Ухвала суду № 35469364, 14.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" листопада 2013 р. м. Київ К/800/31114/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А. розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року

у справі № 2а-0870/4757/11

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський»

до Приморської державної податкової інспекції Запорізької області Державної

податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А

Приватне сільськогосподарське підприємство «Приморський» (далі - Позивач або ПСП «Приморський») звернулось до суду з адміністративним позовом до Приморської державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби (далі - Відповідач або Приморської ДПІ у Запорізької області ДПС) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 2 червня 2011 року № 0000172302.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року адміністративний позов Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський» до Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі Запорізької області від 2 червня 2011 року № 0000172302.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року апеляційну скаргу Приморської державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби задоволено, постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

ПСП «Приморський» в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року та залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року.

Відповідач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія судців звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість згідно з податковим повідомленням-рішенням з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 20 травня 2011 року № 124/2302/30815005 (а. с. 38-57), про порушення ПСП «Приморський» вимог частин 1 та 5 статті 203, частин 1 та 2 статті 215, статті 626, частини 1 статті 628, статті 629, статті 655, статті 656, статті 658, статті 662, частини 2 статті 689, частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України при вчиненні правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Такий висновок стосується правочинів здійснених з ПП «ТК «Юнітекс - Трейд» за грудень 2010 року (відсутність об'єктів оподаткування при придбанні товарів (послуг) за грудень 2010 року в сумі 113 825,00 грн.), товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статей 662, 655 та 656 ЦК України; внаслідок визнання правочину недійсним (підпункт 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7, пункту 81.2, підпункту 81.15.1 пункту 81.15 статті 81 Закону №168/97-ВР) в занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за грудень 2010 року в сумі 113 825,00 грн., що є порушенням пункту 123.2 статті123 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ.

Задовольняючи позов ПСП «Приморський», суд першої інстанції дійшов висновку, що договір купівлі - продажу нітроамофоски, укладений між позивачем та ПП «ТК Юнітекс-Трейд», відповідає вимогам чинного законодавства, а твердження відповідача про безтоварність господарських операцій з придбання товару та нікчемність правочинів не знайшли підтвердження, з огляду те, що надані до суду документи первинного та вторинного обліків підтверджують реальність отримання товарно-матеріальних цінностей.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПСП «Приморський», суд апеляційної інстанції виходив із того, що господарські операції між ПП «ТК Юнітекс-Трейд» та позивачем мали безтоварний характер, з огляду на те, що документи бухгалтерського обліку щодо придбання та реалізації продукції не оформлені належним чином.

Перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення судових рішень, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на наступне.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР, податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Датою виникнення права платнику податку на податковий кредит, згідно з положеннями підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР, вважається дата здійснення першої події: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Тобто, податкова накладна є підставою для віднесення сум ПДВ для визначення податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується актом перевірки та доказами, що містяться у матеріалах справи, між підприємством ПП «ТК Юнітекс - Трейд» (продавець) та ПСП «Приморський» (покупець) укладений договір купівлі-продажу від 5 жовтня 2010 року (а.с.28), відповідно до умов якого Продавець зобов'язується поставити та передати у власність Покупця 157 тон мінерального добрива нітроамофоску на загальну суму 682 950,00 грн. Так, на підтвердження реального здійснення господарських операцій з купівлі-продажу товару в матеріалах справи містяться виписки з банківського рахунку позивача (а.с. 30-33), податкова накладна (а.с. 29), видаткові накладні (а.с.18-21), товарно-транспортні накладні (а.с. 13-16), довіреність на отримання від ПП «ТК Юнітекс - Трейд» мінерального добрива.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується даними, що містяться в акті перевірки (а.с. 49), нітроамофоска оприбуткована на складі № 1 підприємства матеріально-відповідальною особою ПСП «Приморський» кладовщиком ОСОБА_4 у грудні 2010 року - січні 2011 року у кількості 157 тон на суму без ПДВ 569125,00 грн. та передано відповідно накладної внутрішньо-господарського призначення № 588 під звіт бригадиру ПСП «Приморський».

Також в матеріалах справи містяться документи на підтвердження факту використання у власній господарській діяльності позивача придбаного у ПП «ТК Юнітекс - Трейд» мінерального добрива: акт використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, ядохімікатів та гербіцидів (а.с. 37), статична звітність форми 9-б-сг (а.с.34); витяги з головної книги за 2010 та 2011 рік.

Окрім того, факт придбання мінеральних добрив підтверджується поясненнями працівників позивача (а.с. 79-87).

Відтак, на підставі вищенаведених доказів, що були досліджені у судовому процесі та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України - суд першої інстанції зробив правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій з купівлі-продажу мінерального добрива між позивачем та ПП «ТК Юнітекс - Трейд».

Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність донарахування податкового зобов'язання за оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з огляду на наступне.

Вважаючи, що позивачем отримано необґрунтовану податкову вигоду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що документи бухгалтерського обліку, які фіксують зміст господарських правовідносин між ПП «ТК Юнітекс - Трейд» та ПСП «Приморський» не оформлені належним чином.

В той же час, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що факт наявності помилки в первинній документації (в товарно-транспортних накладних не зазначено прізвища та підписи осіб, що уповноважені на здійснення передачі -отримання товару) не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, оскільки з наданих до суду документів вбачається, що мав місце фактичний рух активів та зміни у власному капіталі і зобов'язаннях позивача у зв'язку з придбанням товару.

Щодо посилань податкового органу на обставини нікчемності правочинів, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на усталеність судової практики щодо даних правовідносин.

Так, відповідно до положень частини 1 статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Вказані ж в Акті висновки є виключно суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка передбачені чинним законодавством.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (статті 204 Цивільного кодексу України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції статті 228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Відповідачем не надано доказів, а судами попередніх інстанцій не встановлено фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади внаслідок укладання та виконання позивачем та ПП «ТК Юнітекс - Трейд» правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Факт порушення публічного порядку повинен бути доведений належними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

До того ж, посилання відповідача на положення частини 1, 5 статті 203, частини 1, 2 статті 215, статтю 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Колегія суддів звертає увагу на те що, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський», дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надав вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаг» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.»

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський», неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та порушив норми процесуального права, в той же час, ухвалене по справі рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Відтак, з урахуванням наведеного, касаційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський» підлягає задоволенню, рішення суду

апеляційної інстанції - скасуванню, а прийняте рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А

Касаційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Приморський» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 травня 2013 року скасувати.

Залишити в силі постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 20 липня 2011 року

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко