Ухвала суду № 35469440, 23.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/46033/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І. В. , Бухтіярової О. І., Костенко М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р.

у справі № 2а/2570/5411/2011

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна»

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-торгова фірма «Дайна» (далі - позивач, ТОВ «ВТФ «Дайна») звернулось до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові (далі - відповідач, ДПІ) з урахуванням змін до позову, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 29.07.2011 р. № 0003582320 та № 0003572320.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р., позовні вимоги задоволені у повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р. і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу начальника ДПІ у м. Чернігові було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВТФ «Дайна» з питань достовірності, повноти нарахування ПДВ по податковій декларації з ПДВ за грудень 2010 р., січень 2011 р. при проведені господарських взаємовідносин з ТОВ «ЕЛАЙМ-ОЙЛ», за результатами якої складено акт перевірки № 366/23/14225518 від 04.05.2011 р. та встановлено порушення позивачем вимог ч.5 ст. 203. ч.1, ч. 2 ст. 215, ст. 216 Цивільного кодексу України, що призвело до визнання договорів, укладених з підприємством нікчемними; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження ПДВ за грудень 2010 року на суму 108 950 грн.; п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ПДВ за січень 2011 року на суму 308 714 грн.

На підставі зазначеного акту та на підставі рішень про результати розгляду скарг відповідач 29.07.2011 р. прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 0003582320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 88 141 грн. за основним платежем та № 0003572320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 406 198 грн. за основним платежем та 24 372 грн. за штрафними санкціями.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги виходили з того, що матеріалами справи підтверджується реальне здійснення господарських операцій, наявність належним чином оформлених податкових, видаткових накладних, безпідставність посилань відповідача на недійсність (нікчемність) спірних угод.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів з огляду на наступне.

Із аналізу положень п.7.2 статті 7 цього ж Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника податку на додану вартість права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Згідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «ЕЛАЙМ-ОЙЛ» укладено договори поставки нафтопродуктів від 01.12.2010 р. № 011210 та від 24.01.2011 р. № 24/01/11, відповідно до яких ТОВ «ЕЛАЙМ-ОЙЛ» зобов'язується поставляти та передавати у власність ТОВ «ВТФ «Дайна» нафтопродукти відповідної якості, згідно державних стандартів , ТОВ «ВТФ «Дайна» зобов'язується приймати нафтопродукти та сплачувати їх вартість на умовах цих договорів.

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» досліджено питання щодо реального вчинення зазначених правочинів та за наявності доказів: договорів поставок, податкових накладних, видаткових накладних, рахунків-фактури, платіжних доручень, прибуткових накладних тощо, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважує, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. Такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Отже, посилання відповідача на частини 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

З огляду на викладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган не довів при вирішенні справи те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість для отримання бюджетного відшкодування.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 29.07.2011 р. № 0003582320 та № 0003572320 , вимоги щодо їх скасування були обґрунтовано задоволено.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.11.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2012 р. у справі № 2а/2570/5411/2011 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя підпис І. В. Приходько Судді підпис О. І. БухтіяроваПомічник судді підпис М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська