Ухвала суду № 35477454, 26.11.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/11330/13 Головуючий 1 інстанції - Башмаков Є.А.

Справа №2-7609/11 Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія - 79

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Лаченкової О.В.,

суддів Варенко О.П., Демченко Е.Л.,

при секретарі Горецькій В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2013 року по справі за скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3, -

встановила:

05 вересня 2013 року заявник звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2013 року скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на неправомірні дії державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 - задоволено частково.

Визнано неправомірними дії державної виконавчої служби України.

Визнано неправомірною та скасувана постанова державного виконавця примусового виконання рішень державної виконавчої служби ОСОБА_3 про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.08.2013 року у виконавчому провадженні № 38708171. У задоволенні решти скарги - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник Державної виконавчої служби України просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу , якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки ухвала суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.07.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 було відкрито виконавче провадження № 38708171 з примусового виконання виконавчого листа № 7609/2011 від 03.06.2013 року, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська та апеляційного суду Дніпропетровської області по цивільній справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: ТОВ «Фотолюкс Україна» про звернення стягнення на корпоративні права, згідно якого судом вирішено звернути стягнення на предмет застави, а саме на корпоративні права, що належать ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідної постанови про відкриття виконавчого провадження.

22.08.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, оскільки боржнику запропоновано виконати виконавчий документ у 7-ми денний строк. Боржником у наданий строк виконавчий лист не виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що 22.08.2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошена заборона його відчуження, оскільки боржником у строк, наданий на самостійне виконання рішення суду боржником не виконано.

22 серпня 2013 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 було винесено постанову про виправлення помилки у процесуальному документі, а саме: замість «заборонити здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику» правильно вказано «Заборонити здійснювати відчуження корпоративних прав у статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю «Фотолюкс - Україна», які належать боржнику».

Правовідносини, що виникли між заявником та заінтересованою особою, врегульовані нормами Закону України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" та статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. З Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до положень цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до п. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст. 572 ЗУ «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно до ч.23 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, при вирішенні спорів за участю майнових поручителів суди мають виходити з того, що відповідно до статті 11 Закону України "Про заставу", статей 1, 11 Закону України "Про іпотеку" майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до статті 546 ЦК застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку (статті 553 - 559 ЦК), не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставо/іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави/іпотеки.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 є майновим поручителям за ТОВ «Фотолюкс-Україна», отже вона відповідає перед заставодержателем (АКІБ «УкрСиббанк») винятково в межах вартості предмета застави - в межах вартості належних їй корпоративних прав у статутному фонді ТОВ «Фотолюкс-У країна».

Згідно ст. 53 Закону України "Про господарські товариства передбачено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Відповідно до ст. 100 ЦК України право участі у товаристві є особистим немайновим правом і не може окремо передаватися іншій особі.

Учасники товариства мають право вийти з товариства, якщо установчими документами не встановлений обов'язок учасника письмово попередити про свій вихід з товариства у визначений строк, який не може перевищувати одного року.

Учасник товариства у випадках та в порядку, встановлених установчими документами або законом, може бути виключений з товариства.

Оглянувши в судовому засіданні цивільну справу № 2 - 7609/11 2/412/85/2012 та дослідивши статут ТОВ «Фотолюкс - Україна» (а.с. 90 - 99), суд першої інстанції прийшов до наступного вірного висновку.

Положення статуту ТОВ «Фотолюкс-Україна» містять обмеження щодо відчуження корпоративних прав ТОВ «Фотолюкс-Україна» на користь третіх осіб. Положення п. 7.2 Статуту передбачають, що відчуження учасником товариства своєї частки третім особам може здійснюватись виключно в разі коли інші учасники товариства не виказали бажання скористатись своїм переважним правом на придбання частки яка відчужується.

Отже ОСОБА_1 відповідає перед заставодержателем АКІБ «Укрсиббанк» винятково в межах вартості предмета застави-в межах вартості належних їй корпоративних прав у статутному фонді ТОВ «Фотолюкс-Україна».

Щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10% суми , що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом,тобто виконавчий збір визначається не від суми заборгованості боржника,а від вартості майна,у даному випадку вартості продажу корпоративних прав. При розрахунку розміру виконавчого збору державним виконавцем не було враховано і того,що ОСОБА_1 володіє 50% у статутному капіталі товариства і несе відповідальність тільки в межах свого вкладу.

Поряд з цим варто зазначити, що при встановленні державним виконавцем строку на добровільне виконання рішення останнім не визначено, яким чином боржник може добровільно виконати рішення суду про звернення стягнення на предмет застави,а саме корпоративні права у статутному фонді товариства шляхом Їх продажу на прилюдних торгах, а також суд не знайшов підтвердження отримання боржником ОСОБА_1 копії постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ОСОБА_3 від 08.07.2013 року про відкриття виконавчого провадження, а тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку , що постанова державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби ОСОБА_3 про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.08.2013 року у виконавчому провадженні № 38708171 є такою, що винесена передчасно.

Колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано прийшов до висновку, що виконавчий збір за своєю суттю є санкцією за невиконання добровільного рішення суду, а не оплатою боржником здійснення державним виконавцем щодо нього юридично значимих дій, тому суд вірно прийшов до висновку про те, що скарга заявника є обґрунтованою та частково її задовольнив : в частині визнання дій неправомірними Державної виконавчої служби України та визнання неправомірною та скасування постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби ОСОБА_3 про стягнення з боржника виконавчого збору від 22.08.2013 року у виконавчому провадженні № 38708171.

Доводи в апеляційній скарзі на те ,що хоча боржник дійсно не наділений повноваженням для самостійної реалізації заставленого майна, проте все рівно його обов»язок сплатити відділу ДВС виконавчий збір за проведення дій спрямованих на примусове виконання рішення , колегія суддів вважає помилковими,оскільки виконавчий збір- це санкція відповідальності майнового характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішення у строк,встановленого для його самостійного виконання ,а самостійно виконати боржник у даному випадку не має можливості.

Відповідно до ст. 388 ЦПК України, судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, суд першої інстанції правильно застосував норми та ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ч. 1 ст. 218, ст.ст. 303, 307, 312, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України - відхилити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 вересня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: