Ухвала суду № 35469368, 07.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" листопада 2013 р. м. Київ К/800/45887/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів: при секретарі:Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. Томилець Ю.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «Вікойл» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року

у справі № 821/170/13-а

за позовом Приватного підприємства «Вікойл»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області

Державної податкової служби

про скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А

Приватне підприємство «Вікойл» (далі - Позивач або ПП «Вікойл») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - Відповідач або ДПІ у м. Херсоні) про визнання протиправними дій ДПІ у м. Херсоні щодо визнання в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 2553/22-4/34785802 нікчемними правочинів, укладених ПП «Вікойл» із ПП «Елементи. Конструкції. Системи» у червні, липні 2012 року та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року: № 0008402200, яким позивачу визначене зобов'язання із податку на прибуток за основним платежем 1857497,0 грн. та штрафними санкціями 928748,0 грн., № 0008392200, яким позивачу визначене зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем -1950372,0 грн. та за штрафними санкціями - 975186,0 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено: визнано неправомірними дії Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 2553/22-4/34785802 нікчемними правочинів, укладених ПП «Вікойл» із ПП «Елементи. Конструкції. Системи» у червні, липні 2012 року; скасовано податкові повідомлення-рішення від 28 листопада 2012 року № 0008402200, № 0008392200; стягнуто із державного бюджету на користь Приватного підприємства «Вікойл» понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2294,0 грн. згідно квитанції від 14 січня 2013 року № 20.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби задоволено: постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року скасовано; прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову Приватного підприємства «Вікойл» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року №№ 0008402200 та 0008392200 відмовлено у повному обсязі.

ПП «Вікойл» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія судців звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, щодо позовних вимог про визнання протиправними дій ДПІ у м. Херсоні щодо визнання в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 2553/22-4/34785802 нікчемними правочинів, укладених ПП «Вікойл» із ПП «Елементи. Конструкції. Системи» у червні, липні 2012 року, колегія суддів звертає увагу на наступне.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо платник податків вважає, що цими рішеннями, діями чи його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод (стаття 2. підпункт 1 пункту 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України надано право платникам податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Диспозиція цієї статті передбачає оскарження дій службової особи, які пов'язані з порушенням порядку проведення перевірки; дій, які полягають у перевищенні повноважень службовою особою щодо обмеження прав у можливості ознайомлення з результатами контрольного заходу; дій щодо проведення перевірки без установлених законом підстав та/або з порушенням вимог чинного законодавства тощо.

Відтак, дії службової особи щодо включення до акта певних висновків не можуть бути предметом розгляду у суді, оскільки відповідно до пункту 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, у разі незгоди платника податків або його законних представників з висновками перевірки чи фактами та даними, викладеними в акті (довідці) документальної перевірки, вони мають право подати свої заперечення протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта (довідки), які у випадку їх подання, є невід'ємною частиною (додатком) до акта (довідки) перевірки.

Зі змісту викладеної норми слідує, що дії, пов'язані з включенням до акта висновків, є по суті виконанням перевіряючим обов'язків, а самі по собі висновки обов'язкової сили не мають.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Предметом оскарження, згідно з підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України, є дії чи бездіяльність службових осіб, якщо вони обмежують чи порушують права, свободи чи законні інтереси особи. За таких обставин, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які фактично відновлюють порушене право особи у сфері публічно-правових відносин.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Вікойл» в частині визнання протиправними дій ДПІ у м. Херсоні щодо визнання в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 2553/22-4/34785802 нікчемними правочинів, укладених ПП «Вікойл» із «Елементи. Конструкції. Системи» у червні, липні 2012 року. Відтак, рішення сущу апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Крім того, вищенаведена позиція застосування норм права відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 10 вересня 2013 року у справі № 21-237а13 за позовом ОСОБА_5 до Державної фінансової інспекції у Волинській області, головного контролера-ревізора відділу інспектування у сфері матеріального виробництва та послуг Інспекції Омельчук С. І. про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити дії (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 33770792).

Щодо позовних вимог Приватного підприємства «Вікойл» про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року № 0008402200 та № 0008392200 колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на наступне.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств згідно з податковими повідомленнями-рішеннями з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 12 листопада 2012 року № 2553/22-4/347858802 (том 1, а. с. 14-34а), про порушення ПП «Вікойл» вимог частини 1 статті 201, частин 1-6 статті 203, статей 215, 216 Цивільного кодексу України, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України пункту 185.1 статті 185, пункту 186.1 статті 186, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість та зменшення оподаткованого доходу на суму витрат по взаємовідносинах ПП «Елементи. Конструкції. Системи» при виконанні умов договору поставки товару (олії соняшникової) від 28 травня 2012 року № 280501 (том 1, а.с. 131), оскільки правовідносини позивача та наведеного підприємства не спричиняють реального настання правових наслідків відповідно до частин 1-6 статті 203, статей 215, 216 Цивільного кодексу України.

Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на наступне.

Згідно з положеннями пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 1 січня 2011 року, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Не відносяться до податкового кредиту, відповідно до вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, згідно пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 цього Кодексу не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат та на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу також на те, що доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується актом перевірки, на підтвердження виконання договору поставки від 28 травня 2012 року № 280501 (умови поставки РСА), позивачем до перевірки надано податкові накладні (том 1, а.с. 17, а.с. 23) та платіжні доручення (том 1, а.с. 18, а.с. 23), зі змісту яких слідує, що у червні 2012 року на адресу позивача ПП «Елементи. Конструкції. Системи» поставлено 1066093 тони соняшникової олії на загальну суму 418983,99 грн., а у липні 2012 року - 300 тон олії соняшникової на загальну суму 2690000,00 грн. Факт передачі товару підтверджується також видатковими накладними, реєстр яких міститься у матеріалах справи (том 1, а.с. 132-133). Факт розрахунку за надані послуги поставки товару підтверджується також карточкою рахунку 311 (том 1, а.с. 136-137,155).

Окрім того, згідно з обставинами встановленими судом першої інстанції, транспортування продукції, придбаної у ПП «Елементи. Конструкції. Системи», здійснювалося ФОП ОСОБА_7, на підставі укладеного договору на міські та міжміські перевезення вантажів автотранспортом від 5 січня 2012 року № 1 (том 1, а.с. 144), та підтверджується актами виконаних робіт від 25 червня 2012 року № 5, від 27 червня 2012 року № 6, від 30 червня 2012 року № 7, від 13 липня 2012 року № 4, від 16 липня 2012 року № 5, податковими накладними, що містяться в матеріалах справи (том 1, а.с. 145-153) та товарно-транспортними накладними (том 2, а.с. 93 -191).

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що придбаний у ПП «Елементи. Конструкції. Системи» товар (олія соняшникова) реалізовувався позивачем іншим суб'єктам господарювання, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку, які містяться у матеріалах справи, а саме: ПП «Інтер Союз» (том 1, а.с. 120-121, том 2, а.с.45,46), ТОВ «Світ Олії» (том 1, а.с.122-129; том 2, а.с. 9-43, 49- 79), ТОВ «Агронафтаінвест» (том 1, а.с. 156-161; том 2, а.с. 43). Факт перевезення товару (олія соняшникова) (як від ПП «Елементи. Конструкції. Системи» так і до інших суб'єктів господарювання з метою подальшої реалізації) встановлено також на підставі показань свідків (водіїв ФОП ОСОБА_7- ОСОБА_8., ОСОБА_9.), які здійснювали безпосереднє транспортування товару.

На підставі наведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд першої інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Елементи. Конструкції. Системи».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність донарахування податкового зобов'язання за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями з огляду на наступне.

Вважаючи, що позивачем отримано необґрунтовану податкову вигоду, суд апеляційної інстанції виходив, зокрема, із того, що документи на підтвердження факту реального здійснення операції між позивачем та його контрагентом, з огляду на їх ненадання під час перевірки, - відсутні. В той же час, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту відмови посадових осіб позивача надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби, як це передбачено пунктом 5.2. Розділу II Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772, відповідно до положень якого у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки.

Крім того, не знаходять свого підтвердження висновки суду апеляційної інстанції про те, що з наданих суду документів не вбачається ідентичності придбаного позивачем у ПП «Елементи. Конструкції. Системи» товару тому, що був в подальшому реалізований іншим суб'єктам підприємницької діяльності, з огляду на те, що, наявна у матеріалах справи документація первинного бухгалтерського обліку свідчить про те, що позивач як придбавав так і реалізовував товар - «олія соняшникова нерафінована».

Також колегія суддів критично оцінює посилання податкового органу (які судом апеляційної інстанції оцінено як факт отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди) на відсутність у ПП «Елементи. Конструкції. Системи» об'єктивної можливості для виконання поставки товару в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу, оскільки укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником.

Щодо встановлених обставин відсутності контрагента позивача за податковою адресою, слід зазначити, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Крім того, факт наявності помилки в первинній документації (не зазначення адреси, де відбувалось відвантаження товару) не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки з інших даних вбачається, що мали місце фактичний рух активів, зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях позивача у зв'язку з поставкою товару.

Також помилковими є висновки суду апеляційної інстанції про відсутність допустимих доказів на підтвердження користування ємкостями та місцями для їх зберігання під час отримання соняшникової олії, як обставини, що свідчить про відсутність поставки товару, з огляду на наявність у матеріалах справи договору оренди приміщення під склад від 12 вересня 2011 року № 1209а (том 2, а.с. 7-8), укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_10 та факту поставки цього товару іншим суб'єктами господарювання в день його придбання у ПП «Елементи. Конструкції. Системи» (про що свідчить наявна у матеріалах справи первинна документація).

Щодо посилань податкового органу на встановлені в акті перевірки обставини нікчемності правочинів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на усталеність судової практики щодо даних правовідносин. Так, відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Суд повторно звертає увагу на те, що викладені в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора та були зроблені за відсутності інформації, яка передбачена чинним законодавством.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «Елементи. Конструкції. Системи» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.»

В той же час, Державною податковою інспекцією у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПП «Вікойл» про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року №00008402200 та № 0008392200, неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та порушив норми процесуального права, в той же час, ухвалене по справі рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог є законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Відтак, з урахуванням наведеного, касаційна скарга ПП «Вікойл» підлягає частковому задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року № 0008402200 та № 0008392200 - скасуванню, а прийняте рішення суду першої інстанції в цій частині позовних вимог - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Вікойл» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року у справі № 821/170/13-а в частині позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 28 листопада 2012 року № 0008402200 та № 0008392200 скасувати та залишити в силі в цій частині позовних вимог постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2013 року.

В іншій частині постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко