаркет» здійснено неправомірно.

Крім того, прокурор посилаючись на норми наказу Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012р. «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дії нотаріусами України», вказав, що якщо з поданих нотаріусу документів випливає, що житловий будинок, будівля, споруда тощо збудовані (або будуються) на земельній ділянці, що не була відведена для тієї мети, нотаріус відмовляє в посвідченні договору відчуженні житлового будинку та іншого нерухомого майна. А надані позивачем до позовної заяви документи - копія технічного паспорту, копія технічного висновку не є підставою для виникнення права власності.

Також в апеляційній скарзі прокурором заявлено вимогу про вжиття заходів до забезпечення шляхом накладення арешту на нерухоме майно: прибудована нежитлова будівля літ. "В", загальна площа 546,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/3, нежитлова будівля літ. "А-2", загальна площа 373,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/2. Необхідність вжиття заходів до забезпечення позову прокурор обґрунтовує складністю усунення наслідків виконання ПП «ФАРММАРКЕТ» рішення по даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.09.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.10.2013р.

31.10.2013р. в судовому засіданні розгляд справи відкладено на 19.11.2013р. у зв'язку з витребуванням у сторін необхідних для подальшого розгляду документів.

У відзиві на апеляційну скаргу ПП «ФАРММАРКЕТ» вказало, що повністю погоджується з рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2013р., просить залишити його без змін, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» вказало, що також погоджується з рішенням господарського суду Харківської області від 14.02.2013р., просить залишити його без змін, апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.

В судовому засіданні 19.11.2013р. сторони і прокурор підтримали свої позиції по справі. Прокурор просив скасувати рішення господарського суду, прийняти нове, яким у позові відмовити. Представник позивача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу прокурора без задоволення. Представник відповідача просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представників присутніх сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Постановою господарського суду м. Києва від 03.08.2011р. Дочірнє підприємство «Трейд Лайн ЛТД» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Ковезу Андрія Івановича.

В рамках ліквідаційної процедури ДП «Трейд Лайн ЛТД» 5.07.2012р. відбувся аукціон з продажу нерухомого майна: прибудована нежитлова будівля літ. "В", загальна площа 546,7 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/3, нежитлова будівля літ. "А-2", загальна площа 373,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: Харківська обл., м. Лозова, вул. Червоногвардійська, буд. 48а/2, який проводився Українською універсальною біржею «Капітал».

Згідно протоколу №1 проведення аукціону, переможцем аукціону визнано ПП «ФАРММАРКЕТ», який сплачує кошти у розмірі 131337,90 грн. (145931,00грн. початкова ціна, за яку було придбано майно мінус 14593,10 грн. гарантійний внесок) власнику майна - ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» на протязі 30 банківських днів після проведення аукціону. Кошти у розмірі 14593,10 грн. внесені переможцем як гарантійний внесок перераховуються на р/р ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ПОЛТАВА» протягом 3 банківських днів з моменту затвердження ліквідатором протоколу №1 проведення аукціону від 05.07.2012р.

Звертаючись до суду з даним позовом ПП «ФАРММАРКЕТ» зазначив, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного на аукціоні. При цьому, позивач посилається на заяву, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мамай І.В., в якій нотаріусом викликано ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» на 03.08.2012р. для укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна, придбаного ПП «ФАРММАРКЕТ» на аукціоні 5.07.2012р. Проте, 03.08.2012р. приватним нотаріусом Мамай І.В. видане свідоцтво, в якому посвідчено, що 03.08.2012р. ліквідатор ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» арбітражний керуючий Ковеза А.І. не з`явився до нотаріуса для укладання вищевказаної угоди, відповіді на заяву не надіслав.

Отже, як зазначає позивач, ухилення ліквідатора ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» від підписання угоди позбавило ПП «ФАРММАРКЕТ» можливості зареєструвати угоду, нотаріально посвідчити її, здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, придбане на аукціоні.

Заявляючи вимогу про визнання угоди дійсною та посилаючись на ст. 220 ЦК України, позивачем також зазначено, що протокол проведення аукціону містить всі істотні умови договору купівлі-продажу, щодо яких досягнуто згоди між сторонами, а відповідач ухиляється лише від нотаріального посвідчення договору, який фактично було укладено між сторонами, що є підставою для визнання його дійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд Харківської області зазначив, що такою бездіяльністю ліквідатор ДП «ТРЕЙД ЛАЙН ЛТД» порушив права добросовісного набувача придбаного майна, перешкоджаючи ПП «ФАРММАРКЕТ» реалізувати набуте їм право отримати у власність майно, яке виникло у позивача за результатами проведеного аукціону. За таких обставин, господарський суд визначив позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, з таким висновком не погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Статтею 220 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Таким чином, на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України суд може визнати дійсним лише такий правочин, який сторонами було укладено.

Відповідно до положень ст. 657 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час проведення аукціону) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

З цього вбачається обов'язкова наявність двох елементів при укладанні договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а саме нотаріального посвідчення та державної реєстрації відповідного договору.

Крім того, ч. 3 ст. 640 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час проведення аукціону) передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час проведення аукціону) якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Отже, правочин, момент укладення якого пов'язується з моментом державної реєстрації, зокрема, договір купівлі-продажу нерухомого майна, не може бути визнано дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України, оскільки такий правочин є неукладеним.

Така ж правова позиція викладена у постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, в п. 13 якої роз'яснено, що, вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 Цивільного Кодексу України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правовий аналіз вказаних норм свідчить про те, що правила ст. 220 Цивільного кодексу України не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до ст. ст. 210, 640 Цивільного кодексу України пов'язується з державною реєстрацією, а тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов невірного висновку про наявність підстав для застосування положень ч. 2 ст. 220 Цивільного кодексу України та визнання спірного договору купівлі-продажу об'єкту нерухомості дійсним, оскільки останній підлягав державній реєстрації і є вчиненим з моменту її проведення.

Крім того, в ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.

Відповідно до положень ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з положеннями ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, вказаною нормою встановлена обов`язкова умова, за наявності якої власник майна може пред`явити позов про визнання за ним права власності, зокрема це не визнання права його власності особою, яка вказана відповідачем.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майно, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Отже, сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, що мають юридичну заінтересованість у результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів.

Отже, колегія суддів зазначає, що в силу приписів ст. 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності, а такі факти оспорювання, порушення, невизнання чи заперечення прав позивача саме відповідачем в матеріалах справи - відсутні, оскільки останній право власності на об'єкт нерухомого майна не оспорював та не заявляв претензій до позивача, а навпаки - позов визнає.

Також, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що ст. 392 Цивільного кодексу України передбачено захист прав існуючого власника, право власності якого не визнається або оспорюється іншою особою, в той час як позивач у спорі про визнання права власності на нерухоме майно, не будучи власником спірного об'єкта нерухомості, звертається до суду з метою набуття права власності на таке майно, тобто визнання в судовому порядку права власності на річ за загальним правилом є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою для його виникнення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не було доведено належними доказами порушення або оспорювання прав позивача відповідачем у розумінні приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, а відтак господарський суд дійшов невірного висновку щодо наявності підстав для визнання права власності.

Розглянувши вимогу прокурора про вжиття заходів до забезпечення позову, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, з огляду на наступне.

Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або зі своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до вимог статті 67 цього Кодексу позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.33 ГПК України.

Проте, всупереч положенням ст.66 ГПК України, заява позивача про забезпечення позову ґрунтується лише на припущеннях про те, що невжиття таких заходів унеможливить у майбутньому виконання рішення господарського суду і на момент винесення рішення відповідач позбудеться майна та грошових коштів.

В пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. за № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте, прокурором вказаних доказів не надано, як не надано документів і в підтвердження факту виконання оскаржуваного рішення.

Згідно ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, на думку колегії суддів, позиція позивача не знайшла свого відображення у матеріалах справи та нормах чинного законодавства, а господарський суд, приймаючи рішення по даній справі не забезпечив дотримання цих норм.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2013р., з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, прийняття нового рішення, яким у позові слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 99, 101, п. 2, ст. 103, п.4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лозівського міжрайонного прокурора задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 14.02.2013р. по справі №922/215/13-г скасувати, прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст підписано 25.11.13р.

Головуючий суддя В.О. Фоміна

Суддя Т.В. Кравець

Суддя О.О. Крестьянінов